Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

3. Зміна умов шлюбного договору на вимогу одного з подружжя може мати місце лише за рішенням суду (ч. 3 ст. 10 °CК України). Звертає на себе увагу той факт, що в законі сказано про судову зміну договору на вимогу «одного з подружжя». З цього можна зробити висновок, що зміна умов шлюбного договору за рішенням суду можлива лише після набрання ним чинності. Наречені вимагати в суді зміни шлюбного договору не можуть. Можливо, це пов'язано з тим, що неможливість виконання шлюбного договору може з'ясуватися лише після набрання ним чинності.

Зміна умов договору на вимогу однієї із сторін у судовому порядку при відсутності взаємної згоди його учасників у цивільному праві розглядається як виключення. Це пояснюється тим, що договір — це результат узгодженої волі сторін, які свідомо та виважено виробили для себе умови договору. Включення третьої волі (суду), що може впливати на зміст договору, за загальним правилом порушує концепцію договору як домовленості його учасників. Разом з тим у житті можуть виникнути обставини, які настільки істотно впливають на долю договору, що їх неможливо залишити без уваги. Відповідно до ч. 4 ст. 652 ЦК України зміна договору за рішенням суду допускається у виняткових випадках у зв'язку з істотною зміною обставин і за наявності певних умов. В контексті шлюбного договору основне значення мають наступні умови:

1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2. зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3. виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Проблема «умов, що змінилися» і можливості їхнього впливу на долю шлюбного договору виникла в юридичній теорії та практиці за кордоном. В першу чергу юристи звернули увагу на сам факт розгляду судами питань про зміну умов шлюбного договору, тому що тим самим вони втручаються у відносини сторін, що уклали договір. З іншого боку, ситуація з виконанням одним із подружжя взятого на себе за шлюбним договором обов'язку згодом може стати настільки проблематичною, що без допомоги суду справа не знаходить свого вирішення. Однією з причин такого роду ситуацій може служити так звана «взаємна помилка». В літературі наводився приклад, коли за шлюбним договором чоловік взяв на себе обов'язок оплачувати лікування своєї майбутньої дружини, що страждає на діабет. Виконання цього обов'язку стало для нього настільки обтяжливим, що майже привело до банкрутства. Суд змінив умови договору у зв'язку з помилкою сторін. Сторони не уявляли, що лікування буде настільки дорогим, а якби уявляли, то ніколи б не уклали такий договір.

В ч. 3 коментованої статті сказано, що за рішенням суду шлюбний договір може бути змінений, якщо цього вимагають інтереси одного з подружжя, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Таке формулювання закону вбачається цілком правильним, оскільки неможливо більш конкретно передбачити усі імовірні життєві ситуації, що можуть вимагати зміни договору на вимогу однієї сторони. При вирішенні справи суд повинен з'ясувати існування обставин, що спричиняють неможливість виконання договору на умовах, передбачених сторонами, вплив цих обставин на інтереси другого з подружжя або їх дітей, а також той факт, що інтереси вказаних осіб мають істотне значення. Необхідність в зміні умов шлюбного договору може виникнути у тому випадку, коли зобов'язана сторона в силу об'єктивних або суб'єктивних обставин не в змозі виконати умови шлюбного договору. Наприклад, особа, яка взяла на себе обов'язок надавати утримання другому з подружжя, сама тяжко захворіла, стала інвалідом, втратила майно внаслідок стихійного лиха тощо.

Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору

1. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

2. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

1. Новелою концепції шлюбного договору, яка закріплена в новому СК України, є введення поряд з традиційним поняттям «розірвання шлюбного договору» такого терміну, як «відмова від шлюбного договору». Як перший, так і другий терміни стосуються ситуації, коли шлюбний договір припиняє свою дію на майбутнє при збереженні правових наслідків, які виникли під час його дії, якщо інше не передбачено в договорі. В цьому полягає різниця між ними та визнанням шлюбного договору недійсним (ст. 103 СК України).

У свою чергу між відмовою від шлюбного договору та його розірванням існує суттєва відмінність. Так, відмова від договору здійснюється за бажанням сторін (ст. 101 СК України), у той час як для його розірвання потрібне відповідне рішення суду (ст. 102 СК України).

Необхідно зазначити, що в цьому питанні в законодавстві існують певні суперечності. В ч. 2 ст. 214 ЦК України міститься загальне правило щодо відмови осіб від правочину. При цьому вказується не лише на односторонні, а й на дво- або багатосторонні правочини, тобто договори. Проте в ст. 651 ЦК України, яка визначає особливості припинення саме договору, йдеться про можливість розірвання договору за згодою сторін, а не про відмову від нього, натомість відмова допускається від зобов'язання як дія, що має односторонній характер і застосовується внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ст. 615 ЦК).

Законодавство, що діяло раніше, не оперувало таким поняттям, як відмова від договору. У випадку, коли договір припиняв свою дію за згодою сторін, використовувався термін «розірвання договору». Таким чином поняття «розірвання договору» було загальним і застосовувалося як до випадків добровільного, так і судового розірвання договору. В цілому можна сказати, що заміна поняття «розірвання договору за згодою сторін» на «відмову від договору» вбачається зайвою. Зміна усталених юридичних термінів виправдана лише при наявності серйозного підґрунтя. В цьому ж випадку такого підґрунтя не було, і зміна законодавства лише додала плутанини в цьому питанні.

2. Законом від 22.12.2006 p. № 524-V «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» коментована стаття була змінена. В оновленій редакції вона набула дві частини. В ч. 1 коментованої статті вказується, що одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Таким чином, стосовно шлюбного договору підтверджується загальне правило: договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 2 коментованої статті подружжя має право відмовитися від шлюбного договору, тобто припинити його дію за взаємною згодою. Зокрема така відмова може мати місце, якщо виконання за договором втратило інтерес для дружини та чоловіка, тобто коли результат виконання перестав являти для них цінність. Наприклад, сторони визначили у шлюбному договорі режим квартири, яку вони планували купити за час шлюбу. Пізніше подружжя побудувало житловий будинок і умова договору щодо квартири перестала бути актуальною. На цій підставі сторони за взаємною згодою можуть прийняти рішення про відмову від договору.

Хоча в СК України про це не сказано, можна припустити, що відмова може стосуватися не усього шлюбного договору, а лише його окремої частини або частин. За таких обставин шлюбний договір в цілому зберігатиме свою силу, хоча його окремі частини втрачатимуть чинність.

Згода сторін про відмову від договору потребує спеціальної фіксації. У зв'язку з тим, що шлюбний договір укладається у нотаріальній формі, відмова від нього також потребує нотаріального посвідчення.

3. В ч. 2 ст. 101 СК України вперше визначається момент припинення прав та обов'язків учасників шлюбного договору. Так, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються:

1) з моменту його укладення;