Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Враховуючи зазначені положення цивільного законодавства (ст. 8 СК України) можна зробити висновок, що договір про припинення права на утримання щодо нерухомого майна є укладеним з моменту його державної реєстрації. З цього ж моменту у набувача виникає право власності на житловий будинок, квартиру або інше нерухоме майно, що є предметом договору.

10. Право набувача майна на утримання припиняється з моменту укладення договору і набуття права власності на річ. Проте в житті можуть виникнути обставини, які суттєво вплинуть на майновий стан сторін або однієї з них. Зокрема після виконання договору та виникнення у набувача права власності на річ можуть виникнути такі обставини, як поновлення працездатності одержувача майна, отримання ним майна у спадщину, за договором дарування і, навпаки, виникнення непрацездатності відчужувача майна, погіршення його майнового становища тощо. Можна припустити, що за таких обставин сторони можуть прийняти рішення про розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин (ст. 652 ЦК України). В точному розумінні слова договору при цьому вже немає, оскільки його було повністю виконано сторонами. Проте можливість розірвання повністю виконаного договору передбачена чинним законодавством (ст. 214ЦК України). Можливість припинення права на утримання у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду викликає сумніви, оскільки вона не передбачена чинним законодавством.

Цивільний закон визначає наслідки зміни або розірвання договору. За загальним правилом (ч. 3 ст. 653 ЦК України) у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення сторонами домовленості, тобто наперед. Проте інше може бути встановлено договором чи обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням, до моменту зміни або розірвання договору, якщо договором не встановлено інше (ч. 4 ст. 653 ЦК). Таким чином, сторони можуть домовитися щодо повернення нерухомого майна, одержаного за договором, передбаченим коментованою статтею.

11. Майну, яке передається взамін припинення права на утримання, законом надано особливого правового режиму. Відповідно до ч. 3 коментованої статті на майно, одержане на підставі договору, не може бути звернене стягнення. Це правило викликає запитання. Його цільова спрямованість зрозуміла — забезпечити інтереси того з подружжя, який втратив право на утримання від другого з подружжя замість набуття права на річ. Проте можливість «виведення» такого майна за межі майна подружжя, на яке може бути звернене стягнення за вимогою кредиторів може негативно вплинути на права та інтереси останніх.

Правило ч. 3 коментованої статті припиняє свою дію у разі переходу права власності на одержане за цим договором майно до іншої особи. Наприклад, якщо той з подружжя, який одержав майно замість права на утримання, передав його іншій особі за договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо. На грошові суми, одержані від продажу такого майна, або на інші речі, одержані взамін нього, може бути звернено стягнення на загальних підставах.

12. В коментованій статті відсутня спеціальна вказівка стосовно існування обов'язку щодо взаємної участі дружини, чоловіка у витратах на лікування (ст. 9 °CК України) у випадку укладення договору про припинення права на утримання. Можна припустити, що в разі укладення договору зазначений обов'язок не припиняється. Це пояснюється тим, що обов'язок по утриманню другого з подружжя та обов'язок брати участь у витратах на лікування є елементами різних правовідносин подружжя. Кожен з них має свої підстави виникнення, свій зміст та умови припинення. У першу чергу це пов'язане з тим, що витрати на лікування вираховуються у конкретних сумах, які визначаються потребами одного з подружжя в процесі лікування. Якщо сторони мають на це згоду, вони можуть своїм договором замінити обов'язок по сплаті витрат на лікування переданням одному з подружжя нерухомого майна або одноразової сплати грошової суми.

Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування

1. Дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

1. В ч. 1 ст. 75 СК України встановлено загальне правило: дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. СК України містить три групи норм, які визначають умови та порядок реалізації права на утримання: 1) норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя; 2) норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини; 3) норми, що визначають право на утримання того з подружжя, з яким проживає дитина-інвалід.

