Розділ «КНИГА ЧЕТВЕРТА ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»

2. Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

1. Автор називається (ч. 1 ст. 435 ЦК; ч. 1 ст. 11 Закону) первинним суб’єктом авторського права. Автор — це завжди фізична особа. Особа, що зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або на примірнику твору, вважається автором, якщо інше не встановлено судом. Таким чином, тягар доведення того, що зазначена на оригіналі чи примірнику твору особа не є автором, покладається на позивача, що спростовує авторство особи, що зазначена як автор.

2. Суб’єктами авторського права вважаються також інші особи, які набули майнових прав на об’єкти авторського права. Це — роботодавець, особа, на замовлення якої створено об’єкт авторського права, особа, що набула авторських прав за договорами про відчуження авторського права чи надання ліцензії, особа, що набула авторського права на підставі іншого цивільно-правового договору, юридична особа, до статутного фонду чи майна якої внесено авторське право. У ч. 1 ст. 15 Закону прямо зазначається на те, що після передання майнових прав автора відповідно до ст. 31 Закону набувач цих прав стає суб’єктом авторського права.

3. Законодавство України формулює правову конструкцію службового твору. У ст. 1 Закону службовий твір визначається як «твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем». Із ч. 2 ст. 16 Закону випливає, що до категорії службових творів належать і такі, які створені на підставі цивільно-правових договорів. Стаття 1112 ЦК передбачає укладення цивільно-правових договорів про створення на замовлення і використання об’єктів права інтелектуальної власності. Такі договори можуть укладатись і про створення об’єктів авторського права. Авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його авторові. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцеві, якщо інше не передбачено трудовим або цивільно-правовим договором.

Стаття 436. Співавторство

1. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

2. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

3. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

1. Із статті, що коментується, випливає, що співавторство може бути неподільним або таким, що підлягає поділу. Співавторство є неподільним, коли твір є нерозривним цілим. Якщо ж твір складається із частин, кожна з яких має самостійне значення та створена окремими із співавторів без участі інших, співавторство є таким, що підлягає поділу. При співавторстві, що підлягає поділу, кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на свій розсуд, якщо інше не встановлено угодою між співавторами. Об’єктом неподільного авторського права є, зокрема, інтерв’ю. Його співавторами є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, що взяла інтерв’ю. Стосовно інтерв’ю встановлено, що його запис може бути опублікований лише за згоди особи, яка дала інтерв’ю (ч. 3 ст. 13 Закону).

2. Якщо інше не передбачено угодою між співавторами, винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках (ч. 4 ст. 13 Закону).

3. Від співавторства треба відрізняти розподіл прав авторів на аудіовізуальний твір, розподіл прав на збірники (інші складені твори) та на твори, що включені до збірника, розподіл прав між авторами первинних та похідних творів, розподіл прав на так звані службові твори.

4. Визначення аудіовізуального твору наводиться в ст. 2 Закону. Відповідно до ст. 14bis Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів країни — учасниці цієї Конвенції мають право визначити осіб — суб’єктів права на такі твори. Відповідно до ст. 17 Закону авторами аудіовізуального твору визнаються режисер-постановник, автори сценарію, текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник. Крім того, до аудіовізуального твору як його складові частини входять твори, що відповідно до договорів передані з цією метою або створені у процесі роботи над аудіовізуальним твором. Як ці автори, так і перелічені автори аудіовізуального твору не мають права заперечувати проти виконання аудіовізуального твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації і публічного сповіщення, субтитрування або дублювання його тексту. Інше може бути встановлене лише договором. Автори творів, що увійшли як складові частини до аудіовізуального твору, та автори аудіовізуальних творів мають право на справедливу винагороду за оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору. Крім того, названі особи зберігають авторське право кожна на свій твір та можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо інше не передбачене договором.

5. Включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо можливе лише з дозволу автора, що дається ним чи не дається на його розсуд (п. 7 ч. 3 ст. 15 Закону). За наявності такої згоди всіх авторів упорядник (автор збірника чи іншого складеного твору) отримує авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів або інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування). Якщо інше не передбачено договором, автори творів, що увійшли до складеного твору, мають право надавати іншим упорядникам право на використання твору для створення складеного твору.

Виключні права на використання в цілому енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належить видавцеві. Автори творів, що увійшли до таких видань, зберігають свої виключні права, якщо інше не передбачено договором.

6. Переклади творів, їх переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів (створення похідних творів) можливі лише за наявності згоди авторів первинних творів. Автори похідних творів мають виключні права відповідно на переклад, переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни творів. Автори похідних творів не вправі перешкоджати створенню на основі тих же первинних творів похідних творів іншими особами, якщо на це є згода автора первинного твору.

Стаття 437. Виникнення авторського права

1. Авторське право виникає з моменту створення твору.

2. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

1. Юридичним фактом, що породжує авторське право на твір, є створення останнього. Спеціально зазначається на те, що для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрації, будь-якого іншого оформлення цього права чи виконання інших формальностей. Разом з тим суб’єкт авторського права може в будь- який час протягом строку охорони авторського права зареєструвати його. Відповідно до Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, що стосуються права автора на твір [299], державну реєстрацію здійснює Державний департамент інтелектуальної власності. Цей Порядок передбачає реєстрацію прав автора, інших суб’єктів авторського права (роботодавця), а також реєстрацію договорів, що стосуються права автора на твір. За державну реєстрацію авторського права стягується встановлений збір, розмір якого встановлюється названим Порядком. Після реєстрації авторського права суб’єкту видається свідоцтво, за що стягується державне мито.

2. Для сповіщення про свої права відповідний суб’єкт може використовувати знак охорони авторського права. Він складається із латинської літери «с», обведеної колом, імені особи, яка має авторське право, і зазначення на рік першої публікації твору. Цей знак проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Для охорони авторських прав на території України відповідно до національного законодавства наявність знака охорони авторського права не має значення. Але для охорони авторського права відповідно до Всесвітньої конвенції про авторське право [9] наявність знака охорони є важливою. За наявності цього знака будь-яка із Договірних Держав, законодавство якої визнає обов’язковою умовою охорони авторського права додержання формальностей (депонування екземплярів, реєстрація, застереження про збереження авторського права, нотаріальні посвідчення, сплата зборів, виготовлення та випуск у світ примірників твору на території цієї держави) має вважати, що всі ці формальності виконані стосовно творів, що вперше випущені за межами цієї держави, і авторами яких не є громадяни цієї держави. При цьому необхідно, щоб, починаючи з першого випуску в світ цього твору, всі його примірники, випущені з дозволу володільця авторського права, мали такий знак (ст. II Всесвітньої конвенції про авторське право).