Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових вимог

1. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

1. У цивільному законодавстві України відсутні визначення понять основної та додаткової вимог. За таких умов логічним було б звернутися до доктринального визначення цих понять. Але належної одностайності серед вчених, що зверталися до визначення понять основної та додаткової вимог (зобов'язань), не існує. З урахуванням цього додатковими в контексті ст. 266 ЦК логічно було б визнавати такі вимоги, які виходять за межі еквівалентного обміну між сторонами зобов'язання на визначених законодавством та договором умовах. У межах такого обміну знаходяться передача товару, виконання роботи, надання послуги, а також дії, спрямовані на виправлення неналежного виконання цих обов'язків (крім випадків відшкодування витрат кредиторові, який самостійно чи за свій рахунок виправив неналежне виконання). У межах такого обміну знаходиться і сплата грошових сум за отримані товари, послуги, за виконані роботи (ціна товару, вартість послуг, робіт), зокрема, орендна плата, проценти за кредит, в тому числі і передбачені договором підвищені проценти, що сплачуються у разі прострочення повернення кредитної суми. Додаткові вимоги — це такі, що кваліфікуються як способи забезпечення виконання зобов'язання, як міри відповідальності або способи захисту права, зокрема, вимоги про розірвання договору. Додаткові вимоги виникають лише тоді, коли порушується нормальний розвиток цивільних правовідносин. Тому проценти, що оплачуються відповідно до кредитного договору чи за товарний кредит, не є такими, що складають зміст додаткових вимог. Але суми індексації чи проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності.

2. Перебіг позовної давності за основною і додатковою вимогами зазвичай починається з одного і того ж дня. Тому з дня закінчення позовної давності за основною вимогою закінчується і позовна давність за додатковою вимогою (якщо за відповідною вимогою не встановлено спеціальну позовну давність). Так, з дня закінчення встановленого строку виконання обов'язку передати індивідуально визначену річ кредитор вправі пред'явити позов про виконання зобов'язання в натурі — про відібрання речі у боржника і передання її кредиторові (ст. 620 ЦК). З того ж дня починається перебіг і позовної давності за вимогою про стягнення неустойки за прострочення виконання вказаного зобов'язання. Проте в окремих випадках перебіг позовної давності за основною і додатковою вимогами починається у різні дні. Так, перебіг позовної давності за вимогою про прострочення виконання грошового зобов'язання починається з дня закінчення погодженого сторонами строку платежу. Перебіг позовної давності за вимогою про стягнення пені починається у кожен день, за який нараховується пеня. Отже, перебіг позовної давності за вимогою про стягнення пені, нарахованої за останній день позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості, починається у цей же день. Але стягнути цю пеню не можна, тому що у той же день закінчується позовна давність за вимогою про стягнення основної заборгованості, що тягне визнання такою, що минула, і позовної давності за вимогою про стягнення пені.

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

1. Прийняття Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [137] та втрата чинності Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні виключили у відповідних випадках заміну приватно-правового обов'язку, за яким минула позовна давність, публічно-правовим обов'язком перерахувати відповідну грошову суму до бюджету. Тому тепер будь-яка особа, в тому числі і юридична, вправі виконати зобов'язання і після спливу позовної давності. Якщо зобов'язання буде виконане після спливу позовної давності, особа не одержує права вимагати повернення виконаного.

2. На відміну від викладеного у попередньому пункті коментаря, виконання зобов'язання після спливу обмежувального (преклюзивного) строку призводить до безпідставного набуття майна особою, на користь якої здійснено виконання.

3. Позовна давність не може застосовуватись без заяви сторони. Сторона має право зробити таку заяву в будь-який час до винесення рішення, в тому числі під час судових дебатів. Якщо позовна давність минула, і позивач зробив заяву про її застосування, це є підставою для відмови у позові.

4. За наявності поважних причин пропуску позовної давності суд захищає порушене право. Поважними слід визнавати тільки такі причини, за яких кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежали та не знаходились під його контролем.

5. У ст. 393 КТМ [34] формулюється нова для вітчизняного законодавства правова конструкція продовження позовної давності. Продовження можливе на строк до трьох років, якщо раніше (протягом позовної давності) судно, про морську вимогу до якого йдеться, не могли застати у водах України.

6. Після спливу позовної давності, якщо суд не визнає причини пропуску позовної давності поважними, захист права є неможливим. Але сплив позовної давності не означає, що право припинилось. Тому виконання обов'язку після спливу позовної давності для захисту права, що кореспондує цьому обов'язку, не дає зобов'язаній стороні права вимагати повернення виконаного, хоч би боржник у момент виконання і не знав про сплив позовної давності.

7. Якщо зобов'язана особа несла обов'язок сплатити кредиторові грошову суму, виконати роботу, надати послугу, передати речі, що визначені родовими ознаками, сплив позовної давності надає їй можливість не виконувати ці обов'язки та отримати всі майнові вигоди від цього. Якщо зобов'язана особа несла обов'язок повернути іншій стороні (власникові) індивідуально визначену річ, вона може не виконувати цей обов'язок, але ж сплив позовної давності й не породжує права власності. Право власності при цьому виникає тільки зі спливом набувальної давності, причому право власності на нерухоме майно, транспортні засоби і цінні папери набувається тільки за рішенням суду, а на нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, — за наявності рішення суду з моменту державної реєстрації. У період після спливу позовної давності до спливу набувальної давності та здійснення дій, необхідних для набуття права власності, існує ситуація правової невизначеності. Вона, за загальним правилом, не перешкоджає використанню відповідної речі володільцем, оскільки щодо фактичного володіння встановлена презумпція його правомірності (ч. 3 ст. 397 ЦК), а право володіння захищається, як і право власності (ст. 396 ЦК).

Лише використання транспортних засобів у цей період є неможливим, оскільки їх експлуатація можлива за умови державної реєстрації (ст. 34 Закону «Про дорожній рух» [74]), а державна реєстрація здійснюється за заявою власника, за наявності документів, що підтверджують правомірність придбання транспортного засобу (п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів [314]).

8. Оспорюваний правочин, окремі його умови, що могли бути визнані недійсними за позовом сторін, іншої заінтересованої особи, за умови звернення з позовом у межах позовної давності, після спливу позовної давності набувають ознаки правомірності. Немає підстав стверджувати, що окремі умови договору чи договорів у цілому, що могли бути визнані судом недійсними, після спливу позовної давності не є чинними або не можуть застосовуватись. Вони підлягають застосуванню. І такі випадки будуть непоодинокі, оскільки новий Цивільний кодекс, на відміну від раніше чинного, за загальним правилом недійсні правочини визнає оспорюваними.

Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється