Розділ «Глава 19. Світова валютна система»

2) знято будь-які обмеження його приватного використання. Таким чином, золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту та пропозиції. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чікаго, Токіо сформувалися міжнародні ринки золота. Втративши статус світових грошей, золото продовжує залишатися високоліквідним (стратегічним) товаром, який можна завжди на випадок необхідності стабілізації платіжного балансу продати за відповідну валюту;

3) Кінгстонська угода поставила за мету перетворити утворену МВФ ще у 1969 році колективну міжнародну одиницю - "спеціальні права запозичення" (Special Drowing Rights) - СДР - у міжнародний засіб розрахунків і платежу. Система взаємозв’язку "зо-лото-долар-національна валюта" трансформувалася у нову структуру - "СДР-національна валюта".

Згодом зв’язок СДР із золотом визначається на основі "кошика" валют країн, що мають найбільшу питому вагу у сфері міжнародної торгівлі. До складу цього кошика входять валюти таких країн: США, Німеччини, Франції, Японії і Великобританії; домінуючу роль відіграє американський долар - 40 %. Отже, долар США не був повністю витісненим. Навпаки, адміністрація Р. Рейгана здійснила ряд стабілізаційних заходів щодо долара США і сприяла його зміцненню. Зараз долар США обслуговує близько 2/3 міжнародних розрахунків, тобто нова система функціонує за принципами не за паперово-валютного (як передбачалося Ямайською системою), а паперово-доларового валютного стандарту;

4) важливою ознакою Ямайської валютної системи є запровадження "плаваючих" валютних курсів національних одиниць, що дає можливість більш точно віддзеркалити внутрішній стан економіки окремих країн і їх платіжного балансу.

Ямайська валютна система розвивається за принципом поліцен-тризму: вона підпорядкована централізованим регулюючим діям (відповідно до статуту) МВФ, з іншого - має розвинуту мережу автономних валютних структур.

З 1979 року введена в дію Європейська валютна система, яка ставить за мету сприяти забезпеченню загальної європейської економічної і валютної інтеграції. У межах цієї системи діяла власна міжнародна кредитно-розрахункова одиниця ЕКЮ (European Currency Unit) (тепер євро), курс якої визначається через "кошик" валют країн ЄС.

Міжнародна (регіональна) валютна система. Ця система найбільшого розвитку набула в межах ЄС. Вона пройшла декілька етапів становлення: перший - (50-ті роки XX ст.) - характеризувався валютними угодами між багатьма країнами Західної Європи, завдяки чому здійснювалися взаємні регулювання платіжних балансів, міжнародні розрахунки, надавалися кредити. На другому етапі - (1950-1957 роки) - 17 країн Західної Європи створили Європейський платіжний союз, який розвивався на багатосторонній кліринговій основі (кліринг - англ. cler - очищати, вносити ясність), а розрахунки здійснювалися за допомогою епуніта (умовної розрахункової одиниці, що прирівнювалася до 1 дол.). Третій етап - (1958-1989 роки) - пов’язувався з початком дії Римського договору про утворення ЄЕС. У січні 1959 року почав діяти Європейський валютний союз (ЄВС), в якому взяли участь всі країни платіжного балансу. Пізніше зі структури Європейського валютного союзу відокремився валютний союз 6 країн ЄЕС, програма якого була затверджена у 1971 році Радою Міністрів ЄВС. Четвертий етап (з 1989 року по 1 січня 2003 року) регіональної валютної системи пов’язаний з перетворенням Європейського валютного союзу на Європейську валютну систему, в якій повинна відбутися валютна інтеграція впровадження єдиної валюти, створення спільного Центрального банку. Основними передумовами валютної інтеграції є здійснення повної конвертованості національних валют країнами ЄС, необмежена свобода руху капіталів, інтеграція фінансових ринків, жорстка фіксація валютних курсів .

Важливим елементом валютної системи є валютний паритет - співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку.

Валютний паритет є основою валютного курсу. Валютний курс - це співвідношенням між грошовими одиницями різних країн, яке визначається їх купівельною спроможністю. Ззовні учасникам обміну валютний курс задається "ціною" грошової одиниці однієї країни, котра виражена в грошових одиницях інших країн.

Необхідність валютного курсу зумовлена, перш за все, потребою в обміні іноземних валют на національну при експорті, надходженні в країну капіталів і кредитів, доходів, виражених в іноземних валютах. Ця необхідність пояснюється тим, що на території будь-якої держави валюти інших країн не можуть виступати законним купівельним і платіжним засобом. Валютний курс необхідний при обміні національної валюти на іноземну для оплати імпорту, надання міжнародних кредитів, переводу капіталів, прибутків та інших грошових доходів за кордон. Національні гроші, що виходять за межі внутрішньої сфери обігу, обмінюються на іноземні валюти, в яких виражені ціни і сума платежу кожної міжнародної угоди. Для еквівалентного (з точки зору інтернаціональної вартості) обміну валют необхідним є валютний курс, який відбиває співвідношення їх реальної купівельної спроможності.

В умовах монометалізму (золотого або срібного) базою валютного курсу є монетний паритет - співвідношення грошових одиниць різних за їх металічним змістом. При золотому монометалізмі валютний курс спирається на золотий паритет - співвідношення валют згідно їх офіційного золотого вмісту - і стихійно коливається навколо нього в межах так званих золотих точок (мінімального і максимального рівня).

Класичний механізм золотих точок діяв при двох умовах: вільна купівля та продаж золота і його необмежений вивіз. Межі коливання валютного курсу визначалися витратами, що були пов’язані з транспортуванням золота за кордон (фрахт, страхування тощо) і фактично не перевищували 1 % від паритету у той чи інший бік.

З відміною золотого стандарту механізм золотих точок перестав діяти.

Валютний курс при нерозмінних кредитних грошах поступово відривається від золотого паритету, оскільки золото було вилучено з обігу.

Після припинення розміну долара на золото за офіційною ціною в 1971 році золотий вміст і золоті паритети стали чисто номінальним поняттям, МВФ перестав їх публікувати з липня 1975 року. У результаті Ямайської валютної реформи 1976-1978 років капіталістичні країни офіційно відмовилися від золотого паритету як основи валютного курсу.

Специфіка формування валютного курсу в цих умовах полягає в тому, що валюти одержують вартісний вираз не в золоті безпосередньо, а через відносну вартість кредитних грошей. В якості своєрідної міри "вартості" кредитних грошей виступає золото на ринках золота, де при їх обміні формується фактичний масштаб цін.

4. Валютні ринки і валютні операції

Важливою частиною міжнародної валютної системи є валютний ринок, без якого валютні відносини втрачають свій реальний економічний зміст.

Валютні ринки - це економічні (в т.ч. виробничі та організаційні) відносини з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів тощо) в іноземній валюті в офіційно визначених центрах.

Валютні ринки (фондові і валютні біржі) організовують купівлю-продаж валют, концентруючи у просторі та часі попит і пропозицію на валюти різних країн. У сучасному розумінні валютні ринки сформувалися в XIX ст. Структурно вони являють собою сукупність транснаціональних банків, брокерських фірм і корпорацій. До провідних валютних ринків належать валютні (фондові) біржі у Лондоні, Парижі, Цюріху, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, зростає роль валютних ринків Токіо, Сінгапуру, Гонконгу, Бахрейну. Обсяги валютних операцій кожного з цих ринків інколи перевищують 100 млн дол. на день. їх суб’єкти - крупні транснаціональні банки та компанії, спеціалізовані брокерські фірми. Операції здійснюються за допомогою кореспондентських зв’язків між банками та їх клієнтами. Зв’язок між валютними ринками різних країн здійснюється через систему телексів і телефонів.