Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

2) на вимогу набувача.

2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

1. Із ч. 1 ст. 755 ЦК належить зробити висновок про те, що вона не виключає пред’явлення кожною із сторін договору довічного утримання (догляду) позову про розірвання цього договору на підставі ст. 651 — 652 ЦК. Додатково до підстав, установлених ст. 651 — 652 ЦК, договір довічного утримання (догляду) підлягає розірванню на вимогу відчужувана, якщо він надасть достатні докази невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов’язків. При цьому прямо і чітко вирішене питання про значення вини для вирішення спору про розірвання договору: договір підлягає розірванню незалежно від вини набувача у невиконанні чи неналежному виконанні зобов’язання.

2. Пункт 2 ч. 1 ст. 755 ЦК передбачає можливість розірвання договору довічного утримання (догляду) на вимогу набувача. Набувачеві надається тільки право звернутись до суду з позовом про розірвання договору, а не право вчинити односторонній правочин, спрямований на розірвання договору. Звідси слід зробити висновок про те, що суд вирішує справу про розірвання договору довічного утримання (догляду) за позовом набувача з урахуванням всіх обставин справи, тобто позов не обов’язково має бути задоволений.

3. Договір довічного утримання (догляду) вважається таким, що нерозривно пов’язаний з особою кредитора (відчужувана), а тому смерть кредитора тягне припинення зобов’язання на підставі ч. 2 ст. 608 ЦК. Частина 2 ст. 755 ЦК вказує на припинення договору, що відповідно до термінології, яка використовується у цьому Кодексі, означає одночасно і припинення зобов’язання.

Стаття 756. Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду)

1. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувана, не підлягають поверненню.

2. У разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.

1. Розірвання договору довічного утримання (догляду) за позовом відчужувана у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором тягне набуття відчужувачем права власності на майно. Але ст. 756 ЦК не вирішує питання про момент виникнення права власності на майно у відчужувана у разі розірвання договору. Це питання має вирішуватись із застосуванням за аналогією ч. 3 ст. 334 ЦК. Мається на увазі, що договір довічного утримання завжди підлягає нотаріальному посвідченню, а тому нотаріальному посвідченню підлягає і угода про його розірвання. Тому у разі передання за договором довічного утримання рухомого майна, що має значну цінність, відчужувач при розірванні договору за рішенням суду набуває право власності на це майно з моменту набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору на підставі ч. 1 ст. 756 ЦК. З цього ж моменту відчужувач набуває право власності на нерухоме майно, що є предметом договору довічного утримання. Відчужувач має право вимагати повернення майна. При цьому пред’являється позов про примушення набувача до виконання в натурі обов’язку повернути майно відповідно до ч. 1 ст. 756 ЦК, а не позов про витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 388 ЦК).

2. Якщо причиною невиконання набувачем свого зобов’язання перед відчужувачем стала неможливість його подальшого виконання, суд може залишити у власності набувачем частину майна. Про цьому приписується врахувати тривалість належного виконання набувачем своїх обов’язків за договором. Не передбачається врахування вини набувача у виникненні обставин, за яких виконання ним зобов’язань перед відчужувачем стало неможливим, при вирішенні питання про можливість залишити за набувачем право власності на частину майна.

3. Форма угоди про розірвання договору довічного утримання (догляду) визначається відповідно до ст. 654 ЦК, тобто така угода підлягає нотаріальному посвідченню. У разі розірвання договору за рішенням суду таке рішення, що набрало законної сили, є правовстановлюючим документом, який є підставою для реєстрації права власності відчужувана на нерухоме майно, яке раніше було передане ним у власність набувача за договором довічного утримання (догляду).

4. Відшкодування набувачеві витрат, які були зроблені ним на виконання договору довічного утримання (догляду), у зв’язку з припиненням договору довічного утримання (догляду) законом не передбачено. Прямо на це вказується в абзаці другому ч. 1 ст. 756 ЦК стосовно випадків, коли договір розривається не в зв’язку з неможливістю виконання своїх обов’язків. Але відшкодування цих витрат не може здійснюватись і в інших випадках. Можливість прийняття судом рішення про залишення за набувачем права власності на частину майна (ч. 2 ст. 756 ЦК) лише із соціально-економічного погляду може тлумачитись як відшкодування витрат, а юридично таким не є.

Стаття 757. Правові наслідки смерті набувача

1. Обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом.

2. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.

1. У разі смерті набувача його обов’язки переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відповідно до договору довічного утримання (догляду). Це стосується спадкоємців, що успадковують таке майно і за заповітом, і за законом. Перехід обов’язків у цьому випадку має кваліфікуватись як заміна боржника у зобов’язанні. Але до цих відносин застосовуються не всі правила ст. 520 — 523 ЦК, які регулюють відносини щодо заміни боржника у зобов’язанні (переведення боргу). Не застосовуються ст. 520, 521 ЦК. Але ст. 522, 523 ЦК підлягають застосуванню до відносин щодо переходу обов’язків набувача до спадкоємців. Якщо спадкоємців декілька, зобов’язання щодо надання утримання (догляду), оскільки відповідно до ст. 541 ЦК не встановлено інше, є частковим. Як конкретно будуть розподілені обов’язки спадкоємців, вони мають вирішити за домовленістю між собою. Не виключається вирішення спору, який може при цьому виникнути між спадкоємцями, судом. Але відчужувач зберігає право вимагати розірвання договору в зв’язку з невиконанням чи неналежним виконанням спадкоємцями обов’язків, передбачених договором довічного утримання (догляду), в тому числі в період до спливу шестимісячного строку (до отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину).

2. За відсутності спадкоємців у набувача або у разі їх відмови від прийняття спадщини відчужувач набуває право власності на майно, яке було передане за договором довічного утримання. Відмова спадкоємців набувача від прийняття майна, переданого відчужувачем, про яку (відмову) йдеться у ч. 1 ст. 757 ЦК, можлива тільки у формі відмови від прийняття спадщини в цілому, оскільки відмова від прийняття спадщини має бути безумовною і беззастережною (ч. 2 ст. 1268; ч. 5 ст. 1273 ЦК). Момент набуття права власності при цьому не визначається в ст. 757 ЦК, не може він бути визначений через застосування за аналогією ст. 334 ЦК. За таких умов слід застосувати в порядку аналогії права засади добросовісності, справедливості та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК) і зробити висновок про те, що право власності у відчужувана на рухоме майно, що має значну цінність, виникає зі спливом строку на прийняття спадщини. Для визначення моменту виникнення у відчужувана права власності на нерухоме майно слід за аналогією застосувати ч. 2 ст. 1299 ЦК (право власності виникає з моменту реєстрації цього права).

3. Якщо майно, яке передане відповідно до договору довічного утримання (догляду), є нерухомим, у відчужувана, до якого перейшло право власності, немає будь-якого документа, який міг би бути підставою реєстрації права власності та який передбачений ст. 19 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» [177]. У зв’язку з цим виникає питання про те, що ж може бути підставою для реєстрації права власності відчужувана на нерухоме майно, яке (право) виникло на підставі ч. 2 ст. 757 ЦК. Це питання має вирішуватись з урахуванням двох обставин; 1) слід визнати пріоритет субстантивного (матеріального) права перед процедурним. В державі, що підпорядкована принципу верховенства права, не може такого бути, щоб право, яке виникло на підставі закону та яке підлягає державній реєстрації, не було зареєстроване, оскільки закон, що встановлює порядок реєстрації, допускає реєстрацію права на підставі таких документів, які у випадках, що розглядаються, є відсутніми; 2) треба відмовитись від такого тлумачення частини другої ст. 19 Конституції України [1] («органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»), що доводить це конституційне положення до абсурду.