Українсько-румунський кордон

Зовнішня політика України

Українсько-румунський кордон

Історичне бачення румунськими володарями територіальних просторів своєї країни включало землі інших народів і держав, розташованих поряд з румунською територією. Так, частина земель України під різними приводами була анексована Румунією у 1918-1919 pp., про що згадувалося у попередніх розділах. Це українські етнічні території Хотинського, Ізмаїльського, Аккерманського повітів колишньої Бессарабської губернії (11600 кв. км), Північна Буковина (5280 кв. км), українська Марморощина (700 кв. км). План утворення „Великої Румунії” як здавалося його творцям, був уже недалекий від реалізації, але супротив місцевого українського населення заважав здійснювати політику за румунською доктриною.

У 1940 р., не визнаючи права Румунії на Північну Буковину й Південну Бессарабію, Радянський Союз за пактом „Молотова- Ріббентропа” включив ці землі до складу Української РСР. Таким чином майже всі етнічні українські землі були об'єднані в одну республіку – складову СРСР. Під час Другої світової війни за підтримки фашистської Німеччини зазначені території знову були загарбані Румунією. До того ж бухарестський режим окупував землі між Дністром і Бугом, що дістали назву Трансністрії (Задністров'я). Тут передбачалося утворити нову румунську провінцію з центром в Одесі.

Після війни Румунія визнала право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину і Західне Причорномор'я, що було закріплено Паризьким мирним договором 1947 р. Відповідно до Договору визначено і уточнено кордони між Союзом РСР та Румунією: положення про режим державного кордону 1949 та 1961 pp. Лінія радянсько-румунського державного кордону визначалася спеціальним протоколом від 1949 р.

Кордон з Польщею

Після визволення польських земель від німецько-фашистських окупантів у м. Любліні було створено польський прокомуністичний уряд: Польський комітет національного визволення (ПКНВ). 9 вересня 1944 р. уряд УРСР і ПКНВ підписали угоду про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території України. Процес евакуації (обміну) населення можна умовно поділити на кілька етапів. Перший (не примусовий) тривав з вересня 1944 р. по вересень 1945 р. Оскільки кордон між УРСР і Польщею встановлювався по т. зв. лінії Керзона, українські етнічні землі – Лемківщина, Надсяння, Холмщина та Підляшшя, де мешкало близько 700 тис. українців, опинилися у складі Польщі. Багато з них переселилися в Україну. На території західних областей УРСР проживало чимало поляків, які переселялися в Польщу.

Наступний етап (насильницький) тривав з вересня 1945 р. до липня 1946 р. Однак, українське населення, яке жило тут споконвічно, не прагнуло залишати свої домівки і господарства, і польське керівництво застосувало військо для його виселення. На цю операцію було кинуто три дивізії піхоти. Мирне населення зазнало значних втрат: тільки в с. Піскоровичі загинуло 720 осіб; повністю руйнувалися і спалювалися села. Польське населення переселялося активніше, зокрема поверталися на батьківщину поляки, які свого часу рятувалися від гітлерівського терору на віддалених радянських територіях.

Третій етап – квітень 1947 р. – увійшов в історію під горезвісною назвою „операція „Вісла”. Українське населення примусово жорстоко виселяли з його споконвічних земель. Операція „Вісла” була здійснена блискавично: 28 квітня 1947 р. шість дивізій, які налічували 20 тис. солдатів і офіцерів регулярних збройних сил Польщі, координуючи дії з радянськими загонами НКВС та прикордонниками Чехословаччини, що замкнули кордони на сході та півночі, о 4-й годині ранку вдерлися в домівки українців і товарними вагонами вивезли людей у віддалені райони Польщі. Загалом було виселено близько 150 тис. осіб. Найбільш небезпечних українців кидали до в'язниць і концтабору „Явожно” під Краковом, відновлений польським керівництвом на чолі зі сталіністом Б. Берутом на території гітлерівського концтабору Освенцим. Першими до концтабору потрапляли лікарі, вчителі, священики (греко-католики і православні), селяни. Серед чотирьох тисяч в'язнів були жінки, діти, літні люди.

Після виселення людей польська влада взялася до знищення пам'яток релігії та архітектури. На Люблінщині було зруйновано 130 пам'яток церковної архітектури, Поліссі і Холмщини – по 120, на Лемківщині – 150. 6 травня 1947 р. очільники урядів УРСР та Польщі заявили, що переселення відбулося в дусі взаємного розуміння, як зазначено в заключному Комюніке Уряду УРСР і Уряду Польської Республіки про закінчення евакуації населення української національності з території Польщі в УРСР і польських громадян з території Української РСР в Польщу від 6 травня 1947 р.[1] З точки зору міжнародного права зазначені вище події можна визначити, як геноцид проти українського народу.

Уточнення радянсько-польського кордону тривало. 15 лютого 1951 р. в Москві було укладено договір між СРСР і Польщею про обмін ділянками державних територій. Радянський Союз за розпорядженням Йосипа Сталіна передав (читай: подарував – Л.Ч.) Польщі українські території загальною площею 480 кв. км. Поза межами України опинилися Холмщина, Надсяння, Підляшшя, Лемківщина, де мешкало понад 700 тис. українців.

[1] Див.: Українська РСР на міжнародній арені, згадана праця.

Наступний розділ:

Українська РСР в ООН


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика України» автора Чекаленко Л.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Українсько-румунський кордон“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ без назви (2)

  • ВИТОКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Київська Русь і світ

  • Міжнародні відносини Галицько-Волинської держави

  • Дипломатія Богдана Хмельницького

  • Зовнішньополітична діяльність українських гетьманів наприкінці XVII – XVIII ст.

  • Зовнішня політика Української Народної Республіки

  • УРСР в радянській зовнішній політиці

  • Об'єднання українських земель

  • Українсько-румунський кордон
  • Українська РСР в ООН

  • ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

  • Становлення зовнішньої політики України

  • Розподілення зовнішньополітичних функцій

  • ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ виклики

  • Проблемні питання відносин з Румунією

  • Ядерні гарантії Україні

  • Матеріальні і культурні втрати України

  • Закордонна власність

  • Захист прав українських громадян за кордоном

  • Політика захисту співвітчизників РФ за кордоном і позиція України

  • Закордонні українці

  • Формування міжнародного іміджу України

  • ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ

  • Українська громада в Угорщині

  • Взаємодія України з провідними країнами світу

  • Зовнішня політика України

  • Українці в Бельгії

  • Україна – Італійська Республіка

  • Італія є важливим партнером України в політичній сфері

  • Україна – Королівство Швеція

  • Торговельно-економічне співробітництво

  • США

  • Нові незалежні держави (ННД) в політиці України

  • Україна – Республіка Казахстан (РК)

  • Республіка Таджикистан (РТ)

  • Киргизстан в політиці України

  • Співробітництво України з країнами Латинської Америки, АТР, Африки

  • УКРАЇНА В МІЖНАРОДНИХ СВІТОВИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

  • Інформація ОБСЄ

  • ООН (ОПМ)

  • Чорнобиль і світова спільнота

  • Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

  • Регіональні, трансрегіональні та субрегіональні формування в політиці України

  • Твіннінг (Twinning)

  • Північноатлантичний Альянс (НАТО)

  • Міжнародні фінансові структури в політиці України

  • Ініціативи України. ГУАМ

  • Інші міжнародні організації пострадянського простору

  • У листопаді 2007 р. – квітні 2008 р. Україна головувала в ОЧЕС

  • Шанхайська організація співробітництва (ШОС)