Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

3. Зміст ст. 654 ЦК не вичерпується встановленням загального правила про форму правочину на зміну або розірвання договору. Передбачається, що із цього правила винятки можуть установлюватись не тільки законом, а й договором; такі винятки можуть випливати також із звичаїв ділового обороту. Договором установлення форми правочину на розірвання договору, в принципі, є можливим в силу ч. 2 ст. 205 ЦК, яка дає учасникам правочину право вибрати форму правочину, якщо вона не передбачена законом. Але ж право вибору сторонами форми правочину, передбачене ст. 205 і 654 ЦК, не виключає дії ст. 218 і 219 ЦК, що встановлюють наслідки недодержання вимог до форми правочину, що встановлені законом. Що стосується звичаїв ділового обороту, то ними форма правочину відповідно до ст. 205 ЦК установлюватись не може. Хоч ст. 654 ЦК формулює спеціальне правило, відповідно до якого звичаї ділового обороту можуть установлювати вимоги до форми правочину на розірвання чи зміну договору, відступлення від яких (вимог) є неприпустимим, але воно (це спеціальне правило) може застосовуватись лише в тій частині, в якій закон або договір не встановлюють вимог до форми правочину, а лише дозволяють використання усної форми. Тобто, якщо відповідно до закону та договору зміна або розірвання договору можуть учинятись в усній формі, то із звичаїв ділового обороту може випливати інше.

4. Висновок про припустимість відступлення в силу договору чи звичаїв ділового обороту від форми правочину на зміну або розірвання договору тільки в бік ускладнення форми (від усної до письмової, від письмової до нотаріальної) певною мірою знайшов відображення в п. 48 Інструкції про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України [434]. Ця Інструкція була затверджена уже після введення в дію Цивільного кодексу 2003 р. Але ж вона не тільки визнає обов’язковим нотаріальне посвідчення договорів про зміну або розірвання нотаріально посвідчених договорів, а і встановлює, що нотаріальне посвідчення договорів про зміну або розірвання таких договорів має здійснювати та ж нотаріальна контора (той же нотаріус), яка посвідчувала цей договір.

5. Що стосується нотаріального посвідчення односторонніх правочинів, спрямованих на зміну або розірвання договорів, що раніше були нотаріально посвідчені, то про такі нотаріальні дії в Інструкції взагалі не йдеться. З огляду на викладене, важко буде знайти нотаріуса, який би погодився нотаріально посвідчити односторонній правочин, спрямований на зміну або розірвання договору, що був посвідчений нотаріально. Але така нотаріальна дія (посвідчення одностороннього правочину на зміну або розірвання договору, якщо укладення такого роду договорів у нотаріальній формі передбачено законом або договором) ґрунтується на ст. 654 ЦК. Достатньо грамотний нотаріус, перевіривши наявність матеріально-правової підстави для вчинення одностороннього правочину на зміну або розірвання такого договору, посвідчить такий правочин відповідно до загальних правил про посвідчення правочинів.

6. Спеціальні положення законів допускають широку диференціацію правового регулювання при встановленні способів волевиявлення та форми правочинів на розірвання або зміну договорів. Так, ч. 4 ст. 694 і ч. 2 ст. 697 ЦК надають продавцеві право вимагати від покупця повернення товару, оплату якого покупець затримав. Пред’явлення такої вимоги слід кваліфікувати як учинення правочину конклюдентними діями, яким (правочином) договір купівлі-продажу розривається в силу спеціальних положень закону. Такій вимозі позивача (продавця), заявленій у суді, відповідач (покупець) може протиставити не тільки прохання до суду відмовити в позові, а і зустрічний позов про визнання недійсним учиненого продавцем одностороннього правочину на розірвання договору, якщо при його вчиненні було порушено вимоги цивільного законодавства (ч. 1 ст. 215; ч. 1 ст. 203 ЦК).

В іншому випадку при подібних обставинах продавцеві надається право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 ЦК). Тут заявлення відмови з додержанням правил щодо форми правочинів узагалі (ст. 205 — 208 ЦК) і форми правочинів на розірвання договорів (ст. 654 ЦК) є обов’язковим, а вимога про повернення проданого товару не може бути задоволена, якщо не була заявлена в належній формі відмова від договору.

7. Частина третя ст. 763 ЦК приписує правочин на відмову від договору найму вчиняти в письмовій формі. Цей припис прямо поширюється і на найм нерухомого майна, якщо не підлягають застосуванню ст. 793 і 794 ЦК, які передбачають за відповідних умов нотаріальне посвідчення договорів найму будівлі (іншої капітальної споруди) чи її частини.

8. Цивільний кодекс не формулює правил, які б регламентували порядок зміни або розірвання договорів за згодою сторін та порядок вирішення розбіжностей, що при цьому виникають. Мається на увазі, що при цьому підлягають застосуванню загальні правила ст. 641 — 649 ЦК про порядок укладення договорів. Порядок зміни або розірвання господарських договорів регулюється ст. 188 ГК [31]. Сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати господарський договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні за договором. Інша сторона у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати їх розгляду. У разі недосягнення сторонами згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у зазначений двадцятиденний строк з урахуванням часу поштового обігу (додатково до двадцяти днів), заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Зауважимо, що право заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду прямо закріплене тільки стосовно всіх відносин, на які поширюється чинність Господарського кодексу. В інших випадках чинними є численні спеціальні правила, що прямо або побічно передбачають можливість передання на вирішення суду спорів, що виникають при зміні та розірванні договорів. Вони сформульовані в ст. 651, 652 ЦК, у нормах, що присвячені окремим видам цивільно- правових зобов’язань (див. коментар до ст. 651, 652 ЦК). За відсутності спеціальних правил спір про зміну або розірвання договорів може бути переданий на вирішення суду на підставі п. 6 або 7 ч. 2 ст. 16 ЦК. Але задоволення позовних вимог є можливим лише за наявності матеріально-правових підстав, передбачених законом або договором.

РОЗДІЛ III ОКРЕМІ ВИДИ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

ПІДРОЗДІЛ 1 ДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

ГЛАВА 54 КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ

§ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО КУПІВЛЮ-ПРОДАЖ

Стаття 655. Договір купівлі-продажу

1. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

1. Договір купівлі-продажу опосередковує передання майна (товару) однією особою у власність іншої особи. Стосовно державних і комунальних підприємств та установ зберігаються правові конструкції права господарського відання та права оперативного управління. У силу ст. 73 — 78 ГК договори купівлі-продажу можуть укладатись між суб’єктами названих прав, хоча й без зміни при цьому власника, а також з участю цих та інших суб’єктів зі зміною при цьому власника.

2. Зазначення у ст. 655 ЦК про те, що відповідно до договору купівлі-продажу покупець несе обов’язок сплатити за товар певну грошову суму, не виключає визнання різновидами договору купівлі-продажу в силу спеціальних норм договорів міни (бартеру) та поширення на цей вид договорів положень Цивільного кодексу щодо купівлі-продажу (ст. 716 ЦК).

3. Поряд із загальними положеннями про купівлю-продаж (ст. 655 — 697 ЦК) у Цивільному кодексі формулюються норми щодо окремих видів договору купівлі- продажу — роздрібної купівлі-продажу (ст. 698 — 711 ЦК), поставки (ст. 712 ЦК), контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦК), постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 714 ЦК), міни (ст. 715, 716 ЦК). Ці різновиди договорів не виключають укладення договорів купівлі-продажу, що не належать до будь-якого із цих різновидів і не підпорядковуються правовому режиму роздрібної купівлі-продажу, поставки, контрактації, постачання ресурсами через приєднану мережу та міни (тобто таких договорів купівлі-продажу, на які поширюються тільки загальні положення про купівлю продаж). Зокрема, ч. 6 ст. 265 ЦК установлює, що реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про купівлю-продаж. Якщо такі договори не підпадають під жоден із названих різновидів купівлі-продажу, на них поширюються тільки загальні положення ст. 655 — 697 ЦК про купівлю-продаж.

4. У ст. 263 ГК [31] формулюється поняття господарсько-торговельної діяльності, яке не впливає на визначення договору купівлі-продажу та сферу дії груп правових норм, що стосуються договору купівлі-продажу та його різновидів. Широке розуміння господарсько-торговельної діяльності, що викладається у ст. 263 ГК, не може бути підставою для поширення ст. 655 — 697 ЦК на відносини, що не кваліфікуються Цивільним кодексом як купівля-продаж, хоч би вони відповідно до Господарського кодексу охоплювались поняттям господарсько-торговельної діяльності (на боці продавця).

5. Статтею 655 ЦК допускається укладення договору купівлі-продажу як консенсуального або як реального. Консенсуальний договір купівлі-продажу передбачає передання майна (товару) не в момент укладення договору, а пізніше. Такий договір породжує два зобов’язання: 1) зобов’язання продавця щодо передання предмета договору у власність покупця та здійснення деяких інших пов’язаних з цим дій на користь покупця; 2) зустрічне зобов’язання покупця, що включає, зазвичай, грошові та деякі інші його обов’язки.

При укладенні реального договору купівлі-продажу він вважається укладеним з моменту передання майна (товару) продавцем покупцеві. У цьому випадку укладення договору не породжує обов’язку продавця передати майно, оскільки на момент, коли договір вважається укладеним, а зобов’язання — таким, що виникло, майно уже передане. Однак неправильним було б і твердження про те, що реальний договір купівлі-продажу породжує лише грошове зобов’язання покупця. Укладення реального договору купівлі- продажу породжує і на стороні продавця зобов’язання, в силу якого можливе заявлення покупцем до продавця претензій, зокрема щодо усунення недоліків товару в розумний строк (п. 2 ч. 1 ст. 678 ЦК), упродовж гарантійного строку (ст. 680 ЦК) тощо.

Стаття 656. Предмет договору купівлі-продажу