Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

2. При застосуванні ст. 653 ЦК слід ураховувати, що її зміст має неоднорідний характер: 1) ч. 1 та 2 стосуються всіх підстав і способів зміни та розірвання договорів, передбачених ст. 651 і 652 ЦК, а також спеціальними правилами; 2) ч. 3 стосується визначення моменту зміни або припинення зобов’язання лише у разі зміни та розірвання договорів за згодою сторін або в судовому порядку (ч. 1, 2 ст. 651 ЦК); 3) ч. 4 застосовується лише у випадках зміни або розірвання договору відповідно до ст. 651 ЦК та інших спеціальних положень законів, що передбачають зміну або розірвання договору не в зв’язку з істотною зміною обставин, якщо такими спеціальними положеннями законів не встановлені особливості наслідків зміни або розірвання договорів (наслідки розірвання договору з підстав, передбачених ч. 1 ст. 652 ЦК або спеціальними правилами про зміну або розірвання договору в зв’язку з істотною зміною обставин, визначаються відповідно до ч. 3 ст. 652 ЦК); 4) ч. 5 ст. 653 ЦК застосовується тільки у випадках, передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК (якщо підставою зміни або розірвання договору було істотне порушення договору однією із його сторін), а також у випадках, коли договір змінюється або розривається на підставі спеціальних положень закону в зв’язку з порушенням договору однією із сторін.

3. Стаття 653 ЦК не визначає момент зміни або розірвання договору, а встановлює лише долю зобов’язання у зв’язку із зміною або розірванням договору. Момент розірвання або зміни договору визначається ч. 5 ст. 188 ГК [31], якщо це питання вирішується судом. У такому випадку договір вважається розірваним або зміненим з дня набрання чинності рішенням суду. Інше може бути встановлене рішенням суду (цей висновок зроблено шляхом логічного тлумачення вкрай невдалого формулювання ч. 5 ст. 188 ГК). Формулювання «якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду» логічно не погоджується з попереднім текстом ч. 5 ст. 188 ГК, де йдеться про день зміни або розірвання договору, а не про день (строк) набрання чинності рішенням суду. Крім того, строк набрання законної сили рішенням суду встановлюється ст. 85 ГК, яка не допускає, щоб цей строк визначав суд. Викладені правила Господарського кодексу можна за аналогією застосовувати і до зміни чи розірвання інших договорів. При зміні або розірванні договорів шляхом укладення сторонами відповідної угоди, момент зміни або розірвання договору співпадає з моментом укладення такої угоди, що визначається відповідно до загальних правил ст. 638, 640 ЦК.

4. Викладені вище правила, що встановлюють момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним, не поширюються на випадки зміни або розірвання договору шляхом учинення стороною договору одностороннього правочину, тобто шляхом відмови від договору. Загальні правила щодо порядку вчинення односторонніх правочинів, зокрема, щодо моменту, з якого такі правочини вважаються здійсненими, не встановлені. Оскільки відмова від договору — це односторонній правочин, який породжує, змінює чи припиняє права та обов’язки обох сторін договору, його слід вважати вчиненим в момент отримання стороною повідомлення про відмову, яке можна належне ідентифікувати як таке, що виходить від сторони договору. Тому сторона, що відмовляється від договору, має потурбуватись про забезпечення себе доказами на випадок виникнення необхідності доводити факт відмови. При прийнятті судових рішень, якщо 'виникає потреба у визначенні моменту припинення договору унаслідок відмови від нього однієї із сторін, за відсутності спеціальних положень законодавства правильним було б застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 782 ЦК, яка моментом розірвання договору найму у разі відмови від нього наймодавця називає момент одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Подібне правило встановлене ч. 3 ст. 7 Закону «Про фінансовий лізинг» [170] («відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову»).

Разом з тим, стосовно окремих видів договорів установлюється спеціальний порядок їх зміни або розірвання шляхом учинення одностороннього правочину.

5. Стосовно договору ренти встановлюється, що він припиняється після спливу трьох місяців від дня отримання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між сторонами (ч. 3 ст. 739 ЦК). Якщо до спливу зазначеного строку повний розрахунок між сторонами не було проведено, договір зі спливом трьох місяців від дня одержання письмової відмови не припиняється. У подальшому за таких умов припинення договору можливе лише шляхом заявлення нової відмови від договору.

6. Способом відмови від договору найму, укладеного на невизначений строк, є письмове попередження наймодавцем або наймачем іншої сторони. Договір у таких випадках припиняється через місяць після попередження, а у разі найму нерухомого майна — через три місяці після попередження. Це правило ч. 2 ст. 763 ЦК не поширюється на договори оренди землі, стосовно яких ст. 32 Закону «Про оренду землі» [165] встановлює спеціальні правила про порядок припинення договору оренди землі.

7. Відповідно до ч. 1 ст. 790 ЦК право наймача відмовитися від договору прокату доповнюється правом повернути річ наймодавцеві в будь-який час. Це просте формулювання могло б викликати значні труднощі при його застосуванні, оскільки при відмові від договору, тобто при його достроковому припиненні на наймача логічним було б покласти обов’язок повернути річ (а не надавати йому таке право). Право наймача повернути річ наймодавцеві при відмові від договору не виражає зміст правовідносин, що при цьому виникають. І тільки ч. 2 ст. 790 ЦК уносить деяку ясність у відносини сторін, якщо наймач від договору прокату відмовився, але річ не повернув: це є можливим, але наймач несе обов’язок уносити плату за весь період «фактичного користування річчю». Слова, що взяті в лапки, очевидно, будуть тлумачитись як період знаходження речі у наймача, якщо відсутні підстави звільнення наймача від обов’язку вносити плату.

8. У частині 3 ст. 653 ЦК формулюється загальне правило про момент зміни або припинення зобов’язання в зв’язку із зміною або розірванням договору. Ці моменти відповідно до тексту закону збігаються: зобов’язання припиняється в момент досягнення домовленості про зміну або припинення договору (очевидно, у формі, яка вимагається законом) або в момент набрання законної сили рішенням суду за позовом про зміну або розірвання договору. Домовленістю сторін може бути встановлене інше. Інше може бути обумовлене і характером зміни договору. Ці два винятки не виключають установлення іншого і законом. Це — дуже суттєво, бо ч. 3 ст. 653 ЦК не вирішує питання про те, що ж саме розуміється під словами «зобов’язання змінюється або припиняється». Якщо зобов’язання розуміти так, як це випливає із ст. 509 ЦК (як односторонній правовий зв’язок — одна сторона несе обов’язки, а інша має права), то, очевидно, відповідно до ч. 3 ст. 653 (ЦК припиняється (змінюється) не одне зобов’язання, а припиняються два пов’язаних між собою зустрічних зобов’язання, що ґрунтуються на одному і тому ж договорі. Але ж цим не дається вичерпна відповідь на поставлене вище питання. Тому наслідки зміни або розірвання договору слід проаналізувати стосовно окремих видів договорів і зобов’язань.

9. У разі зміни або розірвання договору, за загальним правилом ч. 4 ст. 653 ЦК, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору. Інше може бути встановлено лише договором або законом. Наведене загальне правило є занадто жорстким стосовно обох сторін договору, а не тільки стосовно сторони, яка припустилася істотного порушення договору. Воно є особливо жорстким на фоні правила ч. 3 ст. 652 ЦК, яке поширюється на випадки зміни або розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин та передбачає необхідність справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням договору. З огляду на це суттєвого значення набувають правила спеціальних законів, умови договорів про наслідки зміни або розірвання договорів, а також положення ч. 5 ст. 653 ЦК, що покладає на сторону, яка припустилась істотного порушення договору, обов’язок відшкодувати збитки, завдані зміною або розірванням договору. Кваліфікувати майно чи гроші, які передані за договором до його зміни або розірвання та передання яких втратило підставу, як збитки можливо, але ж відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності вини (ст. 614 ЦК; ст. 216 — 218 ГК [31]), а набуття чи збереження майна, що у зв’язку з розірванням договору втратило підставу, часто не пов’язане з виною. Логічне доповнення ч. 5 ст. 563 ЦК правовим приписом, відповідно до якого стягнення збитків на підставі цього законодавчого положення не залежить від вини, є можливим. Але ж такий правовий припис не може застосовуватись усупереч ч. 1 ст. 614 ЦК, що закріплює правило про вину як умову відповідальності. Навіть застереження про те, що принцип вини не застосовується, якщо інше встановлено законом (ч. 1 ст. 614 ЦК), не є підставою для застосування згаданого правового припису, оскільки у ч. 5 ст. 653 ЦК нічого не встановлено як раз тому, що є загальне правило ч. 1 ст. 614 ЦК про вину.

10. Було б добре, якби сторони при укладенні договорів користувались передбаченою ч. 4 ст. 653 ЦК можливістю та включали до договорів умови про наслідки розірвання договору. Але ж вони користуються цією можливістю рідко. Спеціальні положення законів також рідко вирішують питання, про яке йдеться. Що стосується п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК, яким передбачається застосування цієї статті до відносин до повернення виконаного однієї із сторін у зобов’язанні, то треба враховувати наступне. Легко помітна логічна несумісність між ч. 4 ст. 653 ЦК і п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК: одне із цих законодавчих положень не допускає повернення того, що було виконане (при цьому не робиться будь-якого застереження про те, що таке не допускається у межах зобов’язальних правовідносин, отже, це не допускається і в інших правовідносинах), а інше — допускає. Тому суперечність між цими двома законодавчими положеннями має вирішуватись за правилом про переважне застосування спеціальних правових приписів перед загальними. Цілком зрозуміло, що в ч. 4 ст. 653 ЦК формулюється спеціальне правило, що регулює відносини, які виникають унаслідок розірвання договору. Пункт 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК формулює загальне правило, яке стосується повернення виконаного у зобов’язанні, якщо виконання було безпідставним або втратило підставу згодом. Тому ч. 4 ст. 653 ЦК підлягає застосуванню. І доцільно було б нагадати, що вона застосовується до всіх випадків розірвання договору, в тому числі і до випадків односторонньої відмови від нього.

За викладених умов при застосуванні ч. 4 ст. 653 ЦК у відповідних випадках слід ураховувати засади добросовісності, справедливості та розумності, що закріплені в п. 6 ст. 3 ЦК, але входять до змісту принципу верховенства права, а тому можуть застосовуватись (за наявності достатніх підстав) переважно перед конкретними законодавчими положеннями. Зважаючи на це в подальшому аналізуються окремі види правовідносин, на які поширюється чинність ч. 4 ст. 653 ЦК і до яких не виключається можливість застосування засад добросовісності, справедливості та розумності.

11. У разі зниження ціни на вимогу покупця в зв’язку з тим, що продавець не виконав свого обов’язку попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (ст. 659 ЦК), сторони не мають права вимагати того, що було виконане до моменту зміни договору (ч. 4 ст. 653 ЦК). Оскільки порушення, якого припустився продавець за відповідних умов може бути кваліфіковане як істотне, різниця між раніше сплаченою покупцем ціною і зниженою ціною може бути стягнена з продавця у вигляді збитків на підставі ч. 5 ст. 653 ЦК. Якщо з урахуванням конкретних обставин порушення, якого припустився продавець, відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 651 ЦК не може бути кваліфіковане як істотне, різницю в цінах належить стягувати з посиланням на ст. 1212 ЦК та засади добросовісності, справедливості й розумності (п. 6 ст. З ЦК), що входять до змісту принципу верховенства права, а тому мають вищу юридичну силу.

Аналогічним чином слід учинити і при вирішенні спору про повернення покупної ціни у разі розірвання договору на вимогу покупця з підстав, зазначених у ст. 659 ЦК, якщо покупна ціна була сплачена до моменту розірвання договору.

12. У разі відмови продавця передати проданий товар (ч. 1 ст. 685 ЦК) порушення, якого припустився продавець, завжди буде істотним (ч. 2 ст. 651 ЦК). Тому сплачена покупцем ціна товару могла б бути стягнена з продавця у вигляді збитків, завданих розірванням договору. Але стосовно таких випадків установлене спеціальне правило, відповідно до якого покупцю надається право у разі розірвання договору шляхом відмови від нього вимагати повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК). Це ж правило застосовується у випадках прострочення передання товару продавцем покупцеві та відмови в зв’язку з цим покупця від договору.

