РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ПРАВА: СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК, МЕТОДОЛІЯ, ПРЕДМЕТНИЙ ПРОСТІР

Право власності виникає в результаті укладення цивільно-правових договорів, так само й право і інтелектуальної власності. Обидва різні правові інститути мають двоїстий економіко-правовий характер і розкриваються в єдності економічних і юридичних відносин.

Важливою особливістю права інтелектуальної власності порівняно з правом власності на традиційні об'єкти є те, що це власність на об'єкти творчого походження.

Серед інших суттєвих відмінностей є наступні:

- право власності не обмежене будь-яким строком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передбачених законом. Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк;

- на окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації. Встановлення звичайного права власності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації не потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об'єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом (нерухомість, транспортні засоби тощо);

- право власності встановлюється на матеріальні об'єкти, предмети навколишнього середовища. Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об'єкти (ідеї, образи, символи, думки, гіпотези), які інтелектуальною власністю можуть стати лише за умови, що вони здатні матеріалізуватись, втілитись у матеріальних носіях;

- здатність об'єкта інтелектуальної власності до тиражування, чого не можна сказати про матеріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи тощо мають здатність до багаторазового втілення в матеріальному об'єкті.

62. Об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності

63. Проблеми захисту інтелектуальної власності

Виробництво інформації вимагає великих витрат. її передача здійснюється легко й не пов'язана з великими витратами. Тому тим, хто виробив інформацію, надзвичайно важко привласнити її цінність за допомогою продажу. Адже особа, якій інформація продана, відразу ж стає потенційним конкурентом виробника внаслідок дуже низьких витрат передачі інформації. Покупці ж прагнуть стати "безбілетниками" і платити тільки за передачу інформації (прикладом може слугувати низька ціна піратських компакт-дисків). Тому можна говорити про те, що інформація має ознаки суспільного блага.

Споживання інформації має неконкурентний характер: якщо інформація створена, то будь-яка людина може "споживати" її, не знижуючи її доступності для інших осіб. Кожний, хто може одержати вигоду від використання інформації, повинен мати можливість користуватися нею вільно, у противному випадку інформація не буде використовуватися ефективно. Але якщо винахідник не зможе одержати всю економічну цінність інформації, то виникне нестаток інвестицій у винахідницьку діяльність.

З одного боку, небажано, щоб винахідник не міг привласнити результати своєї праці, оскільки це знижує стимули до інвестицій у виробництво інформації, але з іншого боку неконкурентний і кумулятивний характер інформації припускають, що вироблене знання має залишатися по можливості загальнодоступним. Із цієї дилеми випливає висновок, що для створення стимулів як до інвестування у виробництво інформації, так і до поширення нового знання в суспільстві повинні застосовуватися неринкові механізми.

Державне втручання, що може допомогти вирішити ці проблеми, набуває наступних основних форм:

- держава бере на себе виробництво інформації (наприклад, прогнози погоди);

- держава субсидіює приватне виробництво інформації (прямо або за рахунок податкових пільг), прикладами державного субсидування можуть служити різні фонди для стимулювання фундаментальних досліджень у науці, мистецтві й т.д.;

- держава надає монопольні права творцям інформації за допомогою патентів, торговельних марок і авторських прав.

Протягом усього часу існування законів, націлених на захист інтелектуальної власності, ведуться суперечки про те, що варто захищати, в якій мірі і на який строк.

У цілому в економічній теорії домінує точка зору, відповідно до якої захист інтелектