Загальні та особливі характеристики фашизму і націонал-соціалізму

Історія західних політичних вчень

Суттєва ознака фашизму – його зв'язок із соціалізмом. Муссоліні до початку Першої світової війни був впливовим членом Соціалістичної партії Італії, протягом 1912–1914 pp. очолював редакцію партійної газети "Аванті". Нацистська партія визначала свою ідеологію як "народний соціалізм".*36 Відповідно засади, близькі соціалізму, були дуже популярними серед значної частини пересічних членів партії та її прихильників, особливо це було властиво штурмовикам Рема. Це пояснюється, з одного боку, привабливістю соціалістичних оцінок, гасел серед широких верств населення, особливо в умовах економічної кризи та постійного зростання безробіття; по-друге, необхідністю заручитися підтримкою міських робітників, які становили домінуючу частину населення німецьких міст, і від їхньої позиції значною мірою залежав успіх дій фашистів, які здебільшого були зорієнтовані на міста.

*36: {Характеризувати націонал-соціалізм як певну цілісну, сталу конструкцію дуже важко. Власне ідеологія і програма постійно змінювалися, залежно від політичної ситуації та актуальних цілей. У програмі націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини (1920) було зафіксовано такі вимоги: відміна нетрудових доходів; націоналізація трестів; розподіл прибутків великих промислових підприємств з державою; ліквідація земельної ренти та спекуляції землею; запровадження смертної кари до спекулянтів і лихварів; передання універмагів у громадську власність та в оренду дрібним власникам. Соціалістичний контекст мали вимоги "Бамберзької програми NSDAP" (проект Отто і Грегора Штрассерів 1925–1926). Гітлер погоджувався на збереження соціалістичних гасел у партії лише на етапі боротьби за владу; після того, як він став канцлером, рішуче від них відмовився.}

Подібно до соціалізму, фашизму властиві такі характеристики: колективізм – коли інтереси спільноти мали бути понад інтересами окремої особистості; державне регулювання економікою через інститут корпоративізму, часткової націоналізації власності, системи державного регулювання (в 1939 р. у Німеччині було прийнято чотирирічний план економічного розвитку). Водночас між соціалізмом і фашизмом простежуються суттєві відмінності: 1) розвиток економіки визначала не ідеологія, а прагматизм; 2) фашистська революція не передбачала заміну форми власності, а була спрямована на здобуття національної величі з допомогою формування нової людини – фашиста; фашисти не визнавали класових відмінностей, навпаки, виступали за єдність усього німецького народу; 3) важливою складовою фашизму був антикомунізм; боротьба проти більшовизму/комунізму і соціалізму перманентно поставала на порядку денному, інколи одночасно з прагненням мати союзницькі відносини з СРСР.

Отже, ми проаналізували універсальні характеристики фашизму в широкому контексті. Але треба звернути увагу і на особливості, притаманні його складовим: італійському фашизму (у вузькому значенні) та німецькому націонал-соціалізму.

Передусім вони мали різний підхід до держави. В Італії відбувалася певна абсолютизація держави, трактування сильної держави як самостійної мети фашистського руху, що збігалося з поглядами Н. Макіавеллі. Обов'язки особи перед державою проголошувалися абсолютними. Натомість у Німеччині державу трактували як інструмент для досягнення сформульованих А. Гітлером перед німецьким народом завдань. Вище від держави він підносив німецький народ, чистоту арійської раси тощо.

По-друге, спостерігалося різне ставлення щодо корпоративізму. Багато дослідників кваліфікували фашизм в Італії як корпоративний. Пошуки виходу зі стану економічного застою, властивого Італії після завершення світової війни, подолання гострого класового протистояння були підґрунтям для винаходу корпоративізму як своєрідного "третього" шляху між економікою вільного ринку та плановою соціалістичною економікою. Підставою для подолання класових протиріч між бізнесом і робітниками мали стати національні інтереси, які репрезентувала держава. Вона ж повинна була бути і посередником у випадку виникнення напруги в цих відносинах. Корпорації охоплювали власників, робітників і державу. В інституційному плані це були об'єднання підприємців і профспілки з боку робітників. Спільна платформа полягала в тому, що підприємці брали на себе зобов'язання щодо фіксованого рівня платні, мораторію на звільнення, параметрів тривалості робочого дня, тижня, відпустки тощо. Профспілки мали гарантувати лояльність робітників, не допускати страйків, локаутів і под. У 1927 р. в Італії було створено 22 корпорації, а вже у 1939 р. розвиток корпоративізму досягнув такого рівня, що замість національного парламенту було створено Палату спілок і корпорацій. Фактично найбільший виграш від інституту корпорації мала фашистська держава, яка взяла під свій контроль організації підприємців, власників і профспілки. Треба мати на увазі, що значною мірою творення корпорацій мало примусовий характер, оскільки ініціатором формування галузевих корпорацій була фашистська держава. В Німеччині режим А. Гітлера вчиняв брутальніше – були заборонені профспілки*37, економіку взято під контроль. Дієвим засобом впливу було обрано залякування підприємців, у тім числі й шляхом пограбування та фізичного знищення власників єврейської національності.

*37: {Профспілки були заборонені 02.05.1934 p., профспілкові фонди конфісковані, а керівники профспілок заарештовані. Наприкінці травня було видано декрет, який скасовував практику переговорів організованих робітників з підприємцями і передавав повноваження з регулювання колективних договорів і підтримання "трудового миру" довіреним уповноваженим з питань праці, яких особисто призначав фюрер. Оскільки рішення цих довірених осіб мали силу закону, то це означало, що будь-які форми організованого протесту, страйки проголошувалися поза законом.}

По-третє, суттєва відмінність полягала у ставленні до модернізації. У фашистській Італії національно-державне відродження значною мірою асоціювалося з економічною модернізацією, тобто Італія мала стати індустріально розвинутою країною та подолати бідність. Натомість націонал-соціалізм характеризувався антимодерністським спрямуванням, що виявлялося в критиці негативних наслідків індустріалізації та урбанізації. Селянство проголошувалося опорою III Рейху, простежувалась ідеалізація сільського способу життя в гармонії з природою, народних традицій і звичаїв, які збереглися лише на селі.

По-четверте, суттєві відмінності спостерігались і в ставленні до проблем расизму. Расизм був сутнісною ознакою націонал-соціалізму, що яскраво відображено в творах ідеологів і політичній практиці III Рейху. В листі секретаря націонал-соціалістичної партії М. Бормана до А. Розенберга 23.07.1942 р. зазначалося: "Слов'яни покликані працювати на нас. Коли ж ми не будемо їх потребувати, вони зможуть спокійно вмирати. Тому обов'язкові щеплення, німецька система охорони здоров'я їм не потрібна. Розмноження слов'ян не бажане. Вони можуть користуватися засобами контрацепції або робити аборти. Чим більше, тим краще. Освіта є небезпечною. Цілком достатньо, щоби вони могли рахувати до 100... Кожна освічена людина – це майбутній ворог. Ми можемо їм залишити їхню релігію як засіб відволікання. Що стосується харчування, то вони не повинні отримувати нічого понад те, що конче необхідне для підтримання життя. Ми – пани. Ми – понад усе"*38. Муссоліні був змушений у 1937 р. запровадити антисемітські норми, але вони мали радше формальний характер.

*38: {Ширер У. Взлет и падение Третьего Рейха : в 2 т. / У. Ширер ; пер. с англ. ; под ред. О. А. Ржешевского. – М. : Воениздат, 1991. – Т. 2. – С. 329.}

По-п'яте, суттєва різниця полягала в значенні терору як засобу суспільного контролю. В 1927–1933 pp. в Італії з політичних мотивів було винесено 329 смертних вироків. Натомість у Німеччині від моменту приходу А. Гітлера до влади "успішно" діяла система ліквідації політичних опонентів. Під час нацистського режиму було створено понад 30 концтаборів, у яких знищено понад 7 млн в'язнів. В Італії за часів режиму Б. Муссоліні існували різні осередки незадоволення, в 40-х роках минулого століття виник і успішно діяв рух Опору. В Німеччині будь-яка опозиція чи опір придушувались і не мали жодних шансів.

По-шосте, суттєвою відмінністю можна вважати ставлення до традицій. В Італії, попри формування системи фашистської влади, продовжувала діяти монархія, і король зберігав певний рівень власної автономії. Певний рівень самостійності мав Ватикан, який підписав Латеранські угоди з Італією*39. Поряд з фашистською партією значний вплив на внутрішньополітичне життя країни справляла аристократія, армія, державна бюрократія. Внаслідок цього рівень концентрації влади в руках фашистської партії та дуче був суттєво нижчим, ніж у Німеччині. На противагу цьому режим Гітлера повністю підпорядкував партії, а передусім фюреру, державний апарат, армію і суспільство загалом.

*39: {Латеранські угоди було підписано 11.02.1929 р. між Ватиканом та Італією. Вони охоплювали договір між Італією і Апостольським Престолом, Конкордат та фінансову конвенцію. Головні результати угоди: визнання римо-католицької релігії єдиною державною релігією країни; створення на території Риму міста-держави Ватикан і гарантування йому незалежності; визнання суверенітету Ватикану в міжнародних справах; передання під опіку Церкви питань сім'ї та шлюбу; залагодження майнових та фінансових справ.}

По-сьоме, суттєві відмінності простежувалися в питаннях зовнішньополітичних амбіцій. Муссоліні хоча і наголошував на необхідності відновлення минулої величі імперського Риму, але ставив перед собою та державою завдання завоювання лише територій Албанії, Ефіопії, територіальні набуття за рахунок колишньої королівської Югославії. Натомість Гітлер прагнув світового панування націонал-соціалізму.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія західних політичних вчень» автора Романюк А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальні та особливі характеристики фашизму і націонал-соціалізму“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Глава 1. КОНЦЕПТУАЛЬНА ЛОГІСТИКА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН У XX СТ.

  • Основні етапи розвитку політичних доктрин у XX ст.

  • Глава 2. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЛІБЕРАЛІЗМУ

  • Соціальний лібералізм

  • Неолібералізм

  • Розвиток лібералізму в 90-х роках XX ст.

  • Глава 3. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА КОНСЕРВАТИЗМУ

  • Консерватизм першої половини XX ст.

  • Консерватизм другої половини XX ст.

  • Глава 4. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ НАЦІОНАЛІЗМУ

  • Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст.

  • Політична доктрина сіонізму

  • Афроамериканський націоналізм

  • Антиколоніальний націоналізм

  • Націоналізми етнічних груп

  • Глава 5. КОНФЕСІЙНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ

  • Теологія визволення

  • Суспільно-політична доктрина ісламізму

  • Глава 6. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА ФАШИЗМУ ТА НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМУ

  • Загальні та особливі характеристики фашизму і націонал-соціалізму
  • Політична доктрина італійського фашизму

  • Політична доктрина націонал-соціалізму в Німеччині

  • Глава 7. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ КОМУНІЗМУ

  • Ленінський етап розвитку комунізму

  • Етап сталінізму

  • Процес десталінізації та повернення до ортодоксії

  • Стагнація ортодоксального комунізму, розвиток радикалізму та початок декомунізації

  • Сучасний стан розвитку міжнародного комунізму

  • Глава 8. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ ТА НЕОМАРКСИЗМ

  • Розвиток політичної доктрини соціал-демократії у першій половині XX ст.

  • Розвиток демократичного соціалізму після Другої світової війни

  • Розвиток доктрини соціал-демократії наприкінці 80-х – на початку 90-х років XX ст.

  • Розвиток неомарксизму в XX ст.

  • Глава 9. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ПОПУЛІЗМУ

  • Аграрний популізм

  • Економічний популізм у країнах Латинської Америки

  • Політичний популізм у європейських країнах

  • Глава 10. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ФЕМІНІЗМУ

  • Фемінізм "другої хвилі"

  • Глава 11. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЕКОЛОГІЗМУ

  • Розвиток доктрин екологізму науковцями, експертами

  • Міжнародні екологічні конференції

  • Партії зелених і екологічні громадські організації та ініціативи

  • ВИСНОВКИ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