Розділ «Глава 17. Роль держави у ринковій економіці. Державне регулювання економіки»

Дефіцит державного бюджету виникає за рахунок надмірних витрат на військові цілі, роздутий апарат чиновників, державних закупівель (насамперед військової техніки і озброєння) за завищеними цінами тощо. Хронічний дефіцит бюджету веде до зростання державного боргу, інфляції. Це свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний дохід через свій бюджет має межі. Сьогодні економічна політика провідних ринкових країн спрямована на досягнення бездефіцитного бюджету і зменшення державного внутрішнього боргу.

Так, якщо внутрішній державний борг США у 1980 році перевищував астрономічну суму у 3 трильйони доларів, то у 1988 році держава розрахувалася зі своїми боргами. Цьому сприяла економічна політика адміністрації Р. Рейгана, яка одержала назву "рейгономіки", і наступних президентів США.

В Україні у 1991 році дефіцит бюджету становив 12 % ВВП, у 1996 - до 6 % ВВП, а з урахуванням невиплаченої заробітної плати та інших статей - майже 20 % ВВП. У наступні роки він був знижений, у 2000 році становив 0,7 %, проте існував прихований дефіцит у формі заборгованості із зарплати.

Дефіцити бюджету покриваються за рахунок державних позик і грошової емісії. Так, в Україні бюджетний дефіцит у 1991-1994 роках покривався за рахунок емісії грошей, що призвело до гіперінфляції. У наступні роки таке покриття здійснювалося із зовнішніх джерел та за рахунок випуску цінних паперів. За рахунок зовнішнього фінансування в Україні у 1998 році покривалося понад 26 % бюджетного дефіциту, за рахунок державних облігацій - майже 74 %, за участю НБУ - менше 1 %. В 1995 році дані відповідно становили 20, 7 і 73 % .

У США в окремі роки за рахунок державних позик покривали понад 50 % витрат бюджету, а в 1993 році - 70 % таких витрат. Щоб отримати ці позики, держава випускала цінні папери - облігації, векселі державної скарбниці тощо.

Зростання дефіциту бюджету посилює інфляційні процеси, спричинює кризу державних фінансів, грошової системи, обмежує кредитні ресурси тощо. Тому більшість держав світу намагаються формувати якщо не бездефіцитний, то хоча б якомога менш дефіцитний бюджет.

Уряд України, підтримуючи тенденцію до бездефіцитного бюджету, у Державному бюджеті на 2004 рік встановив такі показники: доходи держбюджету - 60702390,9 тис. гривень, видатки - 64192219 тис. гривень, гран2ичний розмір дефіциту держбюджету - 3429532,4 тис. гривень2. Бюджет 2004 року перший в історії України збалансований бюджет економічного розвитку.

Залежно від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною і недискреційною (автоматичною).

Дискреційна фіскальна політика - це маневрування податками і державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва, контроль за рівнем зайнятості і темпів інфляції. Вона вимагає постійного суб’єктивного впливу держави.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика пов’язана з автоматичною дією економічних регуляторів, які "вмонтовуються" в економічну систему і не вимагають додаткових політичних заходів. Таким економічним стабілізатором є податкова ставка, яка автоматично змінюється пропорційно обсягу національного доходу. Автоматичні стабілізатори - це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміну сукупного попиту. Вони включаються автоматично і не потребують суб’єктивних дій.

Державний борг і бюджетний дефіцит впливають на економіку неоднаково в різних періодах економічного розвитку.

У короткостроковому періоді (до трьох років) урядові видатки можуть витіснити приватні інвестиції і стимулювати ділову активність. Так, урядові витрати на реалізацію великих проектів (будівництво доріг, ліній електропередач, газопроводів тощо) збільшують ВНП, призводять до інфляції, зростання процентних ставок, а зменшення кредиту сприяє витісненню інвестицій. З іншого боку, зростання ВНП сприяє збільшенню приватних інвестицій, адже фірми потребують більше машин і обладнання, повніше використовують стан устаткування.

У довгостроковому періоді (понад три роки) державний борг уповільнює зростання потенційного обсягу виробництва у зв’язку із необхідністю додаткового оподаткування для обслуговування державного боргу.

4. Грошово-кредитне регулювання

Якщо раніше (ще в середині ХХ ст.) державне регулювання економіки знаходилося у тіні фінансового регулювання, то в сучасний період воно стало однією з провідних форм державного впливу на ринкову економіку. Основна його мета - допомогти економіці у досягненні повної зайнятості і подолання інфляції. На відміну від фінансового, цей вид регулювання є антиінфляційним. Грошово-кредитне регулювання пов’язане з монетарною політикою держави.

Монетарна політика - система заходів держави з використанням грошових і кредитних важелів з метою економічного регулювання. Монетарна політика полягає у зміні пропозиції грошей в економіці, тобто впливі на грошову масу.

Грошові і кредитні методи регулювання діють у комплексі, тому що, з одного боку, - сучасна грошова система є системою кредитних грошей, а з іншого - пануючою формою сучасного кредиту є грошова форма. Усі способи грошово-кредитного регулювання мають сенс лише у тому випадку, коли не порушують вимог загальної економічної рівноваги товарної і грошової маси.

Ця рівновага фіксується рівнянням обміну, відомим ще як рівняння Фішера:

МУ = Р£),

де М - пропозиція грошей; У - швидкість їх обігу; Р - загальний рівень цін; (2 - пропозиція товарів.