Розділ «КНИГА ЧЕТВЕРТА ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»

1. Стаття, що коментується, як і ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжні права» [176] (далі в межах коментаря до глав 36 та 37 Цивільного кодексу — Закон) не містить вичерпного переліку об’єктів авторського права, зазначаючи на можливість існування інших об’єктів та захисту прав на них.

2. Твори, зазначені в ст. 433 ЦК та ст. 8 Закону, визнаються об’єктами авторського права незалежно від їх завершеності, призначення, жанру, змісту, обсягу, мети, а також способу та форми випуску в світ.

3. Цивільний кодекс та Закон захищають авторські права незалежно від місця першого оприлюднення твору, якщо суб’єкт авторського права є громадянином України (хоч би він постійно проживав за межами України). Аналогічно захищаються права іноземців та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, тобто іммігрантів (ст. 1 Закону «Про імміграцію» [173]).

Якщо твір вперше оприлюднено в Україні або він не оприлюднений ніде, але знаходиться в об’єктивній формі на території України, авторське право на нього захищається в Україні незалежно від громадянства, місця проживання фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи. Також незалежно від громадянства, місця проживання або місцезнаходження захищається авторське право на твір, що вперше оприлюднений в іншій країні та протягом ЗО днів після цього оприлюднений в Україні. У решті випадків суб’єктам авторського права або суміжних прав, незалежно від їх громадянства, твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої країни або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави, правова охорона надається в Україні відповідно до міжнародних договорів, учасницею яких є Україна.

Оприлюднення (розкриття публіці) твору визначається як здійснення за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права дії, що вперше .робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо (ст. 1 Закону). При цьому із визначень публічного виконання, публічної демонстрації, публічного показу зі ст. 1 Закону випливає, що ознака публічності має місце, якщо можливість бути присутніми надається особам, які не належать до звичайного кола сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї.

4. Відповідно до ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів [3] за країнами — учасницями цієї Конвенції визнається право встановити в законодавстві, що літературні або художні твори не підлягають охороні, якщо вони не закріплені в тій чи іншій матеріальній формі. З урахуванням цього ст. 3 Закону поширює його дію лише на твори, що оприлюднені або виражені письмово або в іншій матеріалізованій формі, придатній для сприйняття іншими особами.

5. Стаття 2bis Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів залишає на розсуд держав — учасниць вирішення питання про повне або часткове виключення із переліку об’єктів, що охороняються, політичних промов, а також промов в ході судових процесів. При цьому спеціально зазначається на виключне право авторів таких творів готувати збірки таких промов. Законодавство України не встановлює будь-яких особливостей захисту прав на цей вид об’єктів авторського права, захищає їх на загальних підставах.

6. Правова охорона, що передбачена Законом, поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі (ч. 3 ст. 8 Закону). Але відкриття визнані Цивільним кодексом окремим видом об’єктів інтелектуальної власності, право на які захищається відповідно до ст. 457, 458 ЦК.

Стаття 434. Твори, які не є об’єктами авторського права

1. Не є об’єктами авторського права:

1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом.

1. У ст. 434 ЦК перелічені результати інтелектуальної діяльності, що не визнаються об’єктами авторського права. Дещо розширює цей перелік ст. 10 Закону. Твори народної творчості не є об’єктами авторського права, якщо не йдеться про твори, створені шляхом переробки фольклору, чи про збірки таких творів, коли об’єктом авторського права є переробка або створення збірки.

2. Не тільки державні символи, емблеми, а й інші подібні знаки, що затверджені органами державної влади, не є об’єктами авторського права. Але це не означає, що вони можуть використовуватись без будь-яких обмежень. Порядок використання державних символів встановлюється законами (частина шоста ст. 20 Конституції [1]). Але до цього часу такий закон не приймався. Набула поширення практика затвердження символів, емблем, прапорів державних органів. Відсутність законів, які б визначали статус таких символів, обумовила видання підзаконних актів з цього приводу, якими обмежується використання цих символів (напр., п. 14 Положення про офіційні символи глави держави [257]; п. 6 Порядку використання емблеми і прапора Державного комітету статистики України [266]; п. 4, 5 Порядку використання емблеми і прапора Міністерства охорони здоров’я України [263]). На підставі наведених та інших подібних норм навряд чи можливе пред’явлення цивільно- правових вимог до осіб, що використовують відповідні символи, емблеми, прапори, знаки тощо. Статути державних нагород зазвичай не формулюють заборони на їх використання (див., наприклад, Статут звання Герой України [262]; Статут ордена Богдана Хмельницького [265]). Якщо зображувальне позначення може бути ідентифіковане як символ (емблема, знак, прапор) територіальної громади, підприємства, установи, організації, воно не може захищатись, хоч до прийняття акта про надання такому зображенню такого статусу авторське право на нього захищається відповідно до частини другої ст. 10 Закону.

3. Зазначення в п. «е» частини першої ст. 10 Закону на розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності, як на об’єкти, що не охороняються, є некоректним. Указується, що на ці об’єкти поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду), але ж вітчизняне законодавство такого права не знає, а тому питання про надання правової охорони відповідним об’єктам повинне вирішуватись на підставі того розуміння об’єктів авторського права, що випливає із ст. 8 Закону [176].

4. Стаття 2bis Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів [3] надає державам —учасницям цієї Конвенції право встановити умови, за яких лекції, звернення та інші публічно виголошені твори такого роду можуть відтворюватись у пресі, передаватись в ефір, повідомлятись іншим способом, коли таке використання цих творів обґрунтовується інформаційною метою. Ці питання вирішуються загальними нормами ст. 444 ЦК та ст. 21 Закону «Про авторське право і суміжні права», що стосуються всіх об’єктів авторського права. При цьому не виключається належність таких творів до об’єктів авторського права, а встановлюються умови, за наявності яких можливе використання твору без згоди автора, яке (використання) не визнається порушенням прав останнього.

Стаття 435. Суб’єкти авторського права

1. Первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).