В коментованій статті встановлюється правило, що стосується не надання утримання одному із подружжя, а участі одного з подружжя у витратах на лікування іншого. В ній передбачено два конкретні випадки, коли дружина (чоловік) зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних з: а) хворобою або б) каліцтвом одного з них.

Закон містить два різних терміни — «утримання» та «витрати на лікування». З аналізу норм чинного законодавства можна зробити висновок, що в загальному розумінні утримання — це регулярне надання матеріальної допомоги, коштів, що спрямовані на підтримку матеріального становища одного з подружжя, у той час як витрати на лікування пов'язані з конкретними потребами одного з подружжя, що викликані його хворобою або каліцтвом.

Таким чином, обов'язок щодо взаємної участі дружини, чоловіка у витратах на лікування є самостійним і окремим. Один з подружжя може вимагати в судовому порядку виконання зазначеного обов'язку, незалежно від того, що з другого з подружжя стягуються аліменти на його утримання. При одночасному задоволенні вимог про стягнення аліментів і участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом дружини, чоловіка, суд в рішенні має окремо визначити розмір коштів, стягуваних як аліменти й як компенсація витрат на лікування.

Разом з тим, обов'язок, що передбачений в коментованій статті, певною мірою пов'язаний з обов'язком по утриманню одного з подружжя. Треба вважати, що дружина, чоловік не зобов'язані брати участь у витратах на лікування другого з подружжя, якщо відповідно до ч. 5 ст. 75 СК України він не має права на утримання. В разі позбавлення права на утримання дружина, чоловік одночасно позбавляються права на компенсацію витрат, пов'язаних із хворобою або каліцтвом.

2. Подружжя є взаємно зобов'язаними, тобто обов'язок покладається на обох з подружжя рівною мірою. В нормі не зазначається, в якій конкретно частині дружина, чоловік мають брати участь у витратах іншого. В разі спору це визначається судом з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи, зокрема: матеріального стану кожної зі сторін, розміру, періодичності необхідних витрат тощо.

3. Закон встановлює обов'язок дружини, чоловіка брати участь у тих витратах, які пов'язані з обставинами негативного характеру. Перелік обставин є вичерпним. Підставою для виникнення обов'язку є витрати у зв'язку з будь-яким захворюванням або каліцтвом. Каліцтвом є травматичне ушкодження, викликане раптовим впливом на організм людини зовнішнього фактора — сторонньої сили. Внаслідок каліцтва може настати інвалідність. Втім, обов'язок не пов'язується з втратою працездатності.

4. Хвороба або каліцтво і пов'язані з ними витрати мають бути підтверджені відповідними доказами (медичною довідкою, призначеннями лікаря, рахунками про оплату тощо). Витрати можуть здійснюватися на придбання ліків, дієтичного харчування, санаторно-курортне лікування, протезування, оплату стороннього догляду тощо. Дружина, чоловік можуть вимагати участі другого з подружжя у фактично понесених або майбутніх витратах на лікування. Якщо один з подружжя вимагає покриття майбутніх витрат, він має надати суду розрахунок і обґрунтування їх передбачуваного розміру. Залежно від конкретних обставин витрати можуть бути разовими, періодичними або постійними. Стягнення судом коштів на лікування протягом певного строку не виключається. В будь-якому випадку розмір коштів має визначатися судом у твердій грошовій сумі.

5. Відповідно до коментованої норми обов'язок не обумовлено потребою хворого подружжя в матеріальній допомозі і можливістю другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. Втім, з метою однаковості в правозастосуванні варто було б спеціально передбачити в нормі, що суд може ухвалити рішення про стягнення коштів на лікування за умови, що той з подружжя, який поніс витрати, потребує матеріальної допомоги, а другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

6. Порядок взаємної участі у витратах на лікування дружина, чоловік можуть визначити в договорі (ст. ст. 78, 99 СК України). Вимога про компенсацію частини витрат на лікування може бути подана до суду і в тому разі, якщо утримання надається відповідно до договору, в якому не визначено порядку взаємної участі подружжя у витратах на лікування.

Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

1. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.