Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Стаття 574. Підстави виникнення застави

1. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

2. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

1. Підставою виникнення застави зазвичай є договір застави. Проте неправильним було б стверджувати, що з моменту укладення договору виникає весь комплекс заставних правовідносин — як зобов’язальних, так і речових. Див. про це коментар до ст. 585 ЦК. Договір застави підпорядковується загальному правовому режиму, встановленому для цивільно-правових договорів. Оскільки договір застави є двостороннім правочином, до нього застосовуються норми цивільного законодавства про правочини, в тому числі й правила про визнання правочинів недійсними та про нікчемні правочини.

2. Заставні правовідносини можуть виникнути також у силу закону. У частині другій ст. 4 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] обтяження (застава — це різновид обтяжень), що виникають ша підставі закону або договору, називаються публічними. Це загальне положення суперечить спеціальним правилам частини першої ст. 37 названого Закону, що називає види публічних обтяжень. Тому відносини між заставодавцем і заставодержателем з приводу застави, що виникли на підставі закону чи судового рішення в забезпечення цивільно-правових вимог, завжди є цивільно-правовими (крім правовідносин щодо податкової застави).

3. Цивільний кодекс передбачає значне розширення кола випадків, коли застава виникає безпосередньо із закону незалежно від волі сторін, які вступили в зобов’язання, що забезпечується заставою. Право застави на товар, який продано в кредит, належить продавцеві з моменту продажу товару до його (товару) оплати (ч. 6 ст. 694 ЦК). Відповідно до ст. 694 ЦК продаж товарів в кредит може здійснюватись з відстроченням або розстроченням платежу. Ця стаття не перешкоджає продажу товарів в кредит юридичним особам, що відповідає ч. 6 ст. 265 ГК [42], яка передбачає реалізацію суб’єктами господарювання негосподарюючим суб’єктам товарів на підставі договорів купівлі-продажу та застосування до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, відповідних положень Цивільного кодексу про договори купівлі-продажу.

Разом з тим на договори з участю покупців — юридичних осіб не можуть поширюватись Правила торгівлі у розстрочку [289]. У силу юридичного факту — передання товару продавцем покупцеві виникає заставне зобов’язання між цими сторонами. У межах цього зобов’язання продавець (заставодержатель) отримує весь комплекс прав, встановлених законодавством щодо застави, в тому числі і право звернення стягнення на предмет застави (за наявності умов, передбачених ч. 2 ст. 590 ЦК). Але і в цьому випадку речові права щодо третіх осіб на рухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу і стало предметом застави, виникають на підставі реєстрації застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. За відсутності такої реєстрації суб’єкти інших обтяжень цього рухомого майна, якщо такі обтяження зареєстровані, мають переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

У разі продажу нерухомого майна за умов, встановлених ст. 694 ЦК, зобов’язальні і речові правовідносини щодо застави виникають із факту передання майна, а реєстрація застави законом не передбачена.

4. Одержувач ренти набуває право застави на земельну ділянку чи інше нерухоме майно, передане відповідно до договору ренти (ч. 1 ст. 735 ЦК). У цьому разі з моменту передання набувачеві земельної ділянки або іншого нерухомого майна виникає весь комплекс заставних правовідносин. Така застава реєстрації не підлягає, оскільки вона не підпадає під дію законів «Про іпотеку» та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що передбачає реєстрацію іпотек та обтяжень рухомого майна (в тому числі і застави).

5. Перевізник, що уклав договір морського перевезення, має право застави на вантаж, що перевозиться (ст. 164 Кодексу торговельного мореплавства [34]). У силу застави, що ґрунтується на ст. 164 КТМ, перевізник має право на переважне задоволення за рахунок заставленого майна (вантажу, що перевозиться) вимог щодо відшкодування витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок вантажу, щодо оплати простою судна в порту навантаження, щодо сплати фрахту та оплати простою судна в порту вивантаження (якщо це передбачено в коносаменті або іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж). У випадках загальної аварії вантаж, що перевозиться, вважається заставленим у забезпечення обов’язку внести аварійний внесок. Правовідносини щодо застави між перевізником та вантажовідправником (фрахтувальником, вантажоодержувачем) виникають з моменту передання вантажу перевізникові. Що стосується речово-правових відносин, в силу яких перевізник набуває переважного перед іншими кредиторами вантажовідправника (фрахтувальника, вантажоодержувача) на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна (вантажу), то вони можуть виникнути лише на підставі реєстрації застави вантажу. Спеціальні правила Кодексу торговельного мореплавства не передбачають реєстрації застави вантажу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. До відносин з приводу застави вантажу не застосовуються положення Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207], що передбачають реєстрацію обтяжень, оскільки цей Закон при визначенні видів забезпечувальних обтяжень не називає заставу вантажу, що перевозиться морським транспортом. Зазначення у п. 4 частини першої ст. 21 цього Закону на те, що до забезпечувальних обтяжень належать «інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні», не є достатнім для висновку про те, що застава вантажу є забезпечувальним обтяженням, бо вона (застава вантажу) так не кваліфікується ні Законом, про який йдеться, ні Кодексом торговельного мореплавства [34].

Перевізник у силу частини третьої ст. 164 КТМ має право, попередньо повідомивши про це відправника або фрахтувальника та одержувача, реалізувати заставлений вантаж, а з виручених у результаті реалізації сум задовольняються вимоги перевізника (після оплати судових витрат, витрат, пов’язаних зі зберіганням і реалізацією вантажу). Слід, однак, звернути увагу на те, що перевізник у силу частини третьої ст. 164 КТМ має право продати вантаж у порядку, «передбаченому законодавством». Спеціальний порядок реалізації вантажу, що перевозиться морським торговельним судном, не встановлений. Тому реалізація вантажу має здійснюватись з додержанням правил, передбачених Правилами перевезень вантажів [340] (див. наступний пункт коментаря), чинність яких підтверджена ч. 4 ст. 310 ГК [42].

6. Статтею 51 Статуту залізниць [288] також передбачене право застави підприємств залізничного транспорту на передані їм для перевезення вантажі. Вантажі вважаються заставленими у забезпечення зобов’язання щодо внесення провізної оплати та інших платежів. Право застави діє доти, доки вантаж перебуває у віданні залізниці. У силу права застави залізниця вправі реалізувати вантаж після закінчення встановленого Правилами перевезень вантажів граничного строку зберігання, який не повинен перевищувати 30 діб. Слід, однак, враховувати, що Статут залізниць України є підзаконним актом. Тому виникнення заставного права на підставі Статуту залізниць і права на реалізацію заставленого вантажу в силу факту закінчення встановленого строку зберігання вантажу суперечило б ч. 1 ст. 574 ЦК, частині третій ст. 1 Закону «Про заставу» [64] (застава виникає в силу договору, закону або рішення суду).

Не допомагає вирішенню цього питання і перекваліфікація правовідносин, що при цьому виникають, як правовідносин щодо притримання. Правовою підставою для цього є ч. 4 ст. 916 ЦК, відповідно до якої перевізник вправі притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів. Справа в тому, що ст. 597 ЦК встановлює, що права кредитора, який притримує річ, реалізуються відповідно до ст. 591 ЦК, тобто предмет притримання підлягає реалізації з публічних торгів в порядку, встановленому законом. Але ж закон не встановлює порядку проведення публічних торгів за відсутності виконавчого документу. Так фактично виключається реалізація права перевізника на притримання вантажу. Нормативне вирішення цієї проблеми є тільки стосовно зобов’язань перевезення, що кваліфікуються як господарські. Частина 4 ст. 310 ГК дає перевізникові право реалізувати у встановленому законодавством порядку (мається на увазі, Правилами перевезення вантажів) вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача про прибуття вантажу на його адресу.

Стаття 575. Окремі види застав

1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі.

3. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

1. Ця стаття передбачає можливість існування окремих видів застав. Стосовно окремих видів застав встановлюються спеціальні правила. Вони коментуються нижче.

ІПОТЕКА

2. Відносини щодо іпотеки регулюються Законом «Про іпотеку» [197]. У частині, яка не врегульована названим Законом, відносини щодо іпотеки регулюються Цивільним кодексом, ст. 133 Земельного кодексу [38]. Не виключається застосування до іпотеки деяких положень Закону «Про заставу» (зокрема, ст. 56 — 64). Господарський кодекс не формулює положень щодо іпотеки. Положення про іпотеку формулюються в ст. 5 — 10 та інших Закону «Про іпотечне кредитування операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» [199], у ст. 10, 50 Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Іпотека вважається перспективним напрямком розвитку правовідносин щодо забезпечення виконання зобов’язань. Тому приймаються і будуть прийматись нормативно-правові акти, що поширюються на ці правовідносини.