Розділ «Тема 5. Економічні відносини власності»

- об'єкти науково-технічної інформації [комерційні таємниці (об'єкти конфіденційної, або нерозкритої, інформації), ноу-хау];

- об'єкти нетрадиційних рішень (наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції).

Водночас у сучасній літературі, міжнародному та національному законодавстві немає єдності щодо структури об'єктів інтелектуальної власності.

Пояснюючи сутність, структуру і класифікацію об'єктів інтелектуальної власності не можна не приділити уваги і суб'єктам права, тим, хто може володіти, користуватись і розпоряджатись об'єктами власності. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: "Суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин".

Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути:

o автор (автори)

o заявники;

o роботодавці;

o правонаступники (спадкоємці; інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором; держава).

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин продукти творчої розумової праці вводяться у господарський обіг. Використання та поширення цього продукту в господарській діяльності (суспільстві) сформувало його економіко-фінансовий рух та набуло ознак комерціалізації.

Комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати інтелектуальну власність її як товар, і як капітал. Комерціалізацією об'єктів інтелектуальної власності є перетворення результатів інтелектуальної діяльності на ринковий товар з метою одержання прибутку або іншої ринкової вигоди.

Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріальний актив, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко відтворений і розповсюджений. Як товар, інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит.

Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, який об'єднує знання, досвід, інформацію, які можна раціонально використати для одержання максимально високого прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впливати на ринкову кон'юнктуру. В свою чергу, вона є нематеріальним ресурсом, який забезпечує виробництво, зменшуючи вміст і використання натурально-речових факторів у процесі виробництва. Свій економічний характер інтелектуальний капітал проявляє в можливості мультиплікативного використання цього капіталу необмеженим колом юридичних і фізичних осіб. Тобто інтелектуальний капітал - це створений або придбаний інтелектуальний товар, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований, що використовується з метою одержання прибутку.

Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачаються внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Однак економічний характер руху продукту інтелектуальної діяльності має інший характер, ніж речових продуктів. Продукт інтелектуальної власності, залишаючись належністю свого творця, не відчужується від нього, а усуспільнюється. Усуспільнення продукту інтелектуальної діяльності зумовлюється здатністю його задовольняти потреби кожної особи суспільства. Продукт інтелектуальної діяльності має і суспільну природу. Тому інтелектуальна власність за своїм соціально-економічним характером є суспільною власністю. Усуспільнення такого продукту зумовлюється ще й тим, що його творець як суспільний індивід створює продукт не для себе, а для інших людей, суспільства. Так продукт інтелектуальної діяльності набуває економічних ознак, а активізація в цьому напряму особи, окремих груп і колективів є важливим чинником гармонійного, духовного, соціального і економічного розвитку суспільства XXI ст.

5.4. Роздержавлення і приватизація як шляхи реформування відносин власності в Україні

Оскільки цивілізована економіка виступає як змішана економіка і за формою власності, і за організацією підприємницької діяльності, її слід доповнити положенням про те, що відповідний механізм господарювання органічно поєднує ринкові і неринкові відносини, ринковий механізм та державно-економічне регулювання. Отже, й економічна політика, і механізм господарювання мають ґрунтуватися на взаємодії не лише ринку і держави, а й на відтворенні багатоманітних форм власності. Таким цілям слугує високоморальна правова і науково обґрунтована система роздержавлення і приватизації (рис. 5.7).

Роздержавлення - передача майна державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавленого підприємства.

Приватизація - перехід на безоплатній або платній основі об'єктів державної власності у володіння, розпорядження та використання трудовим колективом, групою осіб та окремими особами.