Розділ «КНИГА ШОСТА СПАДКОВЕ ПРАВО»

2. З урахуванням абзацу сьомого ст. 19 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [177] на підставі свідоцтва про право на спадщину, якою є нерухоме майно, реєструється речове право (право власності) на нерухоме майно в органах, що здійснюють державну реєстрацію відповідних прав. Такими є місцеві підрозділи державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» і (до створення єдиної системи органів реєстрації прав і до завершення формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру) комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації (п. 5 розділу V «Прикінцеві положення» Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

3. Право власності у спадкоємця на нерухоме майно, отримане в порядку спадкування, виникає з моменту державної реєстрації права власності на це майно. Так слід тлумачити ч. 2 ст. 1299 ЦК у системному зв’язку із ст. 19 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Це дещо нелогічно: права не існує, але воно реєструється і з моменту реєстрації виникає. Але така правова конструкція відповідає логіці цивільного законодавства: відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його (права) реєстрації.

4. Речове право на нерухомість, отримане відказоодержувачем, також підлягає реєстрації, якщо це право підпадає під перелік прав, що встановлений ст. 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Цивільний кодекс, Закон «Про нотаріат» [57] і Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [434] не передбачають видачу нотаріусом відказоодержувачу свідоцтва про право на спадщину або іншого документа, який би був підставою реєстрації речового права відказоодержувача на нерухоме майно. З іншого боку, п. «д» ч. 1 ст. 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визнає обов’язковою реєстрацію права користування нерухомим майном строком більше як один рік. Підставою державної реєстрації таких прав є «інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно» (абзац тринадцятий ст. 19 названого Закону). За таких умов слід зробити висновок про те, що спадкоємець (спадкоємці) і відказоодержувач мають підписати договір про передання відказоодержувачу відповідного речового права або відповідного майна. Можливе спонукання спадкоємця (спадкоємців) до укладення такого договору шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Якщо договір укладається між спадкоємцем (спадкоємцями) і відказоодержувачем, він може бути посвідчений нотаріально, але таке посвідчення не є обов’язковим. Законодавчими прецедентами державної реєстрації речового права на підставі договору, що не підлягає нотаріальному посвідченню, є: договір найму (оренди) нерухомого майна на строк до трьох років обов’язковому нотаріальному посвідченню не підлягає, а право користування нерухомим майном строком більше як один рік підлягає обов’язковій реєстрації.

Стаття 1300. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину

1. За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

2. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

3. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

1. Передбачається можливість унесення змін до свідоцтв про право на спадщину. Це здійснюється шляхом видачі нових свідоцтв. За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, це здійснюється нотаріусом за місцем відкриття спадщини. За відсутності такої згоди зміни до свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом на підставі рішення суду.

Стаття 1301. Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

1. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

1. Відповідно до ст. 50 Закону «Про нотаріат» особа, права та інтереси якої порушуються нотаріальною дією, вправі оскаржити цю нотаріальну дію. Звідси випливає право таких осіб пред’явити в суді вимогу про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним не тільки у випадках видачі такого свідоцтва особі, яка не мала права на спадкування, а й у всіх інших випадках, коли цим свідоцтвом порушуються права та інтереси інших осіб.

ГЛАВА 90 СПАДКОВИЙ ДОГОВІР

Стаття 1302. Поняття спадкового договору

1. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувана) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувана.

1. Спадковий договір визначається як такий, відповідно до якого відчужувач має право давати розпорядження іншій стороні (набувачеві), а у разі смерті відчужувача у набувача виникає право власності на майно відчужувача. Отже, спадковий договір — це відмінний від заповіту спосіб розпоряджання з боку власника — фізичної особи своїм майном на випадок своєї смерті. Укладення спадкового договору стосовно однієї частини майна власника не перешкоджає складенню заповіту стосовно іншої його частини або спадкуванню цієї частини за законом.

2. Спадковий договір скасовує раніше складений заповіт стосовно того самого майна, оскільки в ньому спадкодавець у тій самій формі, яка встановлена для заповіту, здійснив нове волевиявлення. Заповіт, складений після укладення спадкового договору, стосовно того самого майна, яке є предметом спадкового договору, визнається нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦК), оскільки він порушує права особи, що є контрагентом спадкодавця за спадковим договором.

Стаття 1303. Сторони у спадковому договорі

1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа.

2. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.

1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути будь-яка фізична особа, що має повну цивільну дієздатність.