Розділ «КНИГА ШОСТА СПАДКОВЕ ПРАВО»

Стаття 1224. Усунення від права на спадкування

1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

1. Стаття 1224 ЦК встановлює юридичні факти, за яких можливі спадкоємці усуваються від права на спадкування, тобто позбавляються такого права. Усуваються від права спадкування за законом і за заповітом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця або будь-якого із можливих спадкоємців. Формулювання «умисне позбавлення життя», безумовно, охоплює собою злочини, які передбачені ст. 115 КК [25] (умисне вбивство), ст. 116 КК (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання), ст. 117 КК (умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини), ст. 118 КК (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони) тощо. Співвиконання злочинів, передбачених ст. 115 — 118 КК, також охоплюється формулюванням «умисне позбавлення життя». Не охоплюється цим формулюванням умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Тяжкість злочину може психологічно вплинути на суддів і спонукати кваліфікувати як «умисне позбавлення життя» співучасть в умисному вбивстві в ролі організатора, підбурювача або пособника, хоча буквально організатор, підбурювач і пособник не позбавляють потерпілого життя.

2. Не мають права спадкування й особи, які вчинили замах на життя спадкодавця чи будь-кого із можливих спадкоємців. Оскільки поширювальне тлумачення актів цивільного законодавства було б протизаконним, замах тут треба розуміти буквально, як він визначається в ст. 15 КК [25]: замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дій чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено особою до кінця з причин, що не залежали від її волі. Поширювати чинність ч. 1 ст. 1224 ЦК на випадки, коли особа здійснила лише готування до злочину (ст. 14 КК), підстав немає. Немає підстав і для застосування за аналогією ч. 1 ст. 1224 ЦК до випадків, коли особа вчинила лише готування до злочину.

3. Слова «будь-кого із можливих спадкоємців» слід розуміти як осіб, що можуть бути спадкоємцями будь-якої черги, оскільки не виключається відмова від прийняття спадщини або неприйняття спадщини спадкоємцями попередньої черги, що може привести до отримання статусу спадкоємця родичами до шостого ступеня споріднення включно.

4. Абзац другий ч. 1 ст. 1224 ЦК застосовується до осіб, які вчинили замах на життя спадкодавця, або на життя будь-кого із можливих спадкоємців. До осіб, які позбавили життя будь-кого із спадкоємців, положення цього абзацу не може застосовуватись. Проте спадкодавець, який знав про вчинення особою дій, передбачених абзацом першим ч. 1 ст. 1224 ЦК, не позбавлений права скласти заповіт на користь такої особи. Якщо спадкодавець це зробив, знаючи про вчинення такою особою дій, зазначених в абзаці першому ч. 1 ст. 1224 ЦК, заповіт не може бути визнаний недійсним.

5. Усуваються від права спадкування і за законом, і за заповітом (у тому числі і від прав, що випливають із заповідального відказу) особи, які вчинили такі дії: 1) умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт; 2) умисно перешкоджали спадкодавцеві внести зміни до заповіту; 3) умисно перешкоджали спадкодавцеві скасувати заповіт. Але ці дії не самі по собі тягнуть усунення особи від права на спадкування, а лише за умови, що вони (зазначені дії) знаходяться в причинному зв’язку з виникненням права на спадкування у такої особи, або у іншої особи чи із збільшенням їхньої частки у спадщини. Причинний зв’язок між умисними діями особи та зазначеними наслідками визначається у ч. 2 ст. 1224 ЦК словом «сприяв», тобто дії особи, яка усувається від права на спадкування, можуть бути лише однією із декількох причин, що потягли наслідки, про які уже зазначалося.

6. Частина 3 ст. 1224 ЦК передбачає усунення від права спадкування за законом батьків, які позбавлені батьківських прав. Підстави позбавлення батьківських прав установлені ст. 164 Сімейного кодексу [28]. Позбавлення батьківських прав здійснюється за рішенням суду. Проте ст. 169 СК передбачає можливість поновлення батьківських прав. У разі поновлення батьківських прав до часу відкриття спадщини батьки мають право на спадкування за законом після своєї дитини. Спадкування за заповітом батьками, які позбавлені батьківських прав, після своєї дитини здійснюється на загальних підставах (без обмежень).

7. Відповідно до абзацу другого ч. 3 ст. 1224 ЦК позбавляються права на спадкування за законом особи, які відповідно до закону несли обов’язки щодо утримання спадкодавця, але ухилялися від їх виконання. Із таких осіб у ч. З ст. 1224 ЦК прямо зазначені тільки батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (в тому числі усиновлені). Інші особи, які несуть обов’язки щодо утримання членів сім’ї та родичів та можуть бути спадкоємцями, визначаються в ст. 265, 266, 267 СК. Такими є баба, дід (щодо внуків), внуки, правнуки (щодо баби, діда, прабаби, прадіда), брати, сестри.

8. Факт ухилення від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця лише тоді є підставою для усунення особи від права на спадкування, якщо цей факт установлений судом. Факти ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків можуть бути встановлені обвинувальним вироком суду, винесеним на підставі ст. 164, 165 КК. Але це не єдиний спосіб установлення такого факту судом. Він може бути встановлений судом відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК. Ухилення від виконання обов’язків щодо утримання членів сім’ї та родичів не може бути перешкодою для спадкування за заповітом.

9. Якщо особи перебувають в шлюбі, який відповідно до ст. 39 СК є недійсним, вони не можуть спадкувати одна після одної за законом. Не можуть спадкувати одна після одної за законом і особи, що перебували у шлюбі, який визнано недійсним за рішенням суду. При цьому рішення суду може набрати законної сили як до відкриття спадщини, так і після цього, в тому числі і після прийняття спадщини. Відповідно до ст. 40 СК суд повинен винести рішення про визнання шлюбу недійсним (за наявності обставин, передбачених цією статтею). За наявності обставин, передбачених ст. 41 СК, суд може визнати шлюб недійсним. Формулювання «суд може» не слід тлумачити так, що суд приймає рішення на свій розсуд. Такі формулювання стосовно суду означають обов’язок суду прийняти рішення з урахуванням обставин, які визначені законом через оціночні поняття (такими в ст. 41 СК є міра порушення шлюбом прав та інтересів особи, тривалість спільного проживання, характер взаємин подружжя, інші обставини, що мають істотне значення).

10. Якщо шлюб визнаний недійсним за рішенням суду, останній може визнати право одного із подружжя на спадкування лише того майна іншого подружжя, яке було нажите подружжям за час шлюбу, який визнано недійсним. Таке право за одним із подружжя, який пережив іншого, може бути визнане судом за умови, що можливий спадкоємець (один із подружжя, який пережив іншого) до реєстрації шлюбу не знав і не міг знати про існування перешкод для шлюбу.