Розділ «3. Ринок землі. Рента»

У всі часи земля вважалася основним природним (первинним) фактором виробництва. Це пояснюється її особливою роллю в господарській діяльності. Земля - першоджерело речових благ. Вона не є продуктом праці, але, будучи залученою у виробничу діяльність людей, стає всезагальним засобом праці. У різних галузях суспільного виробництва роль землі неоднакова. В обробній промисловості земля функціонує лише як місце, зайняте підприємством. У сільському господарстві процес виробництва безпосередньо пов’язаний з родючістю грунтів. Тут земля діє як активний фактор процесу праці і є головним засобом виробництва. Тому при такому підході під "землею" потрібно розуміти лише поверхню грунту, яку можна використовувати або для землеробства, або для будівництва будинків і споруд і як предмет купівлі і продажу на ринку землі.

Земля як специфічний господарський ресурс. Особливості пропозиції землі

Ринок природних ресурсів та його рівновага

Економічна природа рентних відносин

Економічна рента - це дохід не тільки від фактору виробництва "земля", але й будь-якого іншого фактора, пропозиція якого обмежена. Таким є визначення ренти класичною школою.

Слово "рента" у перекладі з французької (rente) означає "повертаю", "сплачую", тобто цим підкреслюється факт передавання частини доходу виробника власнику.

Поняття "економічна рента" ширше поняття "земельна рента". Економічну ренту отримують не лише земельні власники і землекористувачі, але й будь-які власники майна, капіталів, цінних паперів. У зв’язку з використанням цих факторів виникають рентні відносини.

Рентні відносини - відносини між економічними суб’єктами стосовно використання у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі ренти.

Тобто економічні відносини, пов’язані з використанням землі, формуються і розвиваються насамперед під впливом відносин власності на землю. У зв’язку з цим необхідно розрізняти землеволодіння і землекористування.

Землеволодіння - це фактичне володіння землею на певних юридичних засадах, що зумовлюють відповідні права та обов’язки землевласників. Землеволодіння базується на реальній наявності землі й певній суспільній формі володіння (власність на землю чи її оренда) нею.

Землекористування - система господарського та іншого використання землі, що склалася у країні під дією об’єктивних чинників або запроваджена державою. Мета землекористування - отримання найвищого ефекту від землі за дотримання вимог її збереження й поліпшення.

Земельна рента - це окремий випадок економічної ренти, тому що являє собою дохід від використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена (інакше кажучи, це плата за використання цих ресурсів).

Рента - особливий вид відносно сталого доходу, безпосередньо не пов’язаного з підприємницькою діяльністю. У зв’язку з цим розрізняють абсолютну і диференціальну ренти.

Ренту, яку отримують всі власники землі незалежно від її якості, К. Маркс назвав абсолютною, а М. Г. Чернишевський - бездіяльною.

Власник землі, володіючи монопольним правом привласнювати землю, отримує економічну (абсолютну) ренту - своєрідну данину, яка збирається з гірших і всіх решта ділянок землі. Таким чином, монополія приватної власності на землю виступає причиною абсолютної ренти. Оскільки ринкова ціна на сільськогосподарські продукти включає абсолютну ренту, це веде до її подорожчання. По суті, купляючи таку продукцію, все суспільство сплачує данину земельним власникам. Тому вже в XIX ст. висувалися різні пропозиції для відміни власності на землю. Так, в "Маніфесті Комуністичної партії" (1848) К. Марксом і Ф. Енгельсом пропонується передавання землі у власність держави ("експропріація земельної власності") і спрямування ренти на покриття державних витрат. Генрі Джордж у книзі "Прогрес і бідність" (1879) вважав за необхідне ввести 100-вий податок на земельну ренту. Досвід колишніх соціалістичних країн показав, що націоналізація землі призвела до зниження ефективності її використання, а державне регулювання мало ще більш негативні наслідки, ніж періодичні кризові стани ринку.

Земля розрізняється ("диференціюється") за якістю (за родючістю) і за місцезнаходженням - віддаленістю від ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Завдяки більш сприятливими виробничим умовам на кращих і середніх за якістю ділянках землі собівартість одиниці продукції нижча, ніж на гірших ділянках. Якщо скласти таку відносно низьку собівартість одиниці продукції із звичайним прибутком, то на найкращих ділянках її індивідуальна ціна виробництва буде нижче ринкової, суспільної ціни. Тому фермери, які господарюють на кращих ділянках, отримують при продажу продукції за ринковою ціною додатковий надприбуток. Такий диференціальний надприбуток - різниця між суспільною ціною, яка відображає підвищені виробничі витрати на гірших земельних ділянках, індивідуальною ціною одиниці продукції, що складається на найкращих і середніх за якістю землях.

Монополіст земельної власності прекрасно обізнаний про якість належної йому землі. Тому різнісний прибуток дістається йому у вигляді диференційованої ренти. Така рента буває двох видів.

Власник землі отримує диференційну ренту I (першого роду) (лат. differentia - різниця) з найкращих ділянок, які відрізняються більшою природною - незалежною від людини - родючістю і кращим місцерозташуванням, порівняно із землями з нижчою родючістю і гіршим розташуванням. Здаючи землю в оренду, він в орендному договорі передбачає таку орендну плату, яка вилучає на його користь відповідну різницю надприбутку.