ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ

Зовнішня політика України

ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ

Розвиток відносин із сусідами – членами ЄС

З проголошенням незалежності Українська держава активно розбудовувала партнерські відносини з країнами Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) та провідними державами світу. Країни ЦСЄ грають особливу роль у становленні зовнішньої політики України, що пояснюється багатьма факторами. І перш за все – спільним перебуванням майже 50 років в єдиному таборі – таборі соціалізму під керуванням і щільним доглядом СРСР. На очах громадян радянської України розстрілювали повсталих в Польщі і Угорщині 1956 р., придушували польський рух Солідарність, в якого українці пізніше почали вчитися, ввели війська Організації Варшавського договору (ОВД) до Чехословаччини, розчавивши її гідність, розправлялися зі всіма антикомуністами і соціалістами, хоча брудну роботу полюбляли виконувати місцеві просталінські, пізніше просовєтські керівники. Із виходом Угорщини з ОВД 1989р. ця штучно створена піраміда соціалізму почала руйнуватися, врешті із об'єднанням Німеччини рухнув весь табір, а з часом розсипався і штучно створений СРСР.

Пов'язані безліччю етнічних ниток, історичною пам'яттю, економічними взаємозалежностями країни ЦСЄ намагалися першими визнати і визнавали Україну, намагаючись дечого навчити, від дечого застерегти. Всі наші європейські сусіди із західного кордону спрямували свої погляди на ЄС і НАТО і успішно реалізували намічене. Період співпраці України з країнами ЦСЄ до 01 травня 2004 р. (набуття ними членства в ЄС) дає гарні приклади зацікавленості, взаємозалежності, партнерства і взаємовиручки, оскільки більше об'єктивних важелів двосторонньої співпраці об'єднували, ніж роз'єднували наші інтереси.

Республіка Польща

За обсягом і потужністю двосторонніх контактів України з країнами ЦСЄ українсько-польські відносини є визначально стратегічними, що означає не тільки широкий діапазон партнерства, а й виважену й далекоглядну позицію обох сторін, підтримку України у найскладніших політичних ситуаціях. Президент Польщі Лех Валенса 02 грудня 1991 р., випередивши інших, привітав Україну з проголошенням незалежності і визнав нашу державу. 04 січня 1992 р. країни встановили дипломатичні відносини на рівні посольств. У Республіці Польща працюють поза Посольством України в РП (Варшава) Генеральні консульства України в Ґданську, в Кракові і в Любліні. Оскільки в Польщі перебуває значна кількість громадян України, а також українців Польщі, їхні проблеми поза генеральними консульствами, покликані розв'язувати також низка почесних консульств України.

Договірно-правова основа між Україною та РП налічує 127 міжнародних договорів та належним чином регулює більшість сфер українсько-польського співробітництва. 18 травня 1992 р. підписано міждержавний українсько-польський Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Важливою складовою договірно-правової бази є двосторонні домовленості між суб'єктами адміністративно-територіального устрою України та Польщі, яких загалом налічується понад 450.

Важливим етапом у розбудові двосторонніх відносин і формуванні нової схеми співробітництва став перший офіційний візит Президента України Леоніда Кравчука до РП (18–19 травня 1992 р.), під час якого було підписано згаданий міждержавний Договір між Україною і Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини та співробітництво. Для поглиблення двосторонніх зв'язків особливе значення мав офіційний візит в Україну Президента Польщі Лєха Валенси (24–25 травня 1993 р.), одним із головних результатів якого стало створення Консультаційного комітету Президентів України і Республіки Польща. Комітет президентів, що розпочав роботу у квітні 1993 р., – безпрецедентна форма співпраці перших осіб дружніх країн. КП працює за своєрідним форматом розв'язання гарячих питань, обговорення без посередників, взаєморозуміння, обопільного тяжіння та співробітництва. На переконання сторін, робота Комітету сприяла, у першу чергу, зняттю напруги з гострих проблем двосторонніх відносин, подоланню історичних стереотипів, пошуку спільних точок дотику у питаннях міжнародного життя, поглибленню економічної співпраці тощо.

В рамках державного візиту Президента України Петра Порошенка до Республіки Польща 17 грудня 2014 р. Міністри закордонних справ України та Польщі Павло Клімкін та Гжегож Схетина підписали низку документів: Другий протокол між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про внесення змін до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про правила місцевого прикордонного руху від 28 березня 2008 р. (м. Київ); Протокол про внесення змін до Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Польща про навчання громадян України в Європейському колегіумі в Натоліні від 25 листопада 2009 р.

Українсько-польське співробітництво охоплює економічну й інвестиційну діяльність, безпеку й оборону, енергетичну безпеку, прикордонну й міжрегіональну взаємодію, співпрацю в галузі сільського господарства, у сфері культури й освіти, поглиблення контактів між людьми тощо.

Польща підтримала Україну у приєднанні до міжнародних організацій: регіональної Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), а також Вишеградської групи (В-4). Країни регіону у ширшому форматі також співпрацюють у питаннях екологічного захисту Карпат, виконуючи прийняту на 5-й конференції міністрів закордонних справ країн-учасниць „Довкілля для Європи" (м. Київ, 22 травня 2003 р.) Карпатську конвенцію за спільної згоди Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччини й України[1].

Враховуючи те, що Польща стала першопрохідником економічних реформ, її досвід в реформуванні економіки і в залученні іноземних інвестицій був корисним для України. Україна спиралася на підтримку і досвід Польщі в її інтегральному просуванні до європейської спільноти. Польські керівники неодноразово наголошували, що готові підтримати інтереси України, і на практиці довели свою позицію. Думка легендарного керівника Польської держави Юзефа Пілсудського, висловлена на початку 20-х років XX ст. про те, що „без незалежної України неможливе існування незалежної Польщі”, стала своєрідним закликом до українсько-польського політичного партнерства та економічної співпраці.

Формування українсько-польських відносин відбувається поза глобальним рівнем: Україна–США–Польща, також на регіональному: Європа–Польща–Україна. Наприкінці 2002 р. були оприлюднені польські пропозиції щодо східної політики ЄС, де, зокрема, вказувалося, що рівень відносин ЄС з Україною має бути не нижчим за рівень відносин ЄС з Росією; що Україна має отримати чітку перспективу свого можливого вступу до ЄС у разі виконання умов копенгагенських критеріїв: демократичний, політичний розвиток, дотримання прав людини, конкурентоспроможна ринкова економіка, свобода преси тощо. Польща фактично взяла на себе відповідальність за українське просування до членства в НАТО та ЄС. Саме Польща підтримувала Україну у найскладніший період її політичної ізоляції на світовій арені. Тодішній Президент РП А. Квасьневський проводив чітку лінію на підтримку України в очах Заходу: українська тема порушувалася ним під час доволі частих зустрічей із президентом США у 2002–2003 pp. Отже, на вищому політичному рівні Польща діяла не тільки у власних інтересах, а й в інтересах польсько-українських. Поляки свідомі того, наскільки Україна є значущою для польської національної безпеки.

На початку нового тисячоліття політичні відносини між Україною і Польщею зазнали певних труднощів з політико- гуманітарних причин, з посиленням проросійського лобі в польських владних колах. Це виявилось у скасуванні візиту глави польської держави в Україну, приводом для чого було використано ситуацію навколо меморіалу „Орлят” у м. Львові (сторони розійшлися у суті меморіального напису); загостренні з польського боку проблеми Волині 1943 р. тощо.

У геостратегічному вимірі до цих питань додавалося ще й насторожене ставлення до Польщі як „проамериканского троянського коня” в Європейському Союзі з боку Франції та Німеччини. Намагання Польщі підтримати Україну саме в цей період негативно сприймали деякі країни Євросоюзу. До того ж, провідні європейські політики застерігали Польщу від активного лобіювання інтересів України, давали зрозуміти, що тим самим просування до ЄЄ уповільниться. За такої ситуації спостерігалася переорієнтація Польщі на поглиблене розв'язання внутрішніх проблем держави і дистанціювання від зовнішніх проблемних партнерів, яким в очах Заходу була Україна. Пояснити ситуацію, що склалася, можна реалізацією Польщею євроінтеграційного курсу: набуття країною членства в ЄС 01 травня 2004 р.

Нашарування негативних стереотипів у двосторонніх відносинах певною мірою було знято обопільним визнанням історичної правди, що закріплено в спільних заявах Президентів України і РП „До порозуміння і єднання” (20 травня 1997 р.) і „Про примирення – в 60-у річницю трагічних подій на Волині” (11 липня 2003 р.). Зазначені документи містять положення про прощення одне одному за історичні трагедії в долях обох народів: операції „Вісла” 1947 р. і події на Волині 1943 р. Однак, певні політичні сили Польщі час від часу повертаються до згаданих подій. 20 червня 2013 р. верхня палата Сейму Польщі – Сенат напередодні 70- річчя Волинської трагедії визнав події 1943 р. „етнічною чисткою з ознаками геноциду”. На що глава Української ГКЦ у Варшаві 26 червня 2013 р. під час панахиди за жертвами 1943 – 1944 pp. у греко-католицькій церкві вибачився перед поляками за Волинську трагедію.

Активізації двостороннього співробітництва сприяє діяльність українсько-польської змішаної комісії з питань торгівлі та економічного співробітництва. Обсяг торгівлі є стабільним: у 2008 р. Польща посіла третє місце за експортом і друге за імпортом серед країн ЄЄ: в цілому товарообіг перевищив 6,5 млрд. дол. У 2009 р. цей показник зменшився і становив понад 3,3 млрд. дол.[2]

Негативним з погляду українських інтересів можна розглядати від'ємне сальдо в торгівлі, яке неухильно зростає. Польща дотепер посідає четверте місце після Росії, Туреччини і Китаю за українським експортом: у січні-вересні 2013 р. ці показники перевищили 1817,3 млн дол. або 3,9 % загального експорту України (і це не зважаючи на загальне скорочення експорту українських товарів). За 11 міс. 2013 р. обсяги зовнішньої торгівлі товарами України з Республікою Польща склали 5 981,3 млн дол. та у порівнянні з аналогічним періодом 2012 р. збільшились на 6,2 %. Негативне сальдо склало 1440,9 млн дол. Експорт українських товарів до Польщі у січні-вересні 2014 р. досяг 2079,7 млн дол., що становило 5,0 % питомої ваги в українському експорті товарів. Обсяги зовнішньої торгівлі послугами України з Республікою Польща за результатами 9 міс. 2013 р. зросли на 15,7% від аналогічного рівня 2012 р. і склали 280,7 млн дол. Рівень польського імпорту послуг в Україну -124,2 млн дол. (зменшення на 5,4%).

Значне місце в економічному співробітництві двох країн займала інвестиційна діяльність. У січні 1993 р. було укладено міжурядову Угоду про взаємне заохочення та захист інвестицій і вже 1996 р. капіталовкладення польських інвесторів в українську економіку становили 22 млн дол. (2 % від їх загального обсягу). Порівняно незначне інвестування в українську економіку у наступні роки польська сторона пояснює нестачею в обох країнах фінансових ресурсів і неефективністю системи кредитування й гарантування в Україні. За даними Державного комітету статистики України, обсяги українських інвестицій в польську економіку станом на 01.10.2013 р. склали 55,5 млн дол., що становить 0,8% від загального обсягу українських інвестицій за кордоном. Станом на 1 жовтня 2013 р. обсяги польських інвестицій становили 831,8 млн дол., що складає 1,5% від загального обсягу іноземних інвестицій в Україну[3].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика України» автора Чекаленко Л.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ без назви (2)

  • ВИТОКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Київська Русь і світ

  • Міжнародні відносини Галицько-Волинської держави

  • Дипломатія Богдана Хмельницького

  • Зовнішньополітична діяльність українських гетьманів наприкінці XVII – XVIII ст.

  • Зовнішня політика Української Народної Республіки

  • УРСР в радянській зовнішній політиці

  • Об'єднання українських земель

  • Українсько-румунський кордон

  • Українська РСР в ООН

  • ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

  • Становлення зовнішньої політики України

  • Розподілення зовнішньополітичних функцій

  • ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ виклики

  • Проблемні питання відносин з Румунією

  • Ядерні гарантії Україні

  • Матеріальні і культурні втрати України

  • Закордонна власність

  • Захист прав українських громадян за кордоном

  • Політика захисту співвітчизників РФ за кордоном і позиція України

  • Закордонні українці

  • Формування міжнародного іміджу України

  • ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ
  • Українська громада в Угорщині

  • Взаємодія України з провідними країнами світу

  • Зовнішня політика України

  • Українці в Бельгії

  • Україна – Італійська Республіка

  • Італія є важливим партнером України в політичній сфері

  • Україна – Королівство Швеція

  • Торговельно-економічне співробітництво

  • США

  • Нові незалежні держави (ННД) в політиці України

  • Україна – Республіка Казахстан (РК)

  • Республіка Таджикистан (РТ)

  • Киргизстан в політиці України

  • Співробітництво України з країнами Латинської Америки, АТР, Африки

  • УКРАЇНА В МІЖНАРОДНИХ СВІТОВИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

  • Інформація ОБСЄ

  • ООН (ОПМ)

  • Чорнобиль і світова спільнота

  • Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

  • Регіональні, трансрегіональні та субрегіональні формування в політиці України

  • Твіннінг (Twinning)

  • Північноатлантичний Альянс (НАТО)

  • Міжнародні фінансові структури в політиці України

  • Ініціативи України. ГУАМ

  • Інші міжнародні організації пострадянського простору

  • У листопаді 2007 р. – квітні 2008 р. Україна головувала в ОЧЕС

  • Шанхайська організація співробітництва (ШОС)