Розділ «КНИГА ДРУГА ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ»

2. У ст. 312 ЦК наводиться визначення робіт, що не можуть бути кваліфіковані як примусова праця. Аналогічним чином роботи, що не належать до примусової праці, визначаються в ст. 43 Конституції [1].

Стаття 313. Право на свободу пересування

1. Фізична особа має право на свободу пересування.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування.

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

3. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

4. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

5. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом.

6. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров’я людей.

1. Стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання за винятками обмежень, встановлених законом. Свобода пересування визначається в ст. 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [209] як право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь- який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

2. Свобода пересування відповідно до ст. 12 названого Закону може бути обмежена за двома критеріями: 1) території, на якій встановлюються такі обмеження; 2) осіб, щодо яких вони встановлюються.

Свободу пересування може бути обмежено: 1) на територіях військових об’єктів; 2) у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; 3) на приватних земельних ділянках; 4) на територіях, щодо яких уведено воєнний або надзвичайний стан; 5) на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей уведені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності (частина перша ст. 12 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Свобода пересування обмежується щодо осіб: 1) до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі; 2) які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; 3) які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; 4) які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; 5) які є шукачами притулку або звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття компетентним органом рішення про надання притулку чи статусу біженця; 6) які є іноземцями або особами без громадянства та не мають законних підстав для перебування на території України; 7) яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань; 8) які є іноземцями та перебувають у складі військових іноземних підрозділів і мають статус військового (частина друга ст. 12 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Тут наведено не всі види обмежень свободи пересування. Законом може бути встановлено й інші обмеження.

3. Результатом реалізації права на вільне пересування є вибір місця перебування, що визначається як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, або як місце проживання, яким є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік (ст. 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [209]).

4. Хоч право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування визнається за особами, що досягли віку чотирнадцяти років, для осіб у віці від чотирнадцяти до п’ятнадцяти років воно буде утруднюватись неможливістю самостійного звернення із заявою про реєстрацію місця перебування чи місця проживання (частина друга ст. 6; частина друга ст. 7 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

5. Місце перебування, на відміну від місця проживання, реєстрації, як правило, не підлягає. Відповідно до частини шостої ст. 6 зазначеного Закону на фізичних осіб покладається обов’язок зареєструвати місце перебування за умови, якщо вони перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстроване їх місце проживання (формулювання «більше одного місяця» слід тлумачити як більше одного місяця підряд. В іншому випадку це формулювання втрачає ознаку формальної визначеності: 1) якщо вони мають невиконані майнові зобов’язання, накладені в адміністративному порядку або за рішенням суду; 2) якщо особа призивається на дійсну строкову військову службу і не має відстрочки; 3) якщо особа бере участь у судовому процесі в будь-якій якості.

6. Хоч право на вільне самостійне пересування визнається за особами, які досягли віку чотирнадцяти років, право на вільний виїзд за межі України визнається за особами, які досягли шістнадцяти років.