Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

5. Стороною у договорах перевезення вантажів залізничним транспортом слід визнати залізниці. Вони приймають замовлення відправників на перевезення (п. 18 СЗУ), приймають на себе обов’язок доставити в пункт призначення ввірений їм вантаж (ст. 22 СЗУ), до них пред’являються претензії, що виникають з перевезення вантажів (п. 1 Правил заявлення і розгляду претензій [415]). Залізниця — це статутне територіально-галузеве об’єднання, до складу якого входять підприємства, установи і організації залізничного транспорту і яке здійснює перевезення (ст. 1 Закону «Про залізничний транспорт» [77]).

До сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту «Укрзалізниця» належить шість залізниць — Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська (п. 1 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України [263]). Проте кожна окрема залізниця зазвичай не виконує безпосередньо всі обов’язки перевізника, що випливають із договору, оскільки переважно вантажі перевозяться в прямому залізничному сполученні, в якому приймають участь дві або декілька залізниць. І все ж перед вантажовідправниками і вантажоодержувачами відповідальність несе одна залізниця. Це — залізниця призначення.

6. Перевізниками вантажів автомобільним транспортом є суб’єкти підприємницької діяльності, які мають ліцензії та здійснюють перевезення (ст. 48 Закону «Про автомобільний транспорт» [190]).

7. Повітряним перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка має права експлуатанта авіаційної техніки та виконує повітряні перевезення (частина перша ст. 59 Повітряного кодексу України [21]).

8. Іншою стороною договору перевезення вантажу є вантажовідправник. Ним може бути юридична або фізична особа. Не виключається, щоб вантажовідправник був і вантажоодержувачем. Але зазвичай вантажоодержувачем є інша особа. Статус вантажоодержувача визначається по-різному. Якщо він є суб’єктом підприємницький діяльності або юридичною особою, договір перевезення, укладений вантажовідправником і перевізником, породжує зобов’язання між перевізником та вантажоодержувачем, в якому обидві сторони мають права та несуть обов’язки (зокрема, ч. 2 ст. 310 ГК [31] покладає на одержувача обов’язок прийняти вантаж, який прибув на його адресу).

Дещо іншим є статус вантажоодержувача, який не є ні суб’єктом підприємницької діяльності, ні юридичною особою. Укладення договору перевезення вантажоодержувачем та перевізником безпосередньо не породжує зобов’язання між перевізником та вантажоодержувачем, але є передумовою його виникнення. Безпосередньо таке зобов’язання породжується виявленням вантажоодержувачем волі на отримання вантажу. Це стосується і тих випадків, коли в законі вказується на обов’язки одержувача вантажу перед перевізником (наприклад, ст. 135 КТМ [23]).

9. Договір перевезення належить до тієї категорії договорів, стосовно яких законодавець уникає прямого визначення форми і зазначає способи укладення договору. У даному випадку ч. 2 ст. 909 ЦК вимагає укладення договору перевезення в письмовій формі. Але підписання сторонами документа, який би мав назву «договір», не передбачається, хоч і не виключається. Натомість встановлюється, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами або статутами).

10. Відповідно до ст. 134 КТМ наявність і зміст договору перевезення вантажу підтверджуються коносаментом або іншими письмовими доказами, перш за все — документом, що виданий перевізником вантажовідправникові на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, що містить відомості, які визнаються реквізитами коносамента (ст. 138 ЦК). Це — відомості про відправника, одержувача, про вантаж тощо. За бажанням відправника йому може бути видано кілька примірників коносамента тотожного змісту з зазначенням в кожному із них кількості складених примірників коносамента.

Коносамент є не тільки підтвердженням укладення договору перевезення, а і товарно-розпорядчим документом. Тому відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 334 ЦК вручення коносамента (як і іншого товарно-розпорядчого документа на майно) прирівнюється до передання майна. Коносамент може бути іменним, ордерним і на пред’явника (ст. 140 КТМ).

11. Укладення договору перевезення вантажу внутрішніми водними шляхами підтверджується накладною, яка підписується вантажовідправником, представляється ним перевізникові, супроводжує вантаж та вручається одержувачеві разом з вантажем, а також квитанцією, яку перевізник видає вантажовідправникові на підтвердження отримання вантажу для перевезення (п. 67 СВВТ [487]).

12. Укладення договору залізничного перевезення вантажу підтверджується накладною. Накладна надається відправником станції навантаження на кожне відправлення вантажу. Накладна супроводжує вантаж і видається вантажоодержувачеві разом з вантажем. На посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправникові квитанцію. Форма накладної та квитанції затверджується Міністерством транспорту (ст. 23 СЗУ [278]).

13. Спроба надати документам, що складаються та видаються на підтвердження укладення договору автомобільного перевезення, значення документів суворої звітності виявилась безуспішною. Стаття 48 Закону «Про автомобільний транспорт» визнає

товарно-транспортну накладну документом, який повинні мати автомобільний перевізник, водій автотранспортного засобу.

14. Укладення договору перевезення вантажів повітряним транспортом підтверджується авіаційною вантажною накладною, що складається у трьох примірниках, які визнаються оригіналами, та копіями (від шести до одинадцяти).

15. Указання у ч. 4 ст. 909 ЦК на те, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу, не має ознаки такого рівня визначеності, який був би підставою для твердження про те, що такі особливості не можуть встановлюватись підзаконними актами, як це передбачено абзацом другим ч. 2 ст. 908 ЦК. Тому немає підстав заперечувати чинність, наприклад, ст. 63 СЗУ, відповідно до якої перевезення вантажів на особливих умовах здійснюється за окремими договорами, які можуть передбачати додаткову відповідальність за виконання зобов’язань щодо перевезення вантажів.

Стаття 910. Договір перевезення пасажира та багажу

1. За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення.

2. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

1. Відповідно до ст. 187 КТМ доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Договір морського перевезення пасажира включає і умову про доставку перевізником каютного багажу. При здачі багажу пасажир сплачує вартість його перевезення, що засвідчується багажною квитанцією. Договір морського круїзу (ст. 195 — 202 КТМ) не кваліфікується як різновид договору морського перевезення пасажира, а вважається інститутом, що існує поряд з інститутом морського перевезення пасажирів.

2. Перевезення пасажирів і багажу внутрішніми водними шляхами регулюються ст. 104 - 125 СВВТ [487].