Розділ «ЧАСТИНА III. ГРАФІКИ ТА ФОРМУЛИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ»

"Цінова війна" знижує прибутки обох сторін. Оскільки рішення однієї з них впливають на рішення іншої, існують підстави домовитися про фіксацію цін, поділ ринку з метою обмеження конкуренції та забезпечення високих прибутків. Оскільки всілякі змови підпадають під антимонопольне законодавство та переслідуються державою, то фірми в умовах олігополії вважають за краще від них відмовитися.

Оскільки цінова конкуренція невигідна нікому, кожна фірма була б готова тримати більш високу ціну за умов, що її конкурент буде діяти аналогічним чином. Навіть якщо зміниться попит, або скоротяться витрати, чи відбудуться ще якісь події, які дозволяють знизити ціну без шкоди для прибутку, фірма не зробить цього, побоюючись, що конкуренти сприймуть подібний крок як початок цінової війни. Підвищення цін також не є привабливим, оскільки конкуренти можуть і не наслідувати приклад фірми.

Реакція фірми на зміну цін конкурентами відображена у моделі вигнутої кривої попиту на продукцію фірми в умовах олігополії. Ця модель була запропонована в 1939 році американцями Р. Холлом, К. Хітчем і П. Суїзі. На рис. 48 зображені криві попиту і граничного доходу фірми X (виділені жирною лінією).

Якщо фірма піднімає ціну вище Р0, то її конкуренти не почнуть у відповідь підвищувати ціни. Внаслідок цього фірма X втратить своїх споживачів. попит на її продукцію при цінах вище Р0 дуже еластичний. Якщо ж фірма X встановить ціну нижче Р0, то конкуренти, скоріше всього, підуть услід за нею, щоб зберегти свою частку ринку. Тому при цінах нижче Р0 попит буде менш еластичним.

Різка різниця в еластичності попиту при цінах вище Р0та нижче Р0 призводить до того, що крива граничного доходу переривається, а це значить, що зниження ціни не зможе бути компенсоване розширенням обсягу продаж. Модель вигнутої кривої попиту дає відповідь на питання, чому фірми в умовах олігополії намагаються підтримувати стабільні ціни, переносячи конкурентну боротьбу в не-цінову сферу.

Існують і інші моделі олігополії, засновані на теорії ігор. Так, при визначенні власної стратегії фірма оцінює вірогідні прибутки та втрати, які будуть залежати від того, яку стратегію вибере конкурент. Припустимо, що фірми А і В контролюють основну частку продаж на ринку. Кожна з них намагається збільшити обсяг продаж і тим самим забезпечити собі зростання прибутків. Досягнути результату можна зниженням цін і приверненням на свою сторону додаткових покупців, активізацією рекламної діяльності і т. ін.

Розширене, просте і звужене відтворення суспільного виробництва

Рух суспільного продукту у процесі відтворення, коли він послідовно проходить через сфери виробництва, розподілу, обміну і споживання, називається економічним кругообігом. Схеми економічного кругообігу знаходяться в основі макроекономічних моделей відтворення. Першу спробу такого моделювання здійснив у своїй знаменитій праці "Економічна таблиця" (1758) французький фізіократ Ф. Кене (1694-1774).

Схема економічного кругообігу Кене побудована на відомому фізіократичному принципі примату землеробства над іншими сферами виробництва. Кене, як і усі фізіократи, єдиною формою продуктивної праці вважав працю фермерів і селян у землеробстві. Саме вони, на його думку, створюють увесь чистий (додатковий) продукт суспільства.

У відповідності із цими уявленнями, Кене і побудував свою модель кругообігу суспільного продукту. Він поділив усе суспільство на три класи: продуктивний (фермери і селяни), землевласників і непродуктивний, або безплідний (усі, хто не зайнятий працею у сільському господарстві). Увесь суспільний капітал, який, на його думку, знаходиться у сільському господарстві, Кене поділив на дві частини: первісні аванси (витрати та інвентар, будівлі, худобу тощо, тобто це фактично основний капітал) і щорічні аванси (витрати на насіння і робочу силу, тобто оборотний капітал). Первісні аванси (основний капітал) використовуються тривалий час (10 років), а щорічні аванси (оборотний капітал) - протягом року.

При аналізі відтворення Кене виходить з таких передумов: між собою обмінюються еквіваленти (тобто рівні вартості), ціни постійні, не враховується зовнішня торгівля, за вихідний момент обирається кінець сільськогосподарського року, коли збирається урожай.

У своїй схемі Кене приймає всю вартість продукту землеробста за 5 млрд ліврів (що відповідало тодішній реальній дійсності у Франції), які за вартістю поділяються на первісні аванси (1 млрд ліврів), щорічні аванси (2 млрд ліврів) і чистий продукт (2 млрд ліврів). Безплідний клас має на 2 млрд ліврів засобів виробництва. Увесь суспільний продукт складає 7 млрд ліврів. Крім того, продуктивний клас має ще 2 млрд ліврів готівкою (грошима), які він сплачує на початку року землевласникам у формі орендної плати (ренти).

Схема руху створеного суспільного продукту у моделі Кене

Марксистські схеми суспільного відтворення

Наступним етапом макроекономічного моделювання стала теорія відтворення Карла Маркса (1818-1883 рр.).

У своїй моделі Маркс поділив суспільне виробництво на два підрозділи: І підрозділ включає усі галузі і підприємства, що виробляють засоби виробництва, ІІ підрозділ - галузі, які випускають предмети особистого споживання. Вартість продукту обох підрозділів у своїй сумі складає вартість суспільного продукту (ВСП). Продукт кожного із підрозділів по вартості складається із фонду заміщення (С), необхідного (V) і додаткового(т) продукту.

Отже, ВСП = І (С + V + т) + II (С + V + т)

Процес відтворення суспільного продукту проходить через економічний кругообіг (виробництво, розподіл, обмін і споживання). При цьому відбувається реалізація продукту, тобто такий його розподіл і обмін, при якому жодна із його частин не є зайвою і жодна з потреб, підтверджених платоспроможним попитом, не залишається не задоволеною.

Виходячи із поділу ВСП на засоби виробництва і предмети споживання, проблема реалізації полягає у тому, щоб розподілити продукт пропорційно по галузях, між підприємствами та індивідуальними споживачами. Цей розподіл повинен дати відповідь на питання: звідки суспільство і кожне підприємство одержить засоби виробництва, щоб забезпечити заміщення спожитих у попередньому виробничому циклі; звідки індивідуальні споживачі одержать предмети особистого споживання; звідки взяти додаткові засоби виробництва і предмети споживання для розширення масштабів виробництва; як використати додатковий продукт (у якому співвідношенні) на споживання і на нагромадження.

Шукаючи відповіді на ці питання, Маркс розглянув схеми кругообігу ВСП при простому і розширеному відтворенні. Для реалізації ВСП слід дотримуватися відповідних кількісних пропорцій між різними його частинами у відповідності до функціонального призначення, натурально-речової та вартісної форми. Схема економічного кругообігу при простому відтворенні у марксистській моделі відтворення (за К. Марксом) відображена на схемі 3.