Розділ «КНИГА ЧЕТВЕРТА ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»

2. Передання майнового права на об’єкт права інтелектуальної власності та надання іншим особам права на використання такого об’єкта є двома найбільш поширеними способами розпоряджання правом інтелектуальної власності. Крім того, допускаються і такі способи розпоряджання правом інтелектуальної власності як передання його в заставу, використання у спільній діяльності, внесення до статутного або складеного капіталу юридичних осіб. Перелік способів введення об’єктів інтелектуальної власності в комерційний обіг, що наводиться в ст. 427 ЦК, не є вичерпним. Інші способи можуть встановлюватись законом. Допускається встановлення інших способів і договором. Це означає, що законодавець дозволяє введення в комерційний обіг об’єктів інтелектуальної власності будь-яким способом, погодженим сторонами цивільно-правового договору, якщо такий спосіб не суперечить закону. Зокрема, укладення договору дарування майнових прав, що входять до складу права інтелектуальної власності, відповідає ч. 1 ст. 717 ЦК. Застава майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності ґрунтується на ч. 1 ст. 576 ЦК, використання цих прав у спільній діяльності відповідає ст. 1130, 1132 ЦК, а внесення до статутного чи складеного капіталу господарського товариства — ч. 2 ст. 115 ЦК.

Стаття 428. Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам

1. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

1. Критерієм для визнання співавторства є участь суб’єкта в створенні об’єкта власності інтелектуальною, творчою працею. Спеціальними законами стосовно окремих об’єктів інтелектуальної власності встановлюється, за яких умов особи не визнаються співавторами (ст. 8 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [155]; ст. 6 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [119]). Співавторами не можуть бути визнані особи, що надали творцеві (авторові, винахідникові) технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при створенні об’єкта інтелектуальної власності або оформленні необхідних документів.

2. Співавтори або інші особи, яким спільно належить право інтелектуальної власності, можуть домовитись про порядок здійснення свого права і укласти відповідний договір. Такий договір може передбачати право укладення правочинів щодо об’єкта спільної інтелектуальної власності однією або декількома особами, яким належить це право. Якщо такий договір учасники права спільної інтелектуальної власності не уклали, вони здійснюють своє право спільно. Оскільки недосягнення учасниками права інтелектуальної власності згоди щодо здійснення цього права не можна кваліфікувати як порушення, суд не може вирішити спір між учасниками права інтелектуальної власності. Не може суд вирішити такий спір і в порядку захисту інтересу, оскільки захист інтересу не може здійснюватись всупереч інтересам інших суб’єктів. У принципі, такого ж підходу законодавець дотримується і стосовно здійснення права спільної сумісної власності (ст. 369 ЦК). Правда, стосовно об’єктів речового права, що знаходяться у спільній сумісній власності, допускається виділ частин. Але ж за неможливості виділу можлива виплата компенсації ініціатору виділу. Право інтелектуальної власності реально поділити неможливо. Тому законодавець і залишив виключно на розсуд учасників спільної інтелектуальної власності питання про порядок здійснення права на об’єкт інтелектуальної власності.

3. Викладене в цій статті правило не виключає чинності положень спеціальних законів, відповідно до яких можливе, за відсутності відповідної згоди, використання об’єкта інтелектуальної власності кожною із осіб — співвласників об’єкта інтелектуальної власності на свій розсуд, крім відчуження об’єкта або надання права на його використання.

Стаття 429. Права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

2. Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

1. У цій статті сформульовані загальні правила щодо визначення суб’єкта права інтелектуальної власності в тих випадках, коли об’єкт інтелектуальної власності створено у зв’язку з виконанням трудових обов’язків або за дорученням роботодавця.

Вони не можуть застосовуватись за наявності у відповідних законах спеціальних правил (ст. 16 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176]; ст. 9 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»; ст. 8 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [55]; ст. 17 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» [185]; ст. 7 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»).

2. Особисті немайнові права, за загальним правилом, належать творцеві об’єкта інтелектуальної власності. Але прямо передбачається можливість встановлення законом інших правил, відповідно до яких окремі особисті немайнові права можуть належати і роботодавцеві.

3. Якщо інше не передбачено законом або договором, майнові права на об’єкт інтелектуальної власності належать творцеві (працівникові) та роботодавцеві спільно (оскільки інше не встановлено — в рівних частках).

Стаття 430. Права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта.

У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати замовникові.

2. Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

1. Стаття, що коментується, формулює правила про розподіл прав на об’єкт інтелектуальної власності між замовником та творцем, якщо об’єкт інтелектуальної власності створено відповідно до договору замовлення. При цьому під договором замовлення слід розуміти договір про створення об’єкта інтелектуальної власності. Права на об’єкт інтелектуальної власності між сторонами такого договору розподіляються так само, як і між творцем (працівником) та роботодавцем. Але слід враховувати, що це не перешкоджає встановленню іншого спеціальними законами. Зокрема, в ст. 16 Закону «Про авторське право та суміжні права» використовується поняття «службові твори», що поширюється на твори, створені працівником відповідно до трудового договору (контракту) або автором відповідно до цивільно-правового договору, та встановлює розподіл прав на службові твори, що відрізняється від того розподілу, що передбачений ст. 430 ЦК.

Стаття 431. Наслідки порушення права інтелектуальної власності