Розділ «Глава 17. Роль держави у ринковій економіці. Державне регулювання економіки»

- "ринковий підхід" означає, що держава повинна тільки створювати умови кожному громадянинові для прояву економічної активності, що й забезпечить його доходи.

"Соціальний підхід" найбільш повно здійснюється у такій моделі ринкової економіки як соціальне ринкове господарство (Німеччина, Австрія, Бельгія, Нідерланди та деякі інші європейські ринкові країни), а другий - у моделях змішаної ринкової економіки (США, Канада, Велика Британія та інші країни) і корпоративної ринкової економіки (Японія, Швеція, Австралія та інші країни).

Перерозподіл доходів здійснюється державою з метою більшого наближення до вирішення проблеми соціальної справедливості у дусі сучасного розуміння гуманістичних цінностей. Загальна мета цього процесу - вилучення частини доходів у багатших і передача їх біднішим. Цей процес тісно пов’язаний з багатьма іншими процесами - виробництвом, розподілом, обміном і споживанням - і грунтується на певних теоретичних засадах і системі категорій і показників. Основні положення про необхідність і суть перерозподілу доходів розроблялися у західній економічній теорії у другій половині ХІХ ст. Важливе місце в цих теоріях відводиться категоріям: "рівень життя", "рівень споживання", "рівень доходів", "заробітна плата", "соціальні виплати", "умови праці", "тривалість праці", "вільний час", "житлові умови", "тривалість життя" та іншим. Нормальним рівнем життя визнається такий, що забезпечує умови повноцінного відтворення робочої сили (готовності до праці). У першу чергу рівень життя визначається величиною доходів - різні доходи зумовлюють різний рівень життя людей.

Подальшим розвитком цих підходів стала розробка у 70-х роках ХХ ст. категорії "якості життя", що являє собою узагальнення поняття "рівень життя". Якість життя включає в себе не тільки рівень але і якість задоволення матеріальних і культурних потреб людей (якість харчування, якість і модність одягу, комфорт житла, якість охорони здоров’я, освіти, сфери обслуговування довкілля, структури вільного часу, ступінь задоволення потреб у змістовному спілкуванні, знання, творчій праці, рівень стресових станів, структурі розселення тощо).

Для проведення ефективної соціальної політики важливо визначити рівень життя різних категорій населення. Це дозволяє розробити оптимальну систему перерозподілу доходів. Для визначення нерівності у розподілі доходів між різними групами населення часто застосовують криву Лоренца (за ім’ям американського економіста і статистика Макса Лоренца (1876-1959) як показник, що відображає нерівномірність розподілу сукупного доходу суспільства між різними групами населення (див. статтю до графіку "Крива Лоренца"). Нажаль, рівень життя людей з низькими доходами не дозволяє задовольнити інколи навіть першочергові потреби. Він визначається через такі специфічні показники як прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, межа бідності та деякі інші. На практиці мінімальний рівень життя визначається за допомогою так званого споживчого кошика, до якого включають визначений набір товарів і послуг першої необхідності для задоволення потреб пересічної сім’ї робітника простої праці. Сума цін товарів і послуг "споживчого кошика" є основою для визначення мінімальної заробітної плати. її величина стає відправною для точної оцінки рівня заробітної плати та інших доходів усіх категорій населення.

Рівень життя значною мірою залежить від характеру розподілу необхідного і додаткового продукту, від соціальної політики держави, активності профспілок, системи надбудовних (політичних і правових), соціальних відносин тощо.

Серед багатьох підходів у розумінні цієї проблеми слід виділити дві основні моделі. Перша грунтується на принципі, згідно з яким сама людина має дбати про власний добробут і добробут родини через свої доходи, а роль держави зводиться лише до системи певних трансфертних виплат тим, хто цього потребує. Друга модель надає перевагу державі в забезпеченні гідного рівня життя населення країни, що передбачає активну соціальну політику, створення системи загальнонаціонального соціального фонду. В дійсності жодна з цих моделей не існує в чистому вигляді і мають місце різні варіанти їх поєднання. Вважається, що на сьогодні найбільш прийнятними є німецька і шведська моделі соціального ринкового господарства (СРГ).

Важливе значення у розробці міжнародної класифікації рівня життя мало запровадження з 1990 року ООН такого показника, як індекс людського розвитку (ІЛР), який щорічно подають до цієї організації понад 80 країн світу, в тому числі й Україна. У міжнародній практиці існують різні методики його обчислення, зокрема такі, які базуються на трьох основних показниках - довголіття, рівень доходів, рівень освіти.

У більш широкому плані до основних складових рівня життя відносять:

- частка фонду споживання у національному продукті (ВВП/ВНП, ЧНП, національному доході);

- абсолютні середні розміри доходу на душу населення;

- фактичні споживчі стандарти по продуктах харчування і промислових товарах;

- рівень зайнятості і умови праці;

- стан охорони здоров’я і освіти в країні;

- розвиток соціального забезпечення і соціального страхування;

- рівень народжуваності, смертності і тривалості життя;

- забезпеченість житлом і комунальними послугами;

- розвиток комунікацій (транспорту, зв’язку, інформатики);

- екологічний стан довкілля (навколишнього середовища) тощо.

Категорія "рівень життя" має макроекономічний та мікроеко-номічний аспекти. У першому випадку йдеться про середній рівень життя усієї нації, у другому - про рівень життя окремих категорій населення всередині країни.