Розділ IV Верховна Рада України

Разом з тим Конституційний Суд визнав за можливе звернення депутатів із запитами до Міністра внутрішніх справ України, керівників головних управлінь, управлінь і відділів МВС України як керівників органів державної влади, а також до керівників тих підприємств і установ, що належать до сфери управління МВС. Але ці запити знову ж таки не повинні стосуватися конкретних кримінальних справ. У згаданому Рішенні Конституційний Суд особливо підкреслив, що народний депутат взагалі не може адресувати ніякі запити іншим працівникам внутрішніх справ, окрім вищевказаних, зокрема слідчим органів внутрішніх справ і працівникам міліції, які здійснюють функцію органу дізнання.

У Рішенні від 5 березня 2003 р. у справі про звернення народних депутатів до Національного банку України Конституційний Суд виклав правову позицію, згідно з якою народний депутат має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Голови Нацбанку України про надання інформації, яка становить банківську таємницю, а також про здійснення наглядових дій та застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Нацбанку. Також народний депутат може звернутися із депутатським зверненням до Нацбанку або його посадових осіб про надання інформації, яка становить банківську таємницю, а також про здійснення наглядових дій та застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Нацбанку. При цьому Голова та інші посадові особи Нацбанку мають діяти з додержанням вимог чинного законодавства і дати письмову вмотивовану відповідь про результати розгляду запиту (звернення) незалежно від того, чи будуть задоволені викладені в них пропозиції, чи ні.

У поточному законодавстві визначаються механізм внесення депутатського запиту і процедура його проходження. Так, у ч. 3 ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України» вказується, що депутатський запит вноситься в письмовій формі народним депутатом, а у випадку направлення запиту до Президента України — також на вимогу народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, і розглядається на засіданні Верховної Ради. Відповідно до ч. 2 ст. 224 Регламенту Верховної Ради України короткий зміст належним чином підготовленого і внесеного депутатського запиту оголошується головуючим на найближчому після дня його внесення пленарному засіданні Верховної Ради, на якому відведений час для оголошення депутатських запитів. При чому на одному пленарному засіданні може бути оголошено не більше двох депутатських запитів одного народного депутата.

Закон України «Про статус народного депутата України» передбачає дві принципово різні процедури внесення депутатських запитів: одну — для запитів до Президента України, другу — до усіх інших органів державної влади й місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, організацій, установ. Так, у ч. 4 ст. 15 вказаного Закону міститься положення, згідно з яким Верховна Рада приймає рішення про направлення депутатського запиту відповідному органу або посадовій особі, до яких його звернуто, однією п’ятою від її конституційного складу. Ця норма повністю відповідає світовій парламентській практиці, адже функцією контролю наділений не окремий депутат, а парламент в цілому або одна з його палат; депутат або група депутатів лише ініціює акт контролю. Ось чому депутатський запит завжди повинен бути підтриманий певною кількістю голосів від складу парламенту. Ця норма є певним запобіжником низькій якості запитів, їх формальному використанню, маскуванню в них особистих інтересів народних обранців. Разом з тим Конституційний Суд України у своему Рішенні від 14 жовтня 2003 р. у справі про направлення запиту до Президента України встановив, що направлення запиту народного депутата до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, не потребує прийняття рішення Верховною Радою України. Наявна колізія між приписами Закону та Рішенням Суду від 14 жовтня 2003 р. в парламентській практиці вирішується сьогодні на користь правової позиції Суду.

Що стосується направлення депутатських запитів до Президента України, то згідно з ч. 2 ст. 225 Регламенту Верховної Ради України після оголошення короткого змісту запиту головуючий на пленарному засіданні оголошує голосування щодо попередньої підтримки такого запиту. У зв’язку з цим варто зазначити, що п. 34 ч. 1 ст. 85 Конституції встановив, що прийняття такого рішення можливо лише на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради, попередньо під триману не менш як однією третиною від конституційного складу парламенту. Як роз’яснив у своєму Рішенні від 14 жовтня 2003 р. Конституційний Суд України, рішення про направлення запиту до Президента України приймається Верховною Радою більшістю від її конституційного складу. Саме тому в ч. 4 ст. 225 Регламенту Верховної Ради України з’явилася норма, згідно з якою рішення про направлення попередньо підтриманого не менш як однією третиною від складу парламенту депутатського запиту до Президента вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, і оформлюється постановою Верховної Ради. Апарат Верховної Ради надсилає текст депутатського запиту до Президента України разом з відповідною постановою Верховної Ради.

У законодавстві детально врегульований порядок надання відповіді на запит. Так, згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України» Президент України, керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, до яких звернуто запит, зобов’язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України у письмовій формі про результати розгляду їх запиту у п’ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в інший, встановлений Верховною Радою України строк. Якщо запит з об’єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений строк, Президент України, керівник відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, до якого звернуто запит, зобов’язаний письмово повідомити про це Голову Верховної Ради України та народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України, які внесли запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати одного місяця після одержання запиту.

Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації. На вимогу народного депутата керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зобов’язаний повідомити народному депутатові про день розгляду порушених у запиті питань завчасно, але не пізніше ніж за три дні до їх розгляду.

Відповідь на депутатський запит, внесений народним депутатом, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, який його вніс, а відповідь на депутатський запит, внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної Ради України, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові комітету Верховної Ради України. Відповідь надається в обов’язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено запит, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об’єднання громадян, на ім’я яких було направлено запит.

Народний депутат, представник групи народних депутатів, комітет Верховної Ради України мають право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. За відповіддю на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менше однієї п’ятої від конституційного складу Верховної Ради України. При обговоренні відповіді на депутатський запит на засіданні Верховної Ради України повинні бути присутні в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України, керівники, до яких звернуто запит. Вони можуть уповноважувати інших осіб бути присутніми при обговоренні відповіді на запит лише у виняткових випадках із вмотивованим обґрунтуванням. За результатами обговорення відповіді на депутатський запит Верховна Рада України приймає відповідне рішення.

Як бачимо, депутатський запит є ефективним засобом парламентського контролю за станом справ у різних сферах суспільного життя, що широко застосовується як у вітчизняній, так і зарубіжній конституційно-правовій практиці.

Стаття 87.

Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Стаття 87 Конституції України встановлює важливу прерогативу Верховної Ради України у відносинах, які мають безпосереднє значення щодо політичної оцінки ефективної, відповідальної діяльності Кабінету Міністрів України. Саме парламент у разі виявлення явних прорахунків, кризових явищ, які спричинені діяльністю Кабінету Міністрів України і позначаються на житті суспільства, наділений конституційним правом прийняття резолюції недовіри. Це означає, що конституційна норма визначає безпосередню залежність і взаємозв’язок між виконанням Кабінетом Міністрів України своїх повноважень та практичними результатами, які має отримувати суспільство. Верховна Рада України повинна регулярно контролювати діяльність Уряду в досягненні соціально-економічних результатів, а головне — виявляти

