Розділ «Тема 5. Економічні відносини власності»

Пізніше "Закон про власність" з його змінами і доповненнями визначив не тільки форми власності, принципи їх формування, а й перспективи їхнього розвитку. Головне завдання "Закону про власність", яке він поставив перед суспільством, - усунути відчуження його членів від засобів виробництва, перетворити 'їх на справжніх господарів, які реально привласнюють результати своєї праці. Це завдання не тільки масштабне, а й дуже складне. Причому, як уявляється, багато з того, що пропонується і навіть реалізується на практиці, зводиться виключно до пріоритетного розвитку приватної власності. У своїй основі ця ситуація має цілком певні причини: занадто централізоване управління народним господарством, одержав-лення колишньої соціалістичної власності (загальнодержавна власність в СРСР становила 92% засобів виробництва), диктат міністерств та відомств спричинили нагальну необхідність усунення негативних чинників. Але конкретні шляхи і засоби цього процесу потребують глибокого теоретичного осмислення, вироблення відповідних рекомендацій.

Насамперед це стосується державної власності, на якій зосереджена критика, часто аж до закликів її ліквідації. На нашу думку, такий підхід до державної власності не об'єктивний у науковому відношенні і занадто шкідливий для України в практичному плані.

По-перше, державна власність існує не тому, що декларується законом. Державі неможливо вийти з економічної сфери вже тому, що це є об'єктивною передумовою стійкого розвитку виробництва і прискорення науково-технічного прогресу. Це одна з ключових опор держави.

По-друге, тільки на державну власність спирається воєнно-промислова база, економічний і воєнно-економічний потенціали, могутність і національна безпека країни.

По-третє, в умовах ринкової економіки тільки державна форма власності можливість дає задовольняти загальносуспільні потреби людства.

Звідси випливає висновок: відносини власності в державній формі є об'єктивною необхідністю високорозвинутої економічної системи.

Тому на сучасному етапі реформування економіки мова може йти лише про вдосконалення, а не ліквідацію цієї форми власності, збагачення її змісту і забезпечення гармонійної, оптимальної взаємодії з іншими формами. Як свідчить досвід високо-розвинутих країн світу, високоефективний механізм господарювання та управління цивілізованою економікою припускає лише оптимальне поєднання і використання державної, приватної, колективної та інших форм власності і відповідних їм підприємств. На превеликий жаль, в Україні ще й досі не вистачає розуміння цього. Це обмежує сферу використання основної функції економічного закону власності - реалізацію зростаючих потреб та розвиток людини і суспільства.

5.3. Інтелектуальна власність як складова і особлива форма відносин власності

Зміст і взаємозв'язок категорій "власність", "привласнення", "реалізація власності" є методологічною основою з'ясування особливої складової всієї сукупності відносин власності - інтелектуальної власності.

Останню доцільно розглядати в чотирьох аспектах - історичному, юридичному, економічному і психологічному.

Історичний аспект дає можливість відстежити походження поняття "інтелектуальна власність" та прослідкувати за її розвитком у різні історичні епохи.

Юридичний аспект важливий під кутом зору засвоєння правил, за якими інтелектуальна власність функціонує в економіці.

Економічний аспект допоможе суб'єктам господарювання (підприємцям,

бізнес-структурам) з'ясувати способи ефективного використання певного об'єкта.

Психологічний аспект виявляє індивідуально-особистісні якості людей, пов'язані з використанням у їхній діяльності інтелектуальної власності.

Термін "власність" щодо результатів творчої діяльності у законодавчих документах та спеціальній економічній і юридичній літературі використовується вже досить давно. Прикладом може бути патентний закон Франції (1791 р.) і закон штату Массачусетс США (1789 р.), які свідчать про те, що результати творчої діяльності вже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності.

Сам же термін і поняття "інтелектуальна власність" виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття "власність" та "інтелектуальна власність" використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна "інтелектуальна власність" пов'язано з французьким законодавством XVIII ст. Це поняття склалося під впливом відомих філософів-просвітителів Франції (Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельве-ція, Руссо). Відповідно до їхніх поглядів право творця будь-якого творчого результату чи то літературного твору, чи винаходу є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та "існує незалежно від визначення цього права державною владою". Ця концепція отримала назву пропрієтарної концепції і набула поширення на початку XIX ст. І вже спочатку своєї появи піддавалася гострій критиці. Суть критики зводилась в основному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Тому слід вважати, що вперше поняття "інтелектуальна власність" було використане в Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнятій 14 липня 1967р. у Стокгольмі.

Отже, інтелектуальна власність - це результати творчої, розумової діяльності особи у науковій, художній, виробничій та інших сферах діяльності. Для будь-якої інтелектуальної діяльності особистості та її розвитку необхідні творчість та інтелект.

Творчість - цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість притаманна людині, оскільки передбачає творця - суб'єкта творчої діяльності, яким може бути тільки людина. Вона є внутрішньою потребою особи, де стимулом є самореалізація. Для людини найбільш характерна художня та технічна творчість.

Інтелект (у перекладі з латини означає пізнання, розуміння, розум.) - це є здатність до мислення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна творчість - це і є розумова діяльність, адже творчості без розумового осмислення бути не може, бо творити здатна тільки людина, наділена розумом.