Розділ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Гарантії державного суверенітету – це ті умови й засоби, за допомогою яких забезпечується суверенітет держави. Зокрема, це: волевиявлення народу мати суверенну державу; спроможність економічного потенціалу країни, який би забезпечував її економічну самодостатність; військова могутність, яка здатна захистити країну від зовнішньої агресії; міжнародне визнання суверенітету держави.

Слід враховувати, що державний суверенітет є похідним від суверенітету народу, і фактично держава є суверенною тією мірою, якою дозволяє їй народ. Невипадково кажуть, що «народ має таку державу, яку він заслуговує». А з погляду віруючих монотеїстичних релігій єдиним, хто є по-справжньому суверенним, тобто не підвладним жодній вищій владі, є лише Бог. Саме тому з практичного погляду суверенітет держави є політичною декларацією її незалежності та засадничою презумпцією права на невтручання в її внутрішні справи третіх держав.

Правовою основою суверенітету держав є конституції та загальновизнані принципи міжнародного права, які визначають та юридично закріплюють суверенну рівність і рівноправність держав, їхню територіальну цілісність, невтручання в їхні внутрішні та зовнішні справи, право націй на самовизначення.

Повага до суверенітету держави – один із найважливіших принципів міжнародного права і міжнародних правовідносин, який закріплений у Статуті ООН, Гельсінських угодах та інших міжнародно-правових документах. Але сучасна міжнародна практика свідчить про наявність не лише реального, а й декларативного (фіктивного) суверенітету.

7.2. Референдум в Україні

Особливе місце в механізмі здійснення державної влади і місцевого самоврядування в Україні належить способам безпосереднього волевиявлення народу, якими є референдуми, збори, сходи, вибори тощо, які забезпечують можливість участі громадян у вирішенні питань загальнодержавного і місцевого значення.

Референдум – це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів та інших рішень із найважливіших питань загальнодержавного або місцевого значення.

Проведення референдуму в Україні регламентується Конституцією і Законом «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., згідно з якими можуть проводитися: всеукраїнські та місцеві референдуми (у межах адміністративно-територіальних одиниць).

Право голосу на референдумах мають громадяни України, які на день їх проведення досягли 18 років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, визначених Конституцією. Він може бути проголошений і за народною ініціативою на вимогу не менше як трьох мільйонів громадян, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо його призначення зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області.

Тільки всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України. Його предметом можуть бути й: затвердження Конституції та змін і доповнень до неї; прийняття, зміна або скасування законів; прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції та інших правових актів.

Предметом місцевого референдуму є питання, що віднесені до відання місцевого самоврядування. Виключно місцевими референдумами вирішуються питання про найменування населених пунктів, про об’єднання в одну однойменних адміністративних одиниць тощо.

Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Крім того, на референдум не виносяться питання: віднесені до відання суду і прокуратури; про введення надзвичайного стану; про обрання, призначення чи звільнення посадових осіб, якщо це належить до компетенції Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів або місцевої ради.

Закони й рішення, які прийняті на всеукраїнському референдумі, мають найвищу юридичну силу. Рішення, прийняті місцевими референдумами, мають вищу юридичну силу щодо рішень місцевих рад, на території яких вони проводяться.

Закони й рішення, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише самим референдумом або відповідною радою, якщо за це проголосувало не менш як дві третини від загальної кількості депутатів, з обов’язковим затвердженням такого рішення на референдумі, який повинен бути проведений протягом шести місяців після його прийняття.

Від референдуму слід відрізняти консультативні опитування громадян, які проводяться за тією ж процедурою, що й референдум, але їх результати юридичного значення не мають.

7.3. Поняття і загальна характеристика виборчої системи

Виборча система – це визначений законом порядок формування виборних органів держави.

Правові норми, що врегульовують ці відносини, утворюють такий інститут конституційного права, як виборче право. Основними джерелами виборчого права України є: Конституція України, яка визначає основні принципи виборчого права, та закони «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про Центральну виборчу комісію», «Про Державний реєстр виборців» тощо.

Поняття «виборче право» тлумачиться двояко: як система правових норм (інститут конституційного права), що врегульовують порядок формування виборних органів, тобто виборче право в об’єктивному розумінні, та як право суб’єктивне, тобто визначені законом повноваження особи на участь у виборах – обирати (активне виборче право) і бути обраним (пасивне виборче право).