Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. На підставі закону зберігання здійснюється тоді, коли сторони в будь-якій формі не виражали волю на встановлення правовідносин щодо зберігання, але такі правовідносини виникли на підставі інших юридичних фактів, передбачених законом. Відповідно до ст. 667 ЦК у разі укладення договору купівлі-продажу з умовою про перехід права власності до покупця раніше від передання йому товару з моменту переходу права власності виникає зобов’язання зберігання, в якому зберігачем є продавець, а поклажодавцем — покупець. Відповідно до ст. 954 ЦК положення ст. 936 — 955 ЦК застосовуються до таких зобов’язань, якщо інше не встановлено законом. Стаття 667 ЦК передбачає відшкодування покупцем продавцеві витрат, які були необхідні для зберігання, якщо інше не встановлено договором. Отже, застосовується (якщо інше не встановлено договором) правило ст. 667 ЦК, що передбачає відшкодування витрат зберігача (продавця) на зберігання та не передбачає внесення плати за зберігання.

Стаття 955. Застосування загальних положень про зберігання до окремих його видів

1. Положення параграфу 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

1. Стаття 955 ЦК лише на перший погляд не має будь-якого регулятивного значення. Перший погляд дає підставу для висновку про те, що і без цієї статті зрозуміло, що встановлені Цивільним кодексом спеціальні правила щодо окремих видів зберігання, а також встановлені спеціальними положеннями законів правила підлягають переважному застосуванню. Насправді ст. 955 ЦК має істотне регулятивне значення. У силу цієї статті переважному перед ст. 936 — 954 ЦК застосуванню підлягають як прямо встановлені Цивільним кодексом правила про окремі види зберігання чи прямо встановлені спеціальними законами правила, так і правила, які випливають (в тому числі і непрямо) із правил, встановлених Цивільним кодексом щодо окремих видів зберігання або законом.

§ 2. ЗБЕРІГАННЯ НА ТОВАРНОМУ СКЛАДІ

Стаття 956. Поняття товарного складу

1. Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов’язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

2. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов’язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

1. Частина положень ст. 956 — 966 ЦК поширюється на всі правовідносини щодо зберігання, яке здійснюється на будь-якому товарному складі, а інша частина — тільки на правовідносини щодо зберігання, яке здійснюється на сертифікованому товарному складі. На товарному складі можуть зберігатися будь-які товари, стосовно яких зберігання є можливим (неможливим є зберігання, наприклад, електроенергії). Для сертифікованих товарних складів перелік товарів, які не можуть на них зберігатися, встановлений преамбулою Закону «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» [180].

2. Товарний склад визначається в ч. 1 ст. 956 ЦК як організація (юридична особа), яка зберігає товар та надає послуги, пов’язані із зберіганням на засадах підприємницької діяльності. Таке ж визначення товарного складу наводиться у абзаці третьому ст. 1 Закону «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» (далі — Закон). Сертифікований товарний склад визначається в цій же статті як товарний склад, який отримав сертифікат на відповідність надання послуг із зберігання, що дає право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів. У сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання визначаються групи товарів, на які склад має право видавати складські свідоцтва.

3. Підтвердження відповідності здійснюють акредитовані в установленому законодавством порядку органи із сертифікації будь-якої форми власності (частина перша ст. 12 Закону «Про підтвердження відповідності» [129]). Акредитація таких органів здійснюється відповідно до Закону «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» [130]. Порядок здійснення процедури призначення органів з оцінки відповідності продукції, процесів і послуг вимогам технічних регламентів затверджено постановою Кабінету Міністрів [338]. Національним органом України з сертифікації визнається Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» [209]). На цей час названий Державний комітет затвердив низку нормативно-правових актів щодо сертифікації окремих видів товарів, послуг. Такий акт стосовно послуг із зберігання на цей час не затверджувався.

4. Зазначення на ліцензію в ч. 2 ст. 956 ЦК не означає, що послуги товарних складів підлягають ліцензуванню. Закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [119] не передбачає ліцензування такого роду послуг.

5. Обов’язок товарного складу приймати на зберігання товари від будь-якої особи (за наявності можливості) випливає із ч. 2 ст. 956 ЦК, яка визнає договір складського зберігання, укладений товарним складом (він завжди визнається складом загального користування), публічним, та ст. 633 ЦК. На обов’язок зернового складу приймати зерно на зберігання від будь-якої особи прямо зазначається в ст. 25 Закону «Про зерно та ринок зерна в Україні» [147].

Стаття 957. Договір складського зберігання

1. За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

2. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

3. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

1. Частина 1 ст. 957 ЦК, визначаючи договір складського зберігання, нічим не доповнює загальне визначення договору зберігання, яке наводиться в ст. 936 ЦК. Але ж ст. 936 ЦК у ч. 2 передбачає можливість укладення договору зберігання як консенсуального. Стаття 957 ЦК такої можливості не передбачає. Проте неправильним було б твердження про те, що ця стаття виключає укладення договору складського зберігання як консенсуального. Немає підстав і для твердження про те, що із ч. 1 ст. 957 ЦК чи суті відносин щодо складського зберігання випливає неможливість відступлень від визначення договору складського зберігання як реального. Договір складського зберігання зерна також визначається в частині другій ст. 26 Закону «Про зерно та ринок зерна в Україні» [147] як реальний («за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов’язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб’єктом ринку зерна»). Але із ст. 29 цього Закону не тільки випливає можливість укладення договору складського зберігання зерна як консенсуального, а і прямо передбачається обов’язок власника зерна, який не передав його на зберігання у визначений договором строк, відшкодувати зерновому складу завдані збитки.

2. Встановлюється вимога про укладення договору складського зберігання в письмовій формі. Проте така вимога вважається виконаною, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом, до якого належать документи, зазначені в ч. 1 ст. 961 ЦК. Це — дещо більш жорсткі вимоги до форми договору зберігання на товарному складі, ніж встановлені загальним правилом абзацу третього ч. 1 ст. 937 ЦК.

3. Умови складського зберігання товару на сертифікованому складі загального користування визначаються відповідно до регламенту сертифікованого складу (частина третя ст. 10 Закону).