Розділ II ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

26. Свідок, який досягнув вісімнадцяти років, несе адміністративну відповідальність за неповагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від прибуття до суду, яке не мало на меті ухилення від давання показань, або в непідкоренні розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само у вчиненні дій, які свідчать про очевидну зневагу до суду або встановлених у суді правил. Стаття 1853 КУпАП передбачає за такі діяння накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 102 до 204 грн.) або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб. До неповнолітнього свідка (віком від 16 до 18 років) за такі діяння можуть бути застосовані заходи впливу відповідно до статті 241 КУпАП.

27. Якщо свідок, що був викликаний належним чином до суду, не з'явився в судове засідання або не повідомив суду причини неприбуття, суд може застосувати до нього привід через органи внутрішніх справ з відшкодуванням державі витрат на його здійснення в порядку, встановленому статтею 272 КАСУ.

Особливості відповідальності свідків, які мають право відмовитися від давання показань

28. Для осіб, які зазначені у частині третій коментованої статті, давати показання є правом, а не обов'язком, тому кримінальної відповідальності за відмову від давання показань вони не несуть. Але якщо вони погодилися свідчити, вони несуть відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Так само ці особи несуть відповідальність за неповагу до суду, а в разі неприбуття до суду до них може бути застосовано привід.

Пов'язані статті

29. Про показання свідка як засіб доказування (джерело доказів) та порядок допиту свідка в суді йдеться відповідно у статтях 77 і 78, 141 - 142 КАСУ.

Наслідки неприбуття свідка у судове засідання визначено статтею 129 КАСУ.

Порядок здійснення витрат, пов'язаних із залученням свідка, визначено статтею 92 КАСУ.

Відмінність від попереднього регулювання

30. Радянське законодавство не визнавало свободи від самовикриття та викриття членів сім'ї чи близьких родичів. Відмовляючись від імунітету свідка, радянське законодавство та судова практика виходили з того, що такий імунітет може істотно ускладнити процес встановлення істини у справі, а вплив на показання свідка його завідомої заінтересованості можна врахувати при їх оцінці. Тоді враховувалися лише інтереси досягнення істини у справі. Моральні втрати, пов'язані з обов'язком свідчити на шкоду собі, своїм близьким та родичам, до уваги не брались.

31. Стаття 63 Конституція України 1996 року передбачила, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Коло членів сім'ї та близьких родичів, щодо яких особа не зобов'язана давати показання в адміністративному процесі, визначено лише у новому ЦПКУ і КАСУ.

Стаття 66. Експерт

1. Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

3. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.

4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.

5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.