Розділ «Глава 17. Роль держави у ринковій економіці. Державне регулювання економіки»

- грошово-кредитне регулювання (через регулювання грошової маси і ставки процента);

- цінове регулювання (корекція рівня цін товарного ринку);

- структурне регулювання (через зміну структури економіки і, відповідно, структури попиту і пропозиції на ринку);

- соціальне регулювання (соціальний захист населення через державний перерозподіл доходів).

Найбільше значення сьогодні мають фінансові, грошово-кредитні, структурні і соціальні форми регулювання економіки.

Сучасна ринкова економіка багато у чому є саморегульованою системою, тому найдоцільнішими є економічні методи державного впливу, про які йшлося вище. Але це не означає, що у ринковій економіці не мають права на існування адміністративні методи регулювання економікою. Більше того, у ряді випадків така форма регулювання просто необхідна.

Економічне регулювання пов’язане із впливом держави на економічні потреби та інтереси ринкових суб’єктів, тобто полягає у застосуванні економічних регуляторів, а адміністративне регулювання здійснюється вольовими, командними методами, через неекономічні способи впливу.

Можна виділити кілька основних напрямів адміністративного регулювання ринкової економіки:

- державний контроль над монопольними ринками (антимонопольне регулювання);

- державний контроль над небажаними ефектами системи вільного підприємництва (встановлення відповідних правил і норм ринкової поведінки, забезпечення екологічної безпеки і раціонального використання природних ресурсів;

- забезпечення мінімально допустимого рівня добробуту і соціального захисту населення (встановлення гарантованого мінімуму заробітної плати і пенсій, меж робочого дня, виплати по безробіттю та інвалідності, допомога багатодітним тощо);

- захист національного ринку (адміністративне регулювання експорту та імпорту, встановлення митних обмежень, тарифів і квот тощо);

- реалізація цільових програм економічного, соціального і науково-технічного розвитку;

- забезпечення дотримання національних стандартів усіма учасниками суспільного виробництва ("екологічна чистота" і якість продукції, санітарні норми тощо).

Адміністративне регулювання стало невід’ємним атрибутом ринкового механізму, воно не перешкоджає зростанню ефективності виробництва і добробуту нації. Адміністрування приносить шкоду лише тоді, коли починає підмінювати необхідні економічні форми регулювання. Тому основну роль все ж виконують економічні форми і методи регулювання.

Державне регулювання національної економіки здійснюється через різні форми економічної політики.

Економічна політика - сукупність певних методів і форм державного регулювання економіки для досягнення наперед визначених цілей. Економічна політика - цілеспрямована система заходів держави у сферах національного виробництва, розподілу обміну і споживання благ. Вона покликана відображати інтереси всього народу, усіх його соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки. Держава може обрати різні форми і методи впливу на економіку, тому економічна політика держави має різні напрями і пріоритети. Виділяють фіскальну, монетарну, структурну, соціальну і зовнішньоекономічну політику.

Науковою основою державної економічної політики виступає економічна теорія (насамперед макроекономічна теорія). Вона формулює цілі економічної політики, найважливіші серед яких такі: економічне зростання, повна зайнятість, економічна ефективність, економічна свобода у ринкових межах, справедливий розподіл доходів, соціальний захист, збільшення вільного часу громадян як основи гармонійного розвитку особи, оптимальний торговий і платіжний баланси країни. Усі ці цілі загальновідомі і загальновизнані і у тій чи іншій комбінації визначають напрями економічної політики різних країн.

Цілі економічної політики в Україні спрямовані на зміну економічної системи - перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. У зв’язку з цим економіка України є перехідною, що й визначає специфіку економічної політики, яка спрямована на:

- стабілізацію економіки і подолання економічного спаду, інтенсифікацію виробництва і підвищення його ефективності;