наскільки виконуються завдання, передбачені Програмою діяльності Кабінету Міністрів України. Вона розробляється Урядом і схвалюється Верховною Радою України. Питання про притягнення до відповідальності Кабінету Міністрів України належить до безпосередньої і виключної компетенції парламенту, зокрема, його контрольних функцій стосовно виконавчої влади і безпосередньо Кабінету Міністрів України. За відсутності норм Конституції України про «повновладдя представницьких органів влади», а також конституційних вимог, які встановлюють підзвітність і підконтрольність їм центральних органів виконавчої влади, відповідальність Кабінету Міністрів України є політичною оцінкою висновку Верховної Ради України про неспроможність діючого Уряду виконати окреслені Верховною Радою України завдання, наявність суттєвих прорахунків державного управління, які призвели до загрозливого стану економіки, зростання внутрішнього і зовнішнього боргу, тощо. Важливо враховувати також, що в ч. 1 ст. 87 Конституції України постановка перед Верховною Радою України питання про відповідальність Уряду безпосередньо стосується раніше реалізованого парламентом повноваження щодо надання згоди для призначення Президентом України кандидатури Прем’єр-міністра України. У політико-правовому вимірі це є проявом взаємодії законодавчої та виконавчої влади, символізує їх спільну політичну відповідальність за стан соціально-економічного розвитку країни. Фактично при цьому Верховна Рада України не стільки оцінює особисті якості кандидатури Прем’єр- міністра України, яка подавалася Президентом України для призначення, скільки виражає ставлення парламенту до політичного курсу, який буде реалізовуватися новосформованим Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим важливе значення для постановки питання на пленарному засіданні Верховної Ради України щодо відповідальності Кабінету Міністрів України має попереднє здійснення заходів парламентського контролю за його діяльністю. Відповідно до Регламенту Верховної Ради України щорічно розглядається звіт Кабінету Міністрів України про хід і результати виконання схваленої Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Крім того, Урядом надаються на розгляд Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України разом з доповідями про хід і результати виконання затверджених Верховною Радою України загальнодержавних програм економічного, науково- технічного та інших, які також можуть розглядатися на пленарному засіданні парламенту. Відповідно до п. 3 ст. 228 Регламенту Верховної Ради України за пропозицією Голови Верховної Ради України або не менш як трьох комітетів, або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу парламенту Верховна Рада може в будь-який час прийняти рішення про позачерговий звіт Кабінету Міністрів України з питань результатів виконання схваленої нею Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Після заслуховування звіту Кабінету Міністрів України про хід і результати виконання Програми його діяльності, відповідних співдоповідей комітетів та обговорення звіту за підсумками розгляду цього питання Верховною Радою України приймається відповідна постанова. Проте прийняття такої постанови Верховна Рада України при негативних оцінках діяльності Кабінету Міністрів України, включаючи визнання незадовільного ставлення до конкретних дій Уряду за результатами звітної діяльності, не означає недовіру Кабінету Міністрів України, що тягне конституційну відставку Уряду.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України повинно розглядатися Верховною Радою України виключно за умови додержання вимог ст. 87 Конституції України з прийняттям резолюції недовіри Кабінету Міністрів України. Це означає, що питання про відповідальність Уряду вноситься за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, підтриманою їх підписами. Особливість і надзвичайна важливість розгляду цього питання полягає в тому, що таке питання включається до порядку денного сесії Верховної Ради України без голосування. За своїм процесуальним порядком відповідно до Регламенту (п. 2 ст. 231) встановлено, що після винесення на розгляд Верховної Ради України питання про відповідальність Уряду комітети Верховної Ради України відповідно до предметів їх відання не пізніш, як у чотириденний строк формулюють і направляють через Апарат Верховної Ради України питання до Кабінету Міністрів України, на які вони б хотіли отримати відповіді до розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України. Таким чином, Верховна Рада України не може штучно спричинити урядову кризу, а приймаючи відповідне рішення керуватися лише політичною оцінкою наслідків діяльності Уряду. Слід зазначити, що в цьому полягає одна з умов стабільності конституційного режиму в державі.

Процедура отримання від Уряду відомостей комітетами Верховної Ради України передбачає триденний строк, у межах якого Кабінет Міністрів повинен надати відповіді на поставлені запитання. Узагальнений варіант інформації Кабінету Міністрів України разом з відповідями на запитання направляється до апарату Верховної Ради України, після чого в терміновому порядку надається народним депутатам України. До обов’язків Уряду належить відправка одного примірнику такої інформації до Рахункової палати для підготовки висновків. Тільки після виконання вказаних дій Кабінетом Міністрів України парламентські комітети можуть розглядати на своїх засіданнях питання про відповідальність Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст. 231 Регламенту Верховної Ради України питання про відповідальність Кабінету Міністрів України розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України не пізніше ніж через 10 днів після внесення пропозицій. Прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів України відбувається як завершальний акт розгляду питання Верховною Радою України про відповідальність Уряду.

Розгляд питання починається з доповіді народного депутата, уповноваженого з числа народних депутатів, які ініціювали подібне питання. Після вмотивованої доповіді доповідач зобов’язаний відповідати на усні запитання представників депутатських фракцій та інших народних депутатів. Після закінчення відповідей на запитання Прем’єр-міністру України, а в разі його відсутності з поважних причин — Першому віце-прем’єр-міністру України надається право виступу. Проте процедура цим виступом не завершується.

На пропозицію депутатської фракції, комітету Верховна Рада України може прийняти рішення про заслуховування інформації членів Кабінету Міністрів України. Для надання народним депутатам інформації члену Кабінету Міністрів України надається теж право виступу. Після інформації член Кабінету Міністрів відповідає на запитання представників депутатських фракцій.