Розділ III. Макроекономіка

Таким є взаємозв’язок між духовним, інтелектуальним і матеріальним багатством нації.

Для нарощування національного багатства велике значення має раціональне використання природних ресурсів країни, бережливе ставлення до природи. Xижацьке винищення природних багатств країни - втрати найкращих у світі чорноземів, що відводилися під водойми, рудники, заводи, забруднення атмосфери, землі і вод шкідливими відходами виробництва, бездумне вирубування лісів і осушення боліт, ряд екологічних катастроф типу Чорнобильського лиха - призвело до втрати значного національного багатства, яким уже ніколи не скористаються майбутні покоління українців.

Структура і якість складових частин багатства нації - суттєвий чинник суспільного відтворення (відновлення) виробництва і продукту, умов життя людей. Від їх раціонального використання залежать темпи зростання суспільного продукту (ВВП) і, відповідно, добробут нації, фізичний і духовний розвиток людини.

У процесі відтворення національне багатство не лише зростає, але й постійно відновлюється (це стосується, насамперед, засобів виробництва і об’єктів її соціальної сфери), що виступає передумовою і результатом економічного прогресу суспільства.

Про рівень економічного розвитку країни та її можливості в нарощуванні економічної могутності свідчить структура національного багатства. Причому природне багатство відіграє тут чи не найменшу роль. Найбільше значення має економічний потенціал країни, що представлений основними і оборотними фондами, кадрами працівників, вчених і спеціалістів. Економічний потенціал відображає здатність даного суспільства забезпечити той чи інший рівень виробництва і добробуту людей. Всебічне використання економічного потенціалу, його постійне нарощування і вдосконалення - один із магістральних напрямів економічного прогресу.

Приклад того, як використовувати і примножувати економічний потенціал, не маючи значних природних ресурсів, показують в останні десятиліття країни Південно-східної Азії (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Таїланд та інші). Вони здійснили вражаючий стрибок в своєму економічному розвитку, обійшовши за його темпами найбільш розвинені країни світу. Ще раніше такий же вражаючий ривок здійснила Японія. А природні ресурси усіх цих країн вкрай бідні.

Як відомо, природне багатство - фактор дуже важливий і корисний. Він полегшує шлях до економічного процвітання, досягнення високого рівня добробуту. Цей фактор ефективно використовують деякі арабські країни (Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, ОАЕ, Оман, Ірак та інші).

Отже, національне багатство є основою економічного прогресу, рівня добробуту населення країни. Але як визначити рівень добробуту?

Експерти ООН вважають, що рівень добробуту найточніше розкривається за допомогою особливого показника - індексу розвитку людини, що відображає три головних параметри: 1) середню тривалість життя; 2) ступінь грамотності; 3) дохід на душу населення.

За даними ООН, Україна в 1994 році посідала 45 місце у світі за індексом людського (ІЛР) розвитку, а в 1997 - 95.

Найважливішим є показник виробництва національного доходу або ВНП на душу населення. За даними Європейського центру макроекономічного аналізу ВНП в Україні в 1990 році становив на душу населення 2467 дол. У США цей показник дорівнював 24,7 тис. дол., ФРН - 21 тис., Канаді - 20,4 тис., Франції - 19,4 тис., Італії - 18,1 тис., Великобританії - 17,7 тис., Таїланді - 6390, а в Росії - 5240, Китаї - 2120, в Індії - 1250 дол. У 2000 році ВНП на душу населення в Україні скоротився до менш як 650 дол., внаслідок чого вона увійшла до групи країн, що розвиваються - країн з найнижчим рівнем економічного розвитку.

Структура національного багатства свідчить також про ефективність економіки, спрямованість економічного розвитку країни. Чим вищий рівень економічного розвитку, тим більше виробленого продукту спрямовується на зростання основних невиробничих фондів, тобто житла, шкіл, лікарень, культурних і соціальних об’єктів тощо. Зокрема у більшості країн ринкової економіки основні виробничі фонди у структурі національного багатства складають менше третини - 29-30 %, а основні невиробничі фонди - 47-50 %. Для порівняння - на початку 90-х років в колишньому СРСР вони становили до 60 %, у США - 32 %, в Україні - 62,3 %. Основні невиробничі фонди у колишньому СРСР становили у той період приблизно 43 % від загального обсягу основних виробничих фондів, у США - до 63 %, в Україні - 33 %. Це свідчить про несприятливу структуру народного господарства України (перенасиченість промисловим виробництвом, низький рівень сфери послуг).

5. Ефективність суспільного виробництва та її визначення

Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Ефект - це результат виробництва. Ефективність - це різниця між результатами і витратами.

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного за певний період часу національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабі галузі, об’єднання, підприємства - відношення величини чистої продукції до витрат суспільної праці в кожній з цих ланок народного господарства.

Ефективність суспільного виробництва у динаміці означає ефективність суспільного відтворення. Ефективність виробництва - відносний показник, що характеризує результативність виробництва у співставленні з використаними виробничими ресурсами, їх витратами. Загальний вираз цього співвідношення має такий вигляд:

Ефект виробництва (продукт)

Ефективність виробництва =-:-.

Витрати ресурсів

Американські економісти Макконелл і Брю так визначають ефективність виробництва: "Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю одиниць рідкісних ресурсів, які застосовуються у процесі виробництва,1 і отриманою в результаті кількістю якогось потрібного продукту" .