Розділ IV Верховна Рада України

25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності.

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Коментована стаття Конституції України визначає основні функції та повноваження Верховної Ради України. Серед основних функцій Верховної Ради України слід виокремити представницьку, установчу законодавчу, програмну, безпекову та оборонну, зовнішньополітичну, бюджетно-фінансову, контрольну, арбітражну, інституцій - ну кадрову та ін. Відповідні функції Верховної Ради України є взаємодоповнюючими і знаходять своє продовження та реальне втілення в правотворчій і правозастосовній діяльності, яка здійснюється на реалізацію системи повноважень, визначених у коментованій ст. 85 та інших статтях Основного Закону.

Стаття 85 Конституції України складається з двох частин. Перша частина містить 36 пунктів, які визначають основні конституційні повноваження Верховної Ради України, а друга вказує на те, що визначені в першій частині цієї статті повноваження парламенту не є вичерпними.

Характерною особливістю ч. 1 ст. 85 Конституції України є те, що більшість повноважень Верховної Ради України, закріплених у ній, отримують свій розвиток в інших положеннях Основного Закону, законах України, інших правових актах, а також у правових позиціях Конституційного Суду України. До того ж окремі конституційні повноваження Верховної Ради України реалізуються через прийняття нею законів України, тобто поєднуються із законодавчою функцією парламенту, котра виступає не лише основною, але й універсальною щодо інших його функцій.

Пріоритетними в системі повноважень парламенту слід вважати його права та обов’язки, спрямовані на здійснення установчої влади, зокрема внесення змін до конституції, призначення загальнодержавного референдуму, законодавче регулювання суспільних відносин, призначення виборів представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних одиниць тощо.

Пункт 1 ч. 1 коментованої статті закріплює за Верховною Радою України повноваження вносити зміни до Основного Закону в межах і в порядку, які встановлені розділом XIII Конституції України. Відповідне повноваження парламенту отримало свій розвиток у статтях 154—159 Конституції України, у главі 26 «Розгляд законопроектів про внесення змін до Конституції України» Регламенту Верховної Ради України, інших правових актах. Слід враховувати, що внесення парламентом змін до Основного Закону диференціюється залежно від предмета конституційної ревізії. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів І «Загальні засади», III «Вибори. Референдум» і XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу парламенту. Натомість внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції відбувається за більш жорсткою процедурою, яка передбачає подання відповідного законопроекту до парламенту Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту, винесення його на всеукраїнський референдум, який призначається Президентом України.

Вітчизняна конституційна практика засвідчує необхідність неухильного дотримання вимог Конституції при внесенні до неї змін. Так, Закон України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України» був визнаний Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. № 20-рп/2010 (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) неконституційним у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття і втратив чинність.

Пунктом 2 ст. 85 Конституції України встановлюється повноваження парламенту призначати обов’язковий всеукраїнський референдум з питання про зміну території України. Утім, за роки незалежності Верховна Рада України жодного разу не реалізувала це повноваження, зокрема, внаслідок як неоднозначності дефініції «питання про зміну території України», так і недосконалості відповідних положень Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».