Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

«Про ціни і ціноутворення» [36] зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін здійснюється в строки, що встановлені органами, які мають повноваження на регулювання цін. Якщо до відповідних договорів не внесені зміни у зв'язку із зміною рівня державних (комунальних) фіксованих цін або регульованих цін, застосовуються (з дня, встановленого відповідним нормативно-правовим актом) відповідні фіксовані або регульовані ціни.

10. Загальне правило ч. 3 ст. 631 ЦК допускає згоду сторін договору на поширення договору на відносини, що виникли та існували до його укладення. Це правило поширюється і на домовленість про зміну договору. Але спеціальним положенням ч. 3 ст. 632 ЦК забороняється домовленість сторін про зміну ціни після виконання договору. Слід думати, що це положення поширюється і на часткове виконання договору.

Стаття 633. Публічний договір

1. Публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

2. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

3. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

4. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

5. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

6. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

1. Стаття, що коментується, не дає вичерпного переліку публічних договорів. Договори, що укладаються при здійсненні не тільки видів обслуговування, зазначених у цій статті, а й іншої діяльності, можуть бути визнані публічними. Законодавство дає підстави для висновку про те, що є три критерії, за допомогою яких визначаються публічні договори. Ці критерії розглядаються нижче в п. 2 — 4 коментаря до ст. 633 ЦК.

2. Стороною, що надає послуги, виконує роботи або передає товари за публічним договором, є підприємець, який взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. Частина 6 ст. 179 ГК [31] покладає на суб'єктів господарювання, які забезпечують споживачів (такими в контексті Господарського кодексу є не тільки фізичні, а і юридичні особи) електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, обов'язок укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції. При визначенні кола осіб, на яких покладається такий обов'язок, слід враховувати, що ст. 86 ЦК допускає здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами за певних умов, а ч. 3 ст. 45 ГК поширює положення цього Кодексу на громадян і юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, в частині діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Вказівку на те, що відповідно до публічного договору підприємець взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт, надання послуг кожному, хто до нього звернувся, не слід розуміти так, що підприємець справді має прямо виявити таку волю. Достатньо, щоб він почав відповідну підприємницьку діяльність. Із факту здійснення такої діяльності на підставі закону виникає обов'язок продавати товари, виконувати роботи, надавати послуги будь-якому споживачеві.

3. Іншим критерієм публічного договору є укладення його в сферах, що визначені в ч. 1 ст. 633 ЦК. Зазначення «тощо» слід тлумачити як інші види діяльності, що можуть бути поставлені в один ряд з тими видами діяльності, що названі прямо.

4. Публічними є також договори, стосовно яких спеціально або побічно зазначається на такий їх характер. Це — договори прокату (ч. 3 ст. 787 ЦК), побутового підряду (ч. 2 ст. 865 ЦК), перевезення (ч. 2 ст. 915 ЦК), зберігання (ч. 3 ст. 986 ЦК), складського зберігання (ч. 2 ст. 957 ЦК), зберігання автотранспортних засобів (ч. 1 ст. 977 ЦК), банківського вкладу (ч. 2 ст. 1058 ЦК). Побічно визнаються публічними всі договори, що підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» [155]. Частина 1 ст. 17 цього Закону визнає за всіма споживачами однаковою мірою право «на задоволення їх потреб у сфері торговельного і інших видів обслуговування». При цьому не допускається встановлення яких-небудь переваг, прямих чи непрямих обмежень прав споживачів. Споживачеві надається також право на «вільний вибір товарів і послуг», а на продавця (суб'єкта підприємницької діяльності, що виконує роботи чи надає послуги) покладається обов’язок усілякого сприяння споживачеві у вільному виборі товарів і послуг (предмета договору). Це означає, що споживач безпосередньо в силу закону (без умови про настання якого-небудь юридичного факту, крім факту ухилення від укладення договору) вправі вимагати примушення відповідного суб'єкта підприємницької діяльності до укладення цивільно-правового договору, якщо цей суб'єкт неправомірно ухиляється від його укладення. Зі змісту названого Закону випливає, що його дія поширюється на всі відносини по виконанню робіт, наданню послуг, продажу товарів громадянам (фізичним особам) для їх власних побутових потреб. Отже, громадянин-споживач має право звернутися до суб'єкта підприємницької діяльності, який відповідно до установчих документів і фактично надає послуги, виконує роботи чи продає товари для громадян, із пропозицією про укладення договору. Таке звернення повинне бути кваліфіковане як односторонній правочин, оскільки відповідно до закону воно тягне виникнення прав особи, яка звернулася з пропозицією, та обов'язку суб'єкта підприємницької діяльності укласти договір. Відмова цього суб'єкта від укладення договору дає споживачеві право вимагати примушення його до укладення договору, незалежно від того, чи містить законодавство, що регулює діяльність таких суб'єктів, спеціальні норми, які зобов'язують їх укладати договори з усіма громадянами-споживачами, чи ні. Оскільки звернення споживача з пропозицією укласти договір породжує обов'язок іншої сторони вчинити відповідні зустрічні дії, тобто породжує зобов'язання між сторонами, порушення цього зобов'язання тягне обов'язок відшкодувати збитки, заподіяні такою відмовою (ст. 22, 623 ЦК). Зазначення у ч. 3 ст. 202 ЦК на те, що односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила, не може бути підставою для заперечення твердження про те, що із факту звернення споживача виникає обов'язок відповідного підприємця укласти договір, оскільки виникнення такого обов'язку передбачено спеціальним законом.

5. Низка положень законів конкретизує положення про публічний характер деяких договорів та обов'язок підприємців укладати відповідні договори.

Морський порт забезпечує обслуговування суден у порядку черговості їх приходу в порт (ст. 76 Кодексу торговельного мореплавства [23]). У кінцевому підсумку з цього положення випливає право судновласників та їх агентів вимагати від порту укладення відповідного договору. На морську транспортну організацію загального користування покладається обов'язок прийняти будь-який запропонований до перевезення вантаж, якщо на судні є вільні приміщення, придатні для перевезення, і вантаж може бути перевезений без шкоди для раніше прийнятих до перевезення вантажів. Морська транспортна організація не вправі надавати перевагу одному відправникові вантажу перед іншим стосовно приймання вантажів і умов перевезення (ст. 129 КТМ). У принципі, ці норми надають право відправникам вантажу вимагати укладення договорів перевезення. Захист права шляхом пред'явлення вимоги про примушення до укладення договору в цьому випадку є проблематичним, оскільки судова процедура, як правило, буде більш тривалою, ніж час стоянки судна під навантаженням. Однак є й інші способи захисту права на укладення договору, крім пред'явлення в суді вимоги про примушення до укладення договору. Зокрема, можливе пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, заподіяних необґрунтованою відмовою від укладення договору.

6. Стаття 22 Закону «Про залізничний транспорт» [77] забороняє перевізникам відмовляти відправникам вантажу в перевезенні. Оскільки перевезення організується на договірних засадах (ст. 8 Закону «Про залізничний транспорт»; ст. 17 Статуту залізниць України [278]), відправник вантажу вправі вимагати укладення договору про організацію перевезень відповідно до форми договору, встановленої Правилами перевезень вантажів [415].

Із ст. 71 і 73 СЗ випливає обов'язок відповідних суб'єктів укладати договори на експлуатацію залізничних під'їзних колій, договори на подання і прибирання вагонів. Оскільки умови роботи перевалочних пунктів визначаються договорами, які укладаються між підприємствами залізничного транспорту і портом (ст. 92 СЗ), кожен з названих суб'єктів може бути примушений до укладення договору, у тому числі і за рішенням суду.

7. Вищий арбітражний суд звертав увагу на те, що відповідно до ст. 24 Закону «Про електроенергетику» [89] енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачеві, розташованому на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії. У випадку відмови енергопостачальника за таких обставин від укладення договору на постачання електричною енергією він може бути примушений до укладення такого договору (лист Вищого арбітражного суду «Про Закон України «Про електроенергетику» [479]).