Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Закон висуває загальні вимоги до форми заповіту: він повинен бути складений письмово із зазначенням місця та часу його складення; особисто підписаний заповідачем або особами, передбаченими в законі; посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, зазначеними в законі. Порушення зазначених вимог до форми заповіту спричиняє його нікчемність.

Після смерті заповідача, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту і повідомляє про це членів сім’ї та родичів спадкодавця. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт із заповітом та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписується нотаріусом та свідками. Весь зміст заповіту нотаріус записує у протоколі.

Закріплюючи у вигляді загального правила необхідність нотаріального посвідчення заповіту, законодавець у той же час широко визначає коло випадків, коли заповіти, засвідчені уповноваженими на те посадовими, службовими особами, прирівнюються до нотаріальних.

Спадкування за законом має місце в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

При спадкуванні за законом спадщина переходить до осіб, зазначених у законі. Законом також передбачений і порядок переходу майна померлої особи до цих осіб.

Таким чином, існують два загальних положення, які стосуються спадкування за законом: по-перше, коло спадкоємців за законом визначене вичерпним чином і, по-друге, визначена черговість закликання спадкоємців за законом до спадкування. Передбачається п’ять черг спадкоємців за законом.

До першої черги спадкоємців віднесені такі особи:

– діти, походження яких засвідчується згідно із законом;

– другий із подружжя, який має право на спадкування, якщо перебував у зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Жінка визнається спадкоємицею після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від факту їх проживання разом або надання один одному матеріальної допомоги. Також не має значення характер особистих стосунків між ними.

Якщо на момент відкриття спадщини шлюб у встановленому законом порядку було розірвано, то колишня дружина права на спадкування майна колишнього чоловіка не має, і навпаки. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким судом, за винятком випадків, передбачених у законі.

Батьки померлого: спадкоємцями першої черги є рідні батько і матір, а також усиновителі спадкодавця.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи.

Рідні брати та сестри спадкодавця закликаються до спадкування після його смерті незалежно від того, чи були вони повнорідними або неповнорідними. Достатньо, щоб вони були єдинокровними, тобто такими, що мають спільного батька і різних матерів, або єдиноутробними, тобто такими, що мають спільну матір і різних батьків. Брати та сестри більш віддалених ступенів спорідненості (починаючи із двоюрідних) до спадкування за законом не закликаються. Зведені брати та сестри померлого також не вважаються спадкоємцями.

Дід та баба померлого як з боку матері, так і з боку батька померлого.

До третьої черги спадкоємців зараховуються рідні дядько та тітка спадкодавця.

До четвертої черги спадкоємців відносять осіб, які були членами сім’ї спадкодавця протягом щонайменше останніх п’яти років його життя. Тобто їх коло формується за ознакою сімейних зв’язків.

Завершують перелік спадкоємців інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від померлого. Народження самого спадкодавця не зараховується в це число.

Окреме місце серед спадкоємців за законом належить утриманцям спадкодавця, які належать до п’ятої черги спадкоємців і є особами, які не були членами сім’ї спадкодавця, але не менше п’яти років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування. Отже, для визнання особи утриманцем слід враховувати, що якщо йдеться про непрацездатну особу, то вона не може бути членом сім’ї спадкодавця, строк надання їй допомоги спадкодавцем не повинен бути менше п’яти років до смерті останього, а допомога надаватися не епізодично, а систематично й бути для цієї особи єдиним або основним джерелом засобів до існування.

При цьому не вимагається, щоб непрацездатний утриманець проживав разом із спадкодавцем.

Крім загального правила щодо почергового закликання до спадкування передбачена можливість зміни черговості одержання права на спадкування, яка може бути здійснена самими спадкоємцями або судом: