Розділ IV Верховна Рада України

Пункт 3 коментованої статті визначає, по суті, основне повноваження Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні (ст. 75 Конституції) — прийняття законів. Предметом законодавчої діяльності парламенту є прийняття законів України з питань віднесених ст. 92 Основного Закону до виключного регулювання законом, а також з інших питань, віднесених до компетенції Верховної Ради України, зокрема, з питань, визначених у ч. 1 ст. 85 Конституції України. Порядок здійснення законодавчої діяльності Верховною Радою України регулюється Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 р.

До установчих слід віднести й повноваження Верховної Ради України щодо визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, яке узгоджується з конституційними повноваженнями Президента України на здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави (п. 3 ч. 1 ст. 106 Конституції) та Кабінету Міністрів України на здійснення внутрішньої і зовнішньої діяльності України (п. 1 ст. 116 Конституції). Реалізуючи повноваження встановлені п. 5 ч. 1 ст. 85 Основного Закону, Верховна Рада України прийняла 1 липня 2010 р. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», який визначив основні принципи внутрішньої політики України у сфері розбудови державності, розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів, формування інститутів громадянського суспільства, національної безпеки і оборони, в економічній, соціальній і гуманітарній сферах, в екологічній сфері та сфері техногенної безпеки, а також засади зовнішньої політики України.

Окремий блок установчих повноважень Верховної Ради України, визначених у коментованій статті Основного Закону, стосується призначення виборів Президента України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також виборів до органів місцевого самоврядування. Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 85 Основного Закону, Верховна Рада України призначає вибори Президента України в строки, передбачені ч. 5 ст. 103 Конституції України. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого року його повноважень, а у разі дострокового припинення повноважень Президента України — у період дев’яноста днів із дня припинення повноважень.

Верховна Рада України також наділена повноваженнями щодо призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (п. 30 коментованої статті) та призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 28 коментованої статті). Прикладом реалізації відповідних положень коментованої статті є постанова Верховної Ради України від 1 квітня 2010 р. № 2032 «Про призначення позачергових виборів Оріхівського сільського голови (Оріхівська сільська рада Лутугинського району Луганської області)» та ін.

Відповідно до п. 29 ч. 1 коментованої статті Верховна Рада України також наділена установчими повноваженнями щодо утворення і ліквідації районів, встановлення і зміни меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів. Прикладами реалізації цього конституційного повноваження парламенту є постанови Верховної Ради України від 22 жовтня 2009 р. «Про встановлення меж міста Путивль Путивльського району Сумської області», від 18 грудня 2008 р. «Про присвоєння найменування новоутвореному населеному пункту Запорізького району Запорізької області» та ін.

Верховна Рада України також наділена повноваженнями установчого характеру щодо затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності. Реалізуючи ці повноваження, парламент прийняв закони України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», «Про Перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» та ін.

Установча функція парламенту тісно пов’язана з його програмною діяльністю щодо законодавчого затвердження деталізованих планів подальшої розбудови державотворення та право- творення, розвитку різних сфер державного та суспільного життя на середньо- та довгострокову перспективу. Відповідно до повноважень, визначених у п. 6ч. 1 ст. 85 Конституції України, Верховна Рада України затверджує загальнодержавні програми, спрямовані на економічний, науково-технічний і соціальний, національно- культурний розвиток, а також охорону довкілля. Як приклад, реалізуючи зазначені повноваження, Верховна Рада України прийняла закони України від 30 вересня 2008 р. № 608-VI «Про затвердження Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2008—2012 р.»; від 23 грудня 2009 р. № 1794-VI «Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 р.» та ін.

До повноважень парламенту у сфері національної безпеки і оборони коментована стаття відносить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п. 9). Згідно з п. 31 ч. 1 ст. 85 Верховна Рада України також уповноважена затверджувати протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Правові режими воєнного та надзвичайного стану, а також підстави й порядок їх введення регулюють закони України від б квітня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану», від 16 квітня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 10 лютого 2010 р. «Про Регламент Верховної Ради України» та ін.

Окрім того, до безпекових і оборонних повноважень Верховної Ради України належать повноваження щодо затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України (п. 22 ч. 1 ст. 85 Конституції) і схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України (п. 23 ч. 1 ст. 85 Конституції). Реалізація Верховною Радою України своїх конституційних повноважень у сфері національної безпеки і оборони України здійснюється насамперед через прийняття нею відповідних законів. Наприклад, чисельність Збройних сил України на сьогодні регулюється Законом України «Про чисельність Збройних Сил України на 2008 рік» від 12 лютого 2008 року зі змінами і доповненнями, а загальна структура та функції Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших військових формувань регулюється законами України від 6 грудня 1991 р. «Про Збройні Сили України», від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» та ін.

Порядок здійснення Верховною Радою України конституційних повноважень у сфері національної безпеки й оборони регламентується положеннями глави 31 «Розгляд питань про затвердження указів Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації та оголошення за поданням Президента України стану війни чи укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України» Регламенту Верховної Ради України, іншими актами чинного законодавства.

Важливе місце в системі функцій і повноважень Верховної Ради України займає її правосуб’єктність у сфері зовнішньополітичної діяльності. Коментована стаття Основного Закону уповноважує парламент визначати засади зовнішньої політики (п. 5 ч. 1), схвалювати рішення про надання військової допомоги іншим державам (п. 23 ч. 1) тощо. Не менш важливе значення для зовнішньополітичної діяльності Української держави загалом має й реалізація Верховною Радою України свого конституційного повноваження щодо надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України (п. 32 ч. 1 коментованої статті). Адже міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до ч. 1 ст. 9 Основного Закону є частиною національного законодавства України. Це дає підстави відносити відповідне повноваження Верховної Ради України одночасно й до повноважень у сфері парламентського контролю.

Порядок надання Верховною Радою України згоди на обов’язковість міжнародних договорів України (ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання) та їх денонсація здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. та глави 32 Регламенту Верховної Ради України.

Життєво важливими для суспільства та держави є повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет України та вносити зміни до нього, а також інші повноваження в бюджетно-фінансовій сфері. Державний бюджет України на наступний рік приймається у формі закону України, а його проект розробляється з урахуванням основних прогнозних макропоказників економічного й соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні в середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття та інших показників і подається в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України Урядом України. Представлення Державного бюджету на наступний рік здійснюється на пленарному засіданні Верховної Ради України Міністром фінансів України. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається в парламенті за процедурою трьох читань з урахуванням вимог глави 27 «Затвердження Державного бюджету України і контроль за його виконанням» Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Реалізуючи свою бюджетну функцію, парламент також здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України і приймає рішення щодо звіту про його виконання. Відповідний контроль Верховна Рада України здійснює як безпосередньо (щомісячні, щоквартальні, річні звіти), так і через спеціальний орган. Від імені Верховної Ради України згідно зі ст. 98 Конституції України контроль за виконанням Державного бюджету України здійснює Рахункова палата, правовий статус якої унормовує Закон України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату». Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України за попередній рік розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України не пізніш як у двотижневий строк із дня отримання висновку Рахункової палати про використання коштів Державного бюджету.

До повноважень Верховної Ради України в бюджетно-фінансовій сфері слід віднести і передбачене п. 14 ч. 1 ст. 85 Конституції України повноваження щодо затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Окрім того, коментована стаття Основного Закону покладає на парламент здійснення й бюджетно-фінансових повноважень у частині затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату (п. 35 ч. 1).

Очевидно, що реалізація основних функцій і повноважень Верховної Ради України не в останню чергу залежить від ефективності здійснення нею парламентського контролю, який реалізується парламентом як безпосередньо (на пленарних засіданнях, через парламентські комітети, народних депутатів України), так і через Рахункову палату (бюджетно-фінансовий контроль) і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини в Україні) у межах, визначених Основним Законом. Частина 1 ст. 85 Конституції України встановлює систему повноважень Верховної Ради України, реалізація яких забезпечує здійснення нею функцій парламентського контролю.

Так, Верховна Рада України має ряд контрольних повноважень щодо діяльності Президента України. Вона повноважна заслуховувати щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 8 ч. 1 ст. 85). При цьому, щорічне послання глави держави за звичайних обставин проголошується до 31 березня кожного поточного року, а позачергове — на розсуд Президента України. У новітній історії України були приклади, коли Президент України ігнорував цей обов’язок, встановлений п. 2 ч. 1 ст. 106 Конституції, і не представляв парламенту щорічну доповідь. Так, 11 травня 2007 р. Верховна Рада України, реалізуючи свою контрольну функцію, прийняла постанову № 1011-V «Про щорічне Послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України», якою зобов’язала Президента України «подати до Верховної Ради України щорічне Послання про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 році».

Верховна Рада України також повноважна щодо прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України (п. 34 ч. 1 ст. 85). Порядок розгляду Верховною Радою України питань, пов’язаних із депутатськими запитами, унормовано в гл. 37 Регламенту Верховної Ради України.

Значні контрольні повноваження Верховна Рада України зберігає й щодо діяльності Кабінету Міністрів України. Зокрема, п. 11 ч. 1 ст. 85 Конституції закріплює компетенцію парламенту розглядати і приймати рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України, а п. 13 — здійснювати контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 87 Основного Закону Верховна

Рада України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Прийняття резолюція недовіри, згідно з ч. 4 ст. 115 Конституції, має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Порядок розгляду питань, пов’язаних із парламентським контролем за діяльністю Кабінету Міністрів України, унормовано в главі 38 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».