Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Стаття 39. Шлюб, який є недійсним

1. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

2. Недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою.

3. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.

4. За заявою заінтересованої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій-третій цієї статті.

5. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.

6. Актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб (частини перша-третя цієї статті), а також розірвання цього шлюбу.

1. В коментованій статті закріплюються умови недійсності шлюбу, тобто випадки, коли шлюб є недійсним в силу прямого припису закону без винесення судом відповідного рішення. Це можливо у разі порушення основних умов дійсності шлюбу — одношлюбності, відсутності кровного зв'язку між найближчими родичами та свідомої згоди сторін на укладення шлюбу. Таким чином, шлюб є недійсним, якщо він зареєстрований:

• з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

• між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

• з особою, яка визнана недієздатною.

2. Можливість «автоматичної» (без рішення суду) недійсності шлюбу встановлена в законі вперше. Разом з тим в теоретичному плані ця ідея не нова. Свого часу вона обговорювалася в літературі і була відкинута. Основною теоретичною посилкою для цього була наступна. В цивільному праві усі недійсні правочини, як відомо, поділяються на нікчемні та оспорювані. Різниця полягає у тому, що для недійсності нікчемних правочинів не потрібне рішення суду, оскільки вони визнаються недійсними в силу прямого припису закону. Оспорювані ж правочини можуть визнаватися недійсними лише за рішенням суду. Нікчемними є правочини, укладені з такими порушеннями закону, які є очевидними і не потребують доведення в суді (наприклад, порушення нотаріальної форми договору). Оспорювані правочини потребують судового розгляду, оскільки підстави їх недійсності мають бути доведені в суді (укладення правочину під впливом обману, насильства тощо).

Таке відступлення в теорію цивільного права доцільне тому, що саме концепція недійсних правочинів знаходить свій прояв в концепції недійсних шлюбів. Ця концепція в літературі піддавалася критиці. Зокрема, Г.М. Свердлов вказував, що оскільки шлюб — це не правочин, то і поділ недійсних шлюбів, як недійсних правочинів, на два види — нікчемні та оспорювані, є недоцільним. До аргументів додавалося також те, що шлюб, який визнаний державою за допомогою акта його реєстрації, може бути похитнутий лише актом державної влади — судовим рішенням. Тому ніхто без рішення суду не може посилатися на недійсність шлюбу.

В цілому важко було очікувати появи двох видів недійсних шлюбів (абсолютно недійсних та оспорюваних) в новому СК України. І хоча вони так в законі не називаються, аналогії з недійсними правочинами абсолютно очевидні. Аргументи, що висловлювалися Г.М. Свердловим у 1949 році, знову виявилися актуальними. До них можна додати наступне. В ч. 1 ст. 21 нового СК України вперше надається легальне визначення шлюбу, згідно з яким шлюбом визнається сімейний союз жінки та чоловіка. Таким чином, закон не закріплює концепції договірної природи шлюбу. Якби шлюб визнавався в законі як договір жінки та чоловіка, то логічним було б продовження цієї ідеї у можливості існування нікчемних та оспорюваних шлюбів (як договорів). У зв'язку з тим, що шлюб в СК України визнається саме як союз, то введення двох видів недійсних шлюбів суперечить юридичній логіці.

3. Несприйняття концепції нікчемних шлюбів (без рішення суду) має й інші підстави. Згідно із ч. 4 коментованої статті орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій-третій цієї статті. На перший погляд, анулювання актового запису — це проста формальна процедура. Однак це не так. Для того, щоб анулювати актовий запис, орган РАЦС повинен виконувати невластиві йому функції, а саме — перевіряти та співставляти між собою документи, що одночасно встановлюють та юридично підтверджують протилежні факти. З одного боку, це документ, що підтверджує наявність зареєстрованого шлюбу, а з іншого — рішення суду про визнання особи недієздатною або документи, що підтверджують наявність іншого зареєстрованого шлюбу або кровний зв'язок сторін, які зареєстрували шлюб. Обставини, що підтверджуються такими документами, не є очевидними, вони потребують перевірки, яку може здійснювати виключно суд.

В першу чергу це стосується ситуації, коли одна із сторін перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі. Заявитель може надати органові РАЦС копію документа про реєстрацію особою, яка зареєструвала новий шлюб, попереднього шлюбу. Проте на момент реєстрації другого шлюбу попередній шлюб міг бути вже розірваний, із чим заявитель не був обізнаний. Виходячи з формального розуміння коментованої статті, такий повторний шлюб є дійсним, хоча необізнаний заявитель може звернутися до органу РАЦС з заявою про анулювання зробленого актового запису. Щонайменше, орган РАЦС має перевірити, чи не існує актового запису про розірвання попереднього шлюбу, оскільки наявність такого актового запису є підставою для відмови в анулюванні актового запису про реєстрацію повторного шлюбу. Ситуація може бути ще складнішою, коли заявитель звертається до органу РАЦС із заявою про анулювання актового запису про шлюб і не має при цьому копії свідоцтва про попередній шлюб. При цьому він може посилатися на свідчення свідків, листи одного з подружжя або інші документи, які, на його погляд, свідчать про наявність першого шлюбу. Відомо, наскільки ретельно цивільне процесуальне законодавство визначає процедуру подання будь-яких доказів, які в подальшому досліджуються судом. Законодавство, що визначає порядок реєстрації актів цивільного стану, не містить таких приписів, оскільки органи РАЦС не розглядають спорів і не досліджують суперечливих доказів сторін. У свою чергу ст. 39 СК України також не визначає, з якими саме документами особа може звернутися до органу РАЦС і взагалі як вона може вимагати анулювати актовий запис про шлюб.

З аналізу ч. 4 ст. 39 СК України випливає, що звернутися до органу РАЦС з заявою про анулювання актового запису про шлюб може будь-яка заінтересована особа. Коло таких суб'єктів законом не визначене. Заінтересованою особою може бути другий з «подружжя», їх родичі, спадкоємці тощо. Цей момент вбачається особливо небезпечним. Між особою, яка звертається до органу РАЦС із заявою про анулювання шлюбу, та власне особою, яка зареєструвала шлюб, можуть виникати різні відносини, в тому числі спірні. Органи РАЦС не можуть вирішувати питання про те, яка особа є заінтересованою в анулюванні актового запису про шлюб, а яка до цієї категорії не належить і, відповідно, не має на це права.

Може виникнути взагалі парадоксальна ситуація. Уявімо, що до органу РАЦС звернувся заявитель із заявою про анулювання актового запису про шлюб, укладений іншими особами, наприклад, його батьком. Заявитель вказує, що батько на час реєстрації шлюбу був визнаний недієздатним за рішенням суду. Пізніше його дієздатність була судом поновлена. Пройшло кілька років, ніхто з осіб, які зареєстрували шлюб, не спростовує його і не звертається до органу РАЦС. Батько є дієздатною особою, яка проживає в сім'ї, в якій, можливо, народилася дитина. Зрозуміло, що син як спадкоємець першої черги заінтересований у тому, щоб шлюб його батька не визнавався дійсним, оскільки дружина батька може претендувати на спадкове майно. Формально він може звернутися до органу РАЦС із заявою про анулювання актового запису про шлюб його батька. Без сумніву, це призведе до порушення прав та інтересів інших осіб.

4. Не треба відкидати і суб'єктивний фактор. Існування протягом десятиліть виключно судового порядку визнання шлюбу недійсним, очевидно, остаточно сформувало юридичну свідомість у цьому питанні. Тому новий позасудовий порядок не сприймається науковцями та практиками. Можливо, тому погодитися з можливістю існування абсолютно недійсного шлюбу (без рішення суду), як це має місце відносно нікчемних правочинів, важко. Достатньо подивитися на проведений в науці аналіз коментованої статті. Так, Ю.С. Червоний, а слідом за ним і О.І. Сафончик вказують, що існують два порядки визнання шлюбу недійсним — реєстраційний та судовий. Автори вважають, що як в першому, так і у другому випадку шлюб визнається недійсним. Різниця полягає лише у тому, який орган здійснює таке «визнання» — орган РАЦС чи суд. Ідея про недійсність шлюбу як такого з моменту його укладення без будь-якого формального закріплення цього факту не сприймається в цілому.

Вказане свідчить про необхідність зміни загальної концепції недійсних шлюбів, що знайшла своє закріплення в новому СК України. Шлюб має визнаватися недійсним виключно за рішенням суду, незалежно від того, що саме слугує підставою для цього.