Розділ «КНИГА ЧЕТВЕРТА ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»

2. З метою забезпечення інтересів суб’єктів права інтелектуальної власності, з одного боку, та суб’єктів речового права на матеріальний об’єкт, в якому виражено об’єкт права інтелектуальної власності, — з іншого, законодавець встановлює спеціальні правила. Так, ст. 26 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176] визнає (дещо обмежене) право автора на доступ до твору образотворчого мистецтва у разі передання права власності на матеріальний об’єкт, в якому виражено такий твір, іншій особі. Але і в таких випадках у силу речового права суб’єкт не отримує права інтелектуальної власності. Власник картини може виставити її у себе у вітальні, але тільки остільки, оскільки він не перетворив вітальню у місце публічної демонстрації творів образотворчого мистецтва, на яке є чинними авторські права (не має значення, за плату чи безоплатно здійснюється така демонстрація). Право публічної демонстрації чи публічного показу і в цьому випадку залишається виключним правом автора, яке може бути отримане тільки за згодою автора.

Стаття 420. Об’єкти права інтелектуальної власності

1. До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

літературні та художні твори;

комп’ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

1. Перелік об’єктів інтелектуальної власності, що наводиться в ст. 420 ЦК, відповідає їх розумінню, що склалося в міжнародній правотворчій практиці (див., наприклад, ст. 2 Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності [9]), у вітчизняному законодавстві та юридичній науці.

2. Серед об’єктів інтелектуальної власності, що названі в ст. 420 ЦК, знаходяться і раціоналізаторські пропозиції, які міжнародно-правовими актами не визнаються такими об’єктами (об’єктами промислової власності).

3. Більш детально об’єкти інтелектуальної власності та їх правовий режим визначаються у відповідних спеціальних статтях Цивільного кодексу та інших законах.

4. Для розуміння об’єктів права інтелектуальної власності важливим є зазначення в ч. 2 ст. 4 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [119] на те, що цим Законом не охороняються права на ідеї, які можуть бути втілені в топографії інтегральних мікросхем. Ідеї не охороняються навіть тоді, коли вони виражені в об’єктах авторського права.

Стаття 421. Суб’єкти права інтелектуальної власності

1. Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

1. Стаття, що коментується, більш чітко, ніж раніше чинне законодавство, визначає осіб, що визнаються суб’єктами права інтелектуальної власності. До кола цих осіб належать перш за все фізичні особи, що створюють об’єкти інтелектуальної власності (автор, винахідник тощо). Щодо цих осіб законодавець засмтосовує поняття «творець». До суб’єктів інтелектуальної власності належать також інші фізичні та юридичні особи, які відповідно до закону мають майнові права з приводу об’єктів інтелектуальної власності. Оскільки допускається встановлення законом випадків відчуження особистих немайнових прав (ч. 4 ст. 423 ЦК), ст. 421 ЦК передбачає можливість набуття особистих немайнових прав на об’єкти інтелектуальної власності не тільки творцями таких об’єктів, а й іншими особами.

Стаття 422. Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

1. Ця стаття не встановлює безпосередньо підстав виникнення права інтелектуальної власності, а лише відсилає до спеціальних положень Цивільного кодексу та законів. Такі підстави можуть передбачатись також договорами, якщо окремі права, що складають права інтелектуальної власності, передаються за договором, або виникають на підставі договору про виконання роботи, результатом якої є об’єкт інтелектуальної власності. Набуття права інтелектуальної власності на підставах, не передбачених законом або договором, не допускається. Це значно звужує коло підстав набуття права інтелектуальної власності в порівнянні з підставами, які можуть породжувати цивільні права та обов’язки (такими можуть бути не тільки юридичні факти, що перелічені в ст. 11 ЦК, а й інші юридичні факти) або право власності (такими відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК можуть бути підстави, не заборонені законом).