Розділ «КНИГА ДРУГА ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ»

1. Оскільки місцем проживання фізичної особи є приміщення, що підпадає під визначення житла (ч. 1 ст. 29; ст. 379 ЦК), право на місце проживання пов’язується з правом кожного на житло, що встановлюється ст. 47 Конституції [1]. Але із цієї статті випливає, що конституційне право на житло перетворюється в право вимагати надання житлового приміщення, право користуватися житлом та право вимагати усунення перешкод у користуванні ним лише за умов, встановлених законодавством. Отже, як право людини і громадянина на житло, так і право фізичної особи на місце проживання виражає соціальні наміри держави, яке (право на місце проживання) лише за певних умов набуває ознак права вимоги, що може захищатись у суді у разі його порушення.

2. Право на вибір місця проживання обмежується за критеріями особливостей адміністративно-територіальних одиниць, про проживання в яких ідеться, і особливостей осіб, на яких такі обмеження поширюються.

Вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться у прикордонній смузі; на територіях військових об’єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей уведені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан (частина перша ст. 13 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [209]).

Частина друга ст. 13 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» обмежує вільний вибір місця проживання щодо: 1) осіб, які не досягли 16 — річного віку (див. п. 3 коментаря до ст. 29 ЦК); 2) осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі; 3) осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; 4) осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; 5) осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; 6) іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

3. Стосовно іноземних громадян та осіб без громадянства встановлено, що вони можуть обирати місце проживання в Україні відповідно до порядку, встановленого Кабінетом-Міністрів (ст. 20 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Кабінетом Міністрів затверджено Правила в’їзду іноземців в України, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію [281].

Стаття 311. Право на недоторканність житла

1. Житло фізичної особи є недоторканним.

2. Проникнення до житла чи до іншого володіння фдзичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.

3. У невідкладних випадках, пов’язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

4. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

1. При застосуванні цієї статті слід ураховувати, що Європейський Суд з прав людини широко тлумачить поняття житла. У рішеннях Суду офіс визнається таким, що підпадає під захист, як і житло. Тому і ч. 2 ст. 311 ЦК поширюється не тільки на житло, а й на інше володіння фізичної особи.

2. Стаття, що коментується, вкрай обмежує можливість проникнення до житла осіб, що в ньому не проживають. Виключення із правила цієї статті про недоторканність житла не можуть установлюватись навіть законами, оскільки в ст. 311 ЦК відтворюється текст ст. 30 Конституції. Тому суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють постачання житлових будинків та квартир водою, газом, електричною та тепловою енергією, повинні передбачати в договорах своє право перевіряти показання приладів обліку використання відповідних ресурсів та додержання правил їх використання. У таких випадках працівники відповідних підприємств згідно з укладеним договором отримують право проникнення до житла, оскільки умова договору має кваліфікуватись як згода тих, хто проживає, на проникнення до житла працівників контрагента за договором.

3. Без згоди тих, хто проживає, проникнення до житла відповідно до ст. 30 Конституції і ст. 311 ЦК можливе лише за мотивованим рішенням суду. На виключення із цього правила допускається встановлення законом іншого порядку проникнення до житла або іншого володіння у невідкладних випадках. У п. 15 ст. 11 Закону «Про міліцію» [47] надається право міліції входити безперешкодно в будь-який час доби на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину* що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах. Цим же пунктом міліції надається право безперешкодно входити в будь-який час у жилі приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки.

Виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки, при переслідуванні осіб, що підозрюються у вчиненні злочинів, співробітники Служби безпеки мають право заходити в жилі приміщення та на земельні ділянки з повідомленням прокурора протягом 24 годин (п. 7 ст. 25 Закону «Про Службу безпеки України» [60]).

Стаття 312. Право на вибір роду занять

1. Фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

2. Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Використання примусової праці забороняється.

Не вважаються примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

1. За загальним правилом, фізична особа має право на вибір та зміну роду занять. Проте встановлені численні положення, що обмежують це право: 1) забороняється праця жінок на роботах, перелік яких установлюється законодавством (ст. 174 КЗпП [28]); 2) забороняється праця неповнолітніх на важких роботах, роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці за спеціальним переліком, а також на підземних роботах (ст. 190 КЗпП); 3) обмеження, що встановлені для вступу на державну службу та зайняття посад державних службовців (ст. 12, 23 Закону «Про державну службу» [79]); 4) вироком суду фізичній особі може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років позбавлення права обіймати певні посади, займатися певною діяльністю (ст. 55 КК [36]); 5) при прийнятті на роботу за окремими спеціальностями та посадами встановлені численні вимоги щодо кваліфікації та стану здоров’я. Зазначені обмеження повинні застосовуватись, якщо вони визнаються необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для «захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей» (п. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7]). Слова в наведеній цитаті «інших людей» відносяться до всього попереднього цитованого тексту. Тому Європейський Суд з прав людини визнав право людини займатися діяльністю, яка, як вважають, фізично і морально нешкідлива для неї (Право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і таємниці кореспонденції: Загальні підходи застосування статті 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950). — К.: Видавництво «Софія-А», 2004. — С. 44).