Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. З дня державної реєстрації договору ренти, відповідно до якого одержувач ренти передає нерухоме майно, договір ренти вважається укладеним. З цього ж дня у сторін договору виникають права та обов’язки як у сторін заставного зобов’язання. Такий висновок випливає із ч. 2 ст. 3 Закону «Про іпотеку» [156], яка поширюється і на заставу, про яку йдеться у ч. 1 ст. 735 ЦК. Укладення договору застави (іпотеки) в таких випадках не вимагається. Але з дня державної реєстрації договору ренти виникають тільки взаємні права та обов’язки сторін договору ренти. Одержувач ренти як іпотекодержатель отримує переважне право перед іншими кредиторами платника ренти на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки (цей же предмет є предметом договору ренти) тільки за умови державної реєстрації іпотеки та відповідно до пріоритету (ст. З Закону «Про іпотеку»).

2. Платник ренти може відчужувати річ, отриману згідно з договором ренти, лише зі згоди одержувача ренти. Обов’язки платника ренти до набувача цієї речі переходять тільки у випадках, коли за договором ренти передане нерухоме майно. Застава (іпотека) при цьому зберігає чинність відповідно до ст. 23 Закону «Про іпотеку».

3. Заборона відчужувати майно, передане під виплату ренти, інакше, ніж за наявності згоди одержувача ренти, є підставою для визнання правочинів, що вчиняються з метою відчуження такого майна, недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК. Проте у разі подальшого відчуження набувачем отриманого за договором ренти майна зазвичай буде виключатись витребування цього майна у наступного набувача, оскільки останній є добросовісним (ст. 388 ЦК). Це утруднює захист одержувачем ренти своїх інтересів. Лише у випадках передання за договором ренти нерухомого майна інтереси одержувача ренти захищаються правилом про те, що при цьому до набувача переходять обов’язки платника ренти.

4. Страхування ризику невиконання платником ренти свого обов’язку за договором ренти не впливає на заставні правовідносини, що виникають на підставі ч. 1 ст. 735 ЦК.

Стаття 736. Відповідальність за прострочення виплати ренти

1. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти.

1. Прострочення виплати ренти породжує обов’язок платника ренти сплатити проценти за час прострочення. Якщо розмір процентів договором не встановлений, проценти підлягають сплаті в розмірі трьох процентів річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК). Сплата процентів, встановлених ст. 625 ЦК або договором, не виключає встановлення в договорі пені за прострочення виплати ренти. Сплата процентів і пені не виключає індексації заборгованості з виплати ренти, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК.

Стаття 737. Форма і розмір ренти

1. Рента може виплачуватися у грошовій формі або шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг. Форма виплати ренти встановлюється договором ренти.

2. Розмір ренти встановлюється договором.

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти.

Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором.

1. Форма виплати ренти встановлюється договором (у грошовій формі, шляхом передання у власність одержувача ренти речей, шляхом виконання робіт, надання послуг). Закон із цього приводу ніяких обмежень не встановлює, тому сторони форми виплати ренти визначають на свій розсуд. Договором встановлюється і розмір ренти. Розмір ренти доцільно визначати у грошовій сумі завжди, хоч би форма ренти і не була грошовою. Якщо рента виплачується у формі передання одержувачу ренти речей, виконання робіт, надання послуг, у договорі необхідно визначити ціну цих речей, робіт, послуг або спосіб її визначення.

2. Розмір ренти, встановлений договором, змінюється відповідно (пропорційно) до зміни розміру облікової ставки Національного банку України. Цей спосіб зміни розміру ренти застосовується завжди, незалежно від форми виплати ренти. Інший спосіб зміни розміру ренти може бути погоджений сторонами в договорі. Логічним було б передбачати в договорах індексацію розміру ренти відповідно до індексу інфляції. Застосування ст. 535 ЦК для зміни розміру ренти, що виплачується на користь фізичної особи, не мало б підстав.

3. Частина 2 ст. 737 ЦК прямо передбачає передання у власність платника ренти грошової суми. Розмір ренти при цьому встановлюється в розмірі облікової ставки Національного банку України. Проте, договором може бути встановлений більш високий розмір ренти. Розуміння ренти як універсальної правової конструкції, яка надає можливість надавати грошові кошти під виплату процентів у вигляді ренти та отримувати проценти, пов’язане із значним ризиком, оскільки спеціальні публічно- правові положення Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [135] допускають можливість надання фінансових послуг лише фінансовими установами, а фінансовими послугами визнаються операції з фінансовими актами, що здійснюються з метою отримання прибутку. Отже, передавати під виплату ренти грошові суми можуть тільки суб’єкти, що мають статус фінансової установи.

Стаття 738. Строк виплати ренти

1. Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.

1. Строк виплати ренти визначається договором. Якщо це не встановлено, рента підлягає виплаті «після закінчення кожного календарного кварталу». Оскільки більш точно цей строк не визначено, із застосуванням за аналогією ч. 2 ст. 530 ЦК слід визнати, що рента повинна виплачуватись не пізніше семи днів після закінчення кожного календарного кварталу.

Стаття 739. Право платника безстрокової ренти на відмову від договору ренти

1. Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти.