Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

2. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

3. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

5. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

1. Майном, передання якого здійснюється на підставі договорів купівлі-продажу, можуть бути речі, які в ст. 179 ЦК визначаються гранично широко як предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки. Предмети, які можуть передаватись за договорами купівлі- продажу, повинні бути такими, які можуть знаходитись під контролем людини.

Речі, що не можуть контролюватись людьми в мірі, достатній для їх передання однією особою іншій, не можуть бути предметом договору купівлі-продажу. Так, атмосферне повітря підпадає під визначення речі (ст. 179 ЦК) і визнається об’єктом права власності Українського народу (ст. 324 ЦК). Але як таке, то повітря не може бути предметом договору купівлі-продажу (крім випадків, коли воно знаходиться в стані, який допускає можливість передання його однією особою у власність іншої особи).

2. Інформація визнається видом нематеріальних благ (ст. 200 ЦК) поряд з особистими немайновими благами, що є об’єктами особистих немайнових прав фізичної особи. Проте інформація, на відміну від особистих немайнових благ, визнається об’єктом права власності, а також об’єктом товарних відносин (ст. 38,39 Закону «Про інформацію» [51]), тобто інформація є товаром і може бути предметом договору купівлі-продажу відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК.

3. Частина 1 ст. 656 ЦК повністю усуває сумніви стосовно можливості укладення договору купівлі-продажу майна, яке не є об’єктом права власності продавця на момент укладення договору. Це є можливим. Неможливо лише укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке не створене та не є об’єктом права власності продавця на момент укладення договору, оскільки для цього необхідно пред’явлення документів, що підтверджують право власності (частина перша ст. 55 Закону «Про нотаріат» [57]), а право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), а якщо це право підлягає державній реєстрації, — з моменту його державної реєстрації. Але і тут законодавець відійшов від свого загального жорсткого підходу і дозволив, у разі необхідності, укласти договір, у тому числі й договір купівлі-продажу, щодо об’єкта незавершеного будівництва (абзац другий ч. 3 ст. 331 ЦК).

4. Право власності не може бути предметом договору купівлі-продажу, оскільки укладення і виконання договору купівлі-продажу речі відповідно до закону означає не тільки передання майна, а і перехід права власності в момент, що визначається ст. 334 ЦК.

5. Питання про співвідношення ч. 2 та ч. 3 ст. 656 ЦК вирішується у такий спосіб. Частина 3 ст. 656 ЦК застосовується до «права вимоги». Із п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК можна зробити висновок про те, що в Цивільному кодексі під правом вимоги розуміється суб’єктивне право в зобов’язанні. Це відповідає не дуже вдалому теоретичному положенню, яке було сформульоване О.С. Іоффе та відтворюється в сучасній літературі. Із ч. 2 ст. 1281 ЦК випливає, що вимога чи право вимоги відрізняється від суб’єктивного права. Крім того, слід ураховувати, що в ст. 1078 ЦК використовуються поняття наявної вимоги та майбутньої вимоги. У будь-якому разі зрозуміло, що ч. 3 ст. 656 ЦК застосовується до суб’єктивних прав, що існують у зобов’язаннях. Частина 2 ст. 656 ЦК підлягає застосуванню до інших майнових прав. Оскільки всі відносні правовідносини підпадають під визначення зобов’язання, що наводиться у ст. 509 ЦК, відчужуватись на підставі договорів купівлі-продажу відповідно до ч. 2 ст. 656 ЦК можуть тільки абсолютні майнові права інтелектуальної власності.

6. Стосовно більшості об’єктів права інтелектуальної власності йдеться про передання права власності (ч. 6 ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [118], ч. 4 ст. 20 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [59]; ч. 7 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [60]; ч. 3 ст. 16 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [90]), яке може здійснюватись, зокрема за договорами купівлі-продажу цих прав. Щодо авторського та суміжних прав ідеться про передання майнових прав (ч. 1 ст. 31; ч. 2 ст. 40 Закону «Про авторське право та суміжні права» [133]), яке (передання) може здійснюватись шляхом укладення та виконання договору купівлі-продажу. Визначаючи види договорів, на підставі яких здійснюється розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, ч. 1 ст. 1107 ЦК допускає можливість укладення не тільки перелічених у ній, а й інших договорів. Пункт 7 ч. 1 ст. 441 ЦК прямо передбачає можливість продажу твору, що можна ототожнювати з продажем майнових прав на нього, оскільки немайнові права не можуть відчужуватись (ч. 4 ст. 423 ЦК).

7. Частина 3 ст. 656 ЦК узгоджується із ст. 515 ЦК, яка забороняє заміну кредитора у «зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора». Проте законодавець не витримав єдності термінології, допускаючи укладення договору купівлі-продажу лише стосовно вимоги, що «не має особистого характеру». Стаття 512 ЦК допускає відступлення права вимоги не тільки за договором купівлі-продажу, а і шляхом учинення інших правочинів. Тому ст. 512 — 519 ЦК мають більш широку сферу дії, ніж ч. З ст. 656 ЦК та інші положення інституту купівлі-продажу, що регулюють відносини з приводу купівлі-продажу права вимоги. У ч. 3 ст. 656 ЦК спеціально зазначається на право сторін договору купівлі-продажу майнових прав відступати в договорі від положень ст. 512 — 519 ЦК. Це не виключає права сторін такого договору відступати від ст. 655 — 697 ЦК, якщо цьому не перешкоджає абзац другий ч. 3 ст. 6 ЦК.

Загальні положення про купівлю-продаж не застосовуються до зобов’язань факторингу. Якщо це не виключається нормами інституту факторингу (ст. 1077 — 1086 ЦК), з урахуванням ч. 3 ст. 6 ЦК сторони договору факторингу можуть передбачити поширення окремих положень про купівлю-продаж на зобов’язання факторингу.

8. У ч. 4 і 5 ст. 656 ЦК ідеться про договори купівлі-продажу. Проте ці положення поширюються не тільки на відносини, що виникають у процесі укладення договорів, у тому числі визначення їх змісту, а й на відносини, що виникають на підставі договорів купівлі-продажу. Отже, законами відповідно до ч. 5 ст. 656 ЦК можуть установлюватись особливості правовідносин щодо купівлі-продажу окремих видів майна.

Це не викликало б сумніву і в тому випадку, якби ч. 5 узагалі не була включена до ст. 656 ЦК. Більш важливо враховувати, що такі особливості можуть встановлюватись і підзаконними актами, якщо це передбачено спеціальним законом. Так, відповідно до ст. 271 ГК [31] Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також особливі умови поставки окремих видів товарів. Стаття 6 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [207] надає Національному банку України повноваження визначати порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку.

9. Передбачається можливість установлення законом особливостей правовідносин купівлі-продажу, що виникають на підставі договорів, що укладаються на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах). На підставі спеціальних положень законів особливості укладення договорів на біржах, конкурсах, аукціонах та змісту правовідносин, що виникають на їх підставах, можуть установлюватись також підзаконними актами. При цьому, як і при встановленні особливостей купівлі-продажу окремих видів майна, загальні положення про купівлю-продаж у силу договору можуть не застосовуватись до таких відносин, крім випадків, коли із закону чи суті відносин між сторонами не випливає неприпустимість відступлень від закону.

Стаття 657. Форма окремих видів договорів купівлі-продажу

1. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

1. Із статті, що коментується, можна зробити висновок про те, що державна реєстрація договорів купівлі-продажу охоплюється поняттям форми договору. Проте це не є підставою для загального висновку такого змісту. Зміст положень Цивільного кодексу дає підстави стверджувати, що державна реєстрація договору виходить за межі поняття форми договору.