13. У випадках розірвання договору шляхом відмови покупця від нього у зв’язку з тим, що продавець не передав покупцеві приналежності товару або документи, що стосуються товару (ч. 2 ст. 666 ЦК), ціна, що була сплачена покупцем за товар, підлягає стягненню з продавця як збитки на підставі ч. 5 ст. 653 ЦК (якщо порушення, якого припустився продавець, кваліфікується як істотне (ч. 2 ст. 651 ЦК) або п. 6 ст. 3 і ст. 1212 ЦК (якщо порушення не підпадає під визначення істотного). Товар при цьому підлягає поверненню продавцеві на підставі п. 6 ст. 3 і п. 3 ч. 2 ст. 1212 ЦК.

14. При відмові продавця від договору на підставі ч. 2 ст. 671 ЦК (асортимент товару, що підлягає переданню за договором купівлі-продажу, не встановлений або не був визначений у порядку, встановленому договором, коли із суті договору випливає, що товар має бути переданий в асортименті) попередньо сплачена покупцем грошова сума, що складає вартість товару підлягає стягненню з продавця як збитки на підставі ч. 5 ст. 653 і п. 6 ст. 3 ЦК. Товар повертається продавцеві на підставі ст. 1212 і п. 6 ст. З ЦК

15. При пропорційному зменшенні покупної ціни (п. 1 ч. 1 ст. 678 ЦК) у зв’язку з неналежною якістю товару покупець має право вимагати відшкодування збитків у розмірі грошової суми, що складає різницю між раніше сплаченою ціною та зменшеною ціною (ч. 5 ст. 653 ЦК). У разі відмови покупця від договору у зв’язку з переданням йому покупцем товару неналежної якості п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК установлюється спеціальне правило, яким покупцеві надається право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Таке ж правило встановлене стосовно відмови покупця від договору купівлі-продажу у зв’язку з переданням йому некомплектного товару (п. 2 ч. 2 ст. 684 ЦК).

16. Безпідставна відмова покупця від прийняття товару, безпідставне зволікання з прийняттям товару дає право продавцю відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 4 ст. 690 ЦК). Якщо при цьому покупець здійснив попередню оплату товару, за ним на підставі п. 6 ст. 3 і ст. 1212 ЦК слід визнати право на стягнення як безпідставно отриманої продавцем грошової суми, що була сплачена за товар, що не виключає стягнення продавцем з покупця збитків, завданих безпідставною відмовою від прийняття товару, на підставі ст. 22, 623 ЦК.

17. У разі відмови продавця від договору купівлі-продажу у зв’язку з відмовою покупця оплатити товар (ч. 4 ст. 692 ЦК), цей товар може виявитись переданим покупцеві на момент розірвання (припинення) договору. За таких умов за продавцем слід визнати право на підставі п. 6 ст. 3 та 1212 ЦК вимагати повернення товару як безпідставно набутого. Якщо товар не зберігся, з покупця належить стягнути його вартість.

Право продавця вимагати повернення товару, проданого в кредит, у випадку прострочення чергових платежів (оплати) визнається ч. 4 ст. 694 ЦК і ч. 2 ст. 695 ЦК. Але при цьому в названих статтях не вирішується доля грошових сум, які передав (перерахував) покупець продавцеві в порядку часткової оплати товару, проданого в кредит. її слід вирішувати на підставі п. 6 ст. 3 і 1212 ЦК, тобто, раніше внесені суми часткової оплати підлягають стягненню з продавця як безпідставно набуте майно. Такий же висновок належить зробити стосовно випадків прострочення оплати товару, переданого за договором купівлі-продажу з умовою про перехід права власності на товар після повної оплати чи настання інших обставин (ч. 2 ст. 697 ЦК). Продавець, однак, на підставі п. 6 ст. 3 і п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК має право вимагати зменшення сум, які підлягають стягненню з нього, з урахуванням зносу товарів, які були продані в кредит та використовувались покупцем.