Розділ «КНИГА ШОСТА СПАДКОВЕ ПРАВО»

1. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

1. Стаття 1218 ЦК встановлює загальне правило про належність до спадщини всіх прав та обов’язків, які на момент відкриття спадщини належали спадкодавцеві і не припинились внаслідок смерті. Стаття 1219 ЦК містить перелік тих прав та обов’язків, які вважаються нерозривно пов’язаними з особою спадкодавця, а тому не можуть входити до складу спадщини.

2. Особисті немайнові права визнаються тісно пов’язаними з фізичною особою (ч. 3 ст. 269 ЦК). Тому вони не входять до складу спадщини. Відповідно до ч. 4 ст. 269 ЦК особистими немайновими правами особа володіє довічно. Це положення стосується особистих немайнових прав, які визнаються цивільними. Що стосується п. 1 ст. 1218 ЦК, то його чинність поширюється на всі особисті немайнові права (в тому числі і такі, що мають публічно-правовий зміст). Виключення особистих немайнових прав зі складу спадщини викликало необхідність у встановленні спеціальних правил, наприклад, про використання імені померлого в певних випадках лише за згодою близьких родичів (ч. 2 ст. 296 ЦК). Якщо ж спеціальні правила не встановлені, спадкоємці не отримують права на захист немайнових прав спадкодавця. Звичайно, ставити питання про спадкування особистих немайнових прав було б некоректним. Але ж захист честі та гідності померлого членами сім’ї та близькими родичами померлого зачіпає інтереси останніх. Тому ці особи можуть пред’явити позов на захист своїх інтересів, як це передбачено ч. 1 ст. 16 ЦК (але вступити в судовий процес, який було відкрито за позовом померлого про захист особистих немайнових прав, зазначені особи не зможуть у зв’язку з відсутністю правонаступництва). Слід також звернути увагу, що захист інтересів членів сім’ї померлого можливий також з посиланням на п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яким визнається право особи на повагу до її сімейного життя. Це положення за своїм змістом є більш широким, ніж правила ст. 291 ЦК про право на сім’ю.

3. Відповідно до загального правила п. 2 ст. 1219 ЦК до складу спадщини не входить право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян. Доцільно звернути увагу на те, що в п. 2 ст. 1219 ЦК законодавець не дотримується класифікації юридичних осіб, яка дана ним у ст. 83 ЦК та відповідно до якої об’єднання громадян є лише одним із видів непідприємницьких товариств. Прямо передбачається можливість установлення іншого (можливості спадкування такого права) не тільки законом, а й установчими документами. Навіть із цим застереженням п. 2 ст. 1219 ЦК є занадто жорстким. Стосовно господарських товариств, створених однією особою (ч. 2 ст. 114 ЦК), це положення означає неможливість їх подальшого існування і необхідність їх припинення. Це завдає шкоди економіці країни. Проте до внесення змін до Цивільного кодексу п. 2 ст. 1219 ЦК не може не застосовуватись до таких товариств, як і до всіх інших. Частина 5 ст. 147 ЦК розширила можливості спадкування частки в статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю. Якщо ст. 55 Закону «Про господарські товариства» [42] давала спадкоємцям переважне право на вступ до товариства, то відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК спадкується право на частку в статутному капіталі, а отже, і право на участь у товаристві. Лише статутом товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що перехід частки в статутному капіталі до спадкоємців допускається за згодою інших учасників товариства. Право на участь в акціонерних товариствах спадкується, оскільки спадкується право власності на акції.

Підстав для застосування п. 2 ст. 1219 ЦК до прав засновників приватних підприємств, які можуть створюватись відповідно до ст. 113 ГК [31], немає.

4. Варто звернути увагу на ту обставину, що в загальному положенні, яке сформульоване в абзаці першому ст. 1219 ЦК, зазначається про виключення із складу спадщини не тільки прав, а й обов’язків, які нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Але коли перелічуються окремі права, що не входять до складу спадщини, то в п. 1 — 4 цієї статті зазначаються лише права. Лише в п. 5 ст. 1219 ЦК йдеться не тільки про права, а й про обов’язки, що не входять до складу спадщини.

Стаття 1220. Відкриття спадщини

1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

1. Юридичним фактом, який тягне відкриття спадщини, є смерть особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті. Проте в ст. 1218 ЦК йдеться про «момент відкриття спадщини». Таким моментом є момент спливу дня (доби), в який людина померла. Якщо людина оголошується померлою, то днем відкриття спадщини є день набрання законної сили рішенням суду про це. Суд може оголосити особу померлою від дня вірогідної її смерті, якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями (ч. 3 ст. 46 ЦК).

2. Визначення в ст. 1220 ЦК часу відкриття спадщини як дня «смерті» (а не як «момента смерті», як у ч. 4 ст. 25 ЦК) передумовлює неможливість спадкування між особами, що померли в один день, одна за одною (за наявності права на спадкування). Тому ч. 3 ст. 1220 ЦК встановлює, що у разі смерті впродовж однієї доби осіб, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної із цих осіб. При цьому зазначення в ч. 3 ст. 1220 ЦК про «добу» треба тлумачити в такий спосіб, щоб це не виключало дії ч. 2 ст. 1220 ЦК. Це буде можливим за умови, що термін «доба» буде тлумачитись як день (з нуля годин до двадцять четвертої години), а не як астрономічні двадцять чотири години, що відраховуються з будь-якого моменту. З тих самих міркувань і термін «одночасно» (ч. 4 ст. 1220 ЦК) має тлумачитись як «в один день». Викладене погоджується з визначенням спадкоємців у ст. 1222 ЦК: такими можуть бути перш за все фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

3. Правило ч. 4 ст. 1220 ЦК про те, що особи вважаються такими, що померли одночасно, якщо вони померли під час спільної для них небезпеки, є лише припущенням. Зацікавлені особи вправі спростувати це припущення, надавши необхідні докази того, що одна із осіб померла одного дня, а інша — наступного чи пізніше.

4. Якщо ж особи, які б могли спадкувати одна після одної, померли в різні дні (один наприкінці одного дня, а інший — на початку наступного), хоча б з інтервалом в одну годину чи менше, особа, яка померла другою, є спадкоємцем, який не встиг прийняти спадщину (ст. 1276 ЦК). Наведемо приклад. У результаті автомобільної аварії один із подружжя помер відразу. Інший із них помер наступного дня. Один із подружжя, який помер відразу, не має спадкоємців першої черги, крім іншого із подружжя. Спадкоємці другої черги, які мали право спадкувати після одного із подружжя, який помер відразу, не можуть у цьому випадку спадкувати, оскільки все майно цієї особи спадкує інший із подружжя. Оскільки він не встиг прийняти спадщину, майно одного із подружжя, який помер першим, і майно іншого із подружжя спадкують спадкоємці останнього.