Розділ «КНИГА ДРУГА ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ»

7. Див. також п. 3 коментаря до ст. 29 ЦК.

Стаття 314. Право на свободу об’єднання

1. Фізичні особи мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації.

2. Належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг.

1. Право на об’єднання в політичні партії та громадські організації належить не кожній фізичній особі, а має колективний зміст. Тому не тільки законами, а й статутами об’єднань громадян, можуть бути встановлені вимоги до особи, відповідність яким є умовою права бути засновником або членом об’єднання. Але і при відповідності цим вимогам фізичній особі може бути відмовлено в прийнятті до складу членів об’єднання громадян. Протилежне твердження порушувало б право осіб, що входять до складу політичної партії чи громадської організації, на свободу об’єднань.

2. У ч. 2 ст. 314 ЦК сформульовано загальне правило, що не допускає обмеження прав фізичної особи, надання їй пільг чи переваг за критерієм належності чи неналежності до об’єднання. Але це — загальне правило, переважно перед яким застосовуються правила спеціальних законів. Так, відповідно до ст. 43 КЗпП [28] звільнення працівників з роботи з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу, здійснюється за наявності згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Працівники, що не є членами профспілки, яка діє на підприємстві, звільняються в таких випадках без згоди зазначеного органу. Не виключається постановка питання про неконституційність ст. 43 КЗпП та ст. 39 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [139], які встановлюють правило про обов’язковість згоди профспілкового органу на звільнення працівників за встановлених підстав, оскільки вони надають перевагу особам за ознакою членства в профспілці.

Стаття 315. Право на мирні зібрання

1. Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо.

2. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.

1. Стаття 315 ЦК менш детально, ніж ст. 39 Конституції регулює відносини щодо проведення мирних зборів, конференцій, засідань, фестивалів, мітингів, походів і демонстрацій. Конституційний суд при розгляді справи щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання визнав, що організатори таких зібрань мають сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування заздалегідь, а також що визначення конкретних строків є предметом законодавчого регулювання [236]. Але при цьому Конституційний Суд не вказав на можливість керуватися Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» [402].

2. Право фізичних осіб вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо реалізується ними на свій розсуд. Разом з тим п. 2 ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] допускає обмеження цього права законом, якщо такі обмеження є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.