Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

3. Документ, що не відповідає вимогам цієї статті, не є простим складським свідоцтвом.

1. Просте складське свідоцтво має відповідати формі, що встановлена законодавством (частина друга ст. 5 Закону «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»). На цей час така форма не затверджена. Якщо просте складське свідоцтво оформлене з порушенням вимог, встановлених ч. 2 ст. 965 ЦК, такий документ не є простим складським свідоцтвом, а договір зберігання, що відповідає вимогам зберігання на сертифікованому товарному складі в таких випадках, не може вважатись укладеним. Проте в таких випадках немає підстав заперечувати укладення договору зберігання, на який не поширюються правила про зберігання на сертифікованому товарному складі.

2. Просте складське свідоцтво не називається цінним папером ні в Цивільному кодексі, ні в Законі. Але в ст. 1 Закону складські свідоцтва визначаються як товаророзпорядчі складські документи, що засвідчують право власності. Складські свідоцтва підпадають під визначення цінних паперів (ч. 1 ст. З Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» [189]) і належать до категорії товаророзпорядчих цінних паперів (п. 6 ч. 5 ст. З названого Закону). Просте складське свідоцтво видається на пред’явника. У ньому не передбачено зазначення на найменування особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання. Тому до простих складських свідоцтв мало б застосовуватись правило ч. 1 — 2 ст. 4 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок», відповідно до якого цінні папери на пред’явника обертаються вільно. Передання шляхом повного індосаменту передбачено цим Законом тільки стосовно іменних цінних паперів. Проте не можна заперечувати право законодавця встановлювати будь-які спеціальні правила. З урахуванням цього підлягають застосуванню спеціальні правила Закону, відповідно до яких хоч просте складське свідоцтво і видається на пред’явника (ч. 1 ст. 965 ЦК; частина перша ст. 3 Закону), передання прав, встановлених простим складським свідоцтвом, здійснюється шляхом його передання іншому держателю за зробленим на простому складському свідоцтві передавальним написом (частина перша ст. 21 Закону). Відповідно до ст. 25 Закону передавальний напис обов’язково має містити повне найменування юридичних осіб чи прізвища, імена та по батькові володільця простого складського свідоцтва та особи, якій просте складське свідоцтво передається. Порушення цієї вимоги тягне недійсність передавального напису. Можливе і подальше передання простого складського свідоцтва шляхом вчинення передавальних написів. Стосовно передавальних написів, які вчиняються фізичними особами, встановлене обов’язкове їх нотаріальне посвідчення. Вчинення передавального напису слід кваліфікувати як вчинення правочину, щодо якого законом встановлене обов’язкове нотаріальне посвідчення.

Стаття 966. Видача товару за подвійним складським свідоцтвом

1. Товарний склад видає товари володільцеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) лише в обмін на обидва свідоцтва разом.

2. Володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але сплатив суму боргу за ним, склад видає товар лише в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом з ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

Товарний склад, що видав товар володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не сплатив суму боргу за ним, відповідає перед володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпеченої за ним.

3. Володілець складського та заставного свідоцтва має право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на товар, що залишився на складі.

1. Якщо товар на товарному складі зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва, товар може бути виданий із складу лише в обмін на обидва свідоцтва (складське і заставне) разом. Якщо поклажодавець — володілець складського і заставного свідоцтв вимагає видачі товару частинами, — це можливе. Але при цьому первісні свідоцтва він має повернути, а взамін їх йому видаються нові складські свідоцтва на товар, що залишився на складі.

2. В обмін на складське свідоцтво (за відсутності у поклажодавця заставного свідоцтва) товар може бути виданий лише за умови надання поклажодавцем складського свідоцтва та квитанції про виплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом. Відомості про суму боргу, забезпеченого заставою товару, що зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва, товарний склад отримує від заставодержателя, на якого покладається обов’язок письмово проінформувати склад про прийняття товару в заставу впродовж трьох робочих днів після виникнення застави (частина п’ята ст. 14 Закону). У разі порушення сертифікованим товарним складом викладених умов видачі товару за складським свідоцтвом за відсутності заставного свідоцтва, товарний склад відповідає перед заставодержателем за платіж усієї суми, забезпеченої товаром, який зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва.

3. Сторони договору застави товару, прийнятого на зберігання за подвійним складським свідоцтвом, не вправі передбачити в договорі, що звернення стягнення на товар в порядку задоволення вимог заставодержателя до заставодавця (поклажодавця) може бути здійснене шляхом видачі товару товарним складом заставодержателю, оскільки відповідно до частини першої ст. 17 Закону товар, на який звернено стягнення та який зберігається на підставі подвійного складського свідоцтва, може бути виданий з товарного складу за рішенням суду або відповідно до Закону «Про виконавче провадження» [100].

§ 3. СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ ЗБЕРІГАННЯ

Стаття 967. Зберігання речі у ломбарді

1. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, оформляється видачею іменної квитанції.

2. Ціна речі визначається за домовленістю сторін.

3. Ломбард зобов’язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки.

1. Ломбарди надають позику під заставу рухомого майна. Так зазвичай визначаються ломбарди (див., наприклад, Юридична енциклопедія. Т. 3. — К.: Українська енциклопедія, 2001, с. 521). Таке розуміння ломбарду свого часу знайшло відображення в Цивільному кодексі 1963 р. (ст. 378), в Законі «Про заставу» [50] (частина четверта ст. 48).

Уже після прийняття нового Цивільного кодексу Кабінет Міністрів в п. 2 Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб’єктами господарювання, що проводять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами [324] визначив ломбард як фінансову установу, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна чи майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг. Подібне визначення ломбарду наводиться в п. 1.2 Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами [441].

2. Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, визнається фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [135]). У п. 1 ч. 1 ст. 1 названого Закону ломбарди прямо визнаються фінансовими установами. Як і будь-які. фінансові послуги, ломбардні послуги можуть надавати тільки фінансові установи. Отже, діяльність ломбарду може здійснюватись тільки після внесення запису про нього до відповідного державного реєстру фінансових установ (ч. 1 ст. 7 того ж Закону).

Поряд з наданням позики ломбарди здійснюють зберігання речей.