Розділ II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Категорія власності посідає особливе місце в суспільній свідомості та загалом у суспільному житті. Беззаперечним є положення про те, що тільки в країні, де недоторканність власності не лише декларується, але й гарантована громадянину, можуть бути забезпечені вільний розвиток особистості, інтелектуальної, творчої діяльності, добробут і спокій.

Держава зобов’язана забезпечити такий правопорядок шляхом створення ефективного нормативно-правового регулювання відносин власності.

Коментована стаття Основного Закону України на політичному рівні закріплює право кожного її громадянина на власність як на важливий атрибут правової держави і демократичного, громадянського суспільства.

Ці конституційні положення створили фундаментальне підґрунтя для їх подальшого розвитку в цивільному законодавстві України.

Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, незалежно від волі третіх осіб. Це право передбачає для власника можливість на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Водночас законодавець закріплює й певні обмеження цих можливостей: власник не може використовувати своє право на шкоду правам, свободам, гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Іншими словами, власник не може зловживати належним йому правом власності. Закон також передбачає, що власність зобов’язує. Це означає, що кожен власник має нести витрати по утриманню майна, а якщо це обов’язково — здійснювати його страхування, сплачувати встановлені обов’язкові платежі і податки (ст. 322 ЦКУ).

Право власності належить до абсолютних цивільних прав. Кожен, хто не є власником майна, не вправі створювати перешкоди власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які дії, що спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню майном.

Глава 24 ЦКУ розкриває конституційне положення про законні способи набуття права власності. До них належать: створення нової речі (в тому числі в процесі виробничої діяльності), переробка існуючих речей, привласнення загальнодоступних дарів природи, укладення договорів про відчуження речі (купівля — продаж, міна, дарування тощо).

ЦКУ визначає також особливі випадки набуття права власності в разі знахідки; відмови власника від належної йому речі; скарбу; затримання бездоглядної домашньої худоби.

Конституція України визнає непорушність права власності — ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до ч. 2 ст. 321 ЦКУ особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених виключно законом. Слід особливо підкреслити, що перелік цих випадків, як і порядок вилучення майна у власника, не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частина 3 ст. 321 ЦК також передбачає, що примусове відчуження об’єктів власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Законодавчими актами України передбачені випадки можливого вилучення майна у власників, зокрема:

— вилучення майна у власника при зверненні стягнення на це майно за зобов’язаннями власника у випадках і в порядку, передбаченими ЦКУ, ЦПК України та іншими законами України;

— вилучення (реквізиція) майна у власника в інтересах суспільства за обставин надзвичайного характеру (стихійне лихо, аварія, епідемія, епізоотія) за рішенням органів державної влади в порядку та на умовах, передбачених ст. 353 ЦКУ;

— оплатне вилучення майна за рішенням суду або іншого компетентного органу у випадках, передбачених законодавчими актами України, з виплатою власникові вартості цього майна в розмірі, встановленому законодавством;

— безоплатне вилучення (конфіскація) майна у власника за рішенням або вироком суду чи іншого компетентного органу як санкція за вчинення правопорушення (злочину).

Стягнення на майно за зобов’язаннями власника, як правило, накладається за рішенням суду або іншого уповноваженого органу в разі відмови або неспроможності власника виконувати свої зобов’язання. Прикладами проведення такого стягнення є звернення стягнення на майно боржника, передане в заставу кредитору; звернення стягнення на майно, яке перебуває в податковій заставі; примусове виконання органами державної виконавчої служби судових рішень про відібрання речі або стягнення грошових сум з боржника на користь кредитора; задоволення вимог кредиторів з майна боржника при проведенні процедури банкрутства тощо.

Реквізиція майна у власника в разі обставин надзвичайного характеру регулюється положеннями низки законодавчих актів. У частині 5 ст. 17 Закону України «Про оборону України» зазначено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об’єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості у порядку та строки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Воєнний стан при цьому визначається як особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підприємства, установи та організації зобов’язані виділяти будівлі, споруди, комунікації, транспортні та інші матеріальні засоби згідно з мобілізаційними планами з відшкодуванням збитків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Стаття 19 цього Закону зобов’язує громадян України надавати на воєнний час будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням з наступним відшкодуванням державою збитків.