Розділ «Глава 19. Світова валютна система»

Однією з найважливіших складових світового господарства є міжнародні валютні відносини, за допомогою яких здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовій економіці. Міжнародні валютні відносини - одна з найбільш складних сфер економіки. У закономірностях її розвитку і функціонування підчас нелегко розібратися навіть спеціалісту. Однак в умовах ринкової економіки кожна сучасна людина повинна мати уявлення про те, як побудована світова валютна система, чому коливаються курси обміну одних валют на інші, як правильно визначати свою поведінку у сфері заощаджень і покупок.

1. Валютні відносини і валютна система

2. Визначення курсу національної валюти

3. Основні етапи розвитку світової валютної системи

В історичному аспекті розрізняють три світові валютні системи. Перша склалася наприкінці XIX ст. Вона отримала назву системи золотого стандарту. У цій системі основою грошового обігу було золото. Основними ознаками цієї системи були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют та їхня здатність вільно обмінюватися на золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. Завдяки цьому забезпечувалися повна конвертованість світових грошей, сталість їх купівельної спроможності та валютних курсів, стабільність світових цін. За функціонування золотого стандарту реалізація товарів здійснювалася за цінами, які в середньому відповідали вартості цих товарів, а золото, маючи власну вартість, було важливим фактором ціноутворення.

Друга світова валютна система почала формуватися в 30-ті роки ХХ ст. Вона базувалася на золотовалютному стандарті (золотовалютна система) і юридично закріпилася на міжнародній конференції у Бреттон-Вудсі (США) у 1944 році. їй були властиві такі елементи:

1) у новій системі збереглася роль золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак зв’язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано. Серед країн, що входили до МВФ, лише долар США зберіг зовнішню конвертованість у золото. Інші країни такої конвертованості не мали. Тому їхній зв’язок з монетарним товаром здійснювався за системою: золото-долар-національні валюти;

2) офіційно курси валют установлювалися шляхом визначення їх золотого вмісту і відповідно до цього твердо фіксувалися щодо долара. Вони не могли відхилитися більше як на 1 % в обидва боки без відповідної згоди МВФ;

3) долар прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: вміст дорівнював 0,888 г золота, ціна однієї унції золота - 35 дол. (унція - одиниця маси золота - дорівнює 31,1035 г золота);

4) важливою нормою Бреттон-Вудської системи була заборона вільної (приватної) купівля-продажу золота. Фіксована ціна - 35 дол. за унцію, що забезпечувало відповідну стабілізацію валютної системи.

Якщо та чи інша країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти до долара у встановлених межах коливань (± 1 %), вона могла:

- використати частку свого золота - валютного резерву - для проведення стабілізуючих операцій на валютному ринку;

- вдатися до цільових позик, що надавалися зі спеціального фонду МВФ;

- провести девальвацію своєї власної грошової одиниці (девальвація - зниження курсу національної чи міжнародної валютно-грошової одиниці щодо валют інших країн, міжнародних валютно-грошових одиниць). Зміна вартості (масштабу цін) грошової одиниці понад 10 % могла здійснюватися лише за відповідністю санкції МВФ.

Майже три десятиріччя ця система працювала ефективно, а долар США надійно виконував функцію міжнародного засобу платежу і резервної валюти. Така конвертованість долара, штучно занижена ціна золота сприяли нагромадженню світових запасів золота у США. У 1943 році вони мали приблизно 22 тис. тонн золота (майже 70 % офіційних запасів золота капіталістичних країн). У 1950 році золотий запас США у 7 разів перевищував доларові активи. Вважалося, що долар є навіть кращим за золото. Більшість країн не бажали і не могли пред’явити значних сум доларових активів для обміну на золото. США належала велика частка у світовій торгівлі й експорті капіталу, вони тривалий час мали позитивне сальдо платіжного балансу.

Наприкінці 50-х - на початку 60-х років з посиленням могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи ситуація істотно змінюється. США втратили на світовому ринку конкурентні переваги: виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси різко скоротилися запаси золота. У 1971 році їх вартість становила 11,1 млрд дол. Ця сума у 6 разів була менша від доларової суми, що перебувала у міждержавному обігу. Почалася гонитва за золотом як найбільш стабільним грошовим активом і відповідно відмова від долара. Утворилася подвійна ціна на золото - ринкова, яка у кілька разів перевищувала офіційну. США, по суті, втратили свою здатність здійснювати обмін на золото за фіксованою ціною і утримувати його функцію міжнародної резервної валюти.

15 серпня 1971 року президент Р. Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара у золото. Відмова від одного з визначальних принципів Бреттон-Вудської системи означала її фактичний крах.

У січні 1976 року на Ямайці у Кінгстоні представники МВФ поклали початок утворенню Ямайської (третьої) валютної системи - (системи нерозмінних кредитних грошей), що почала функціонувати після ратифікації держав-учасниць з квітня 1978 року. її зміст:

1) проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабів цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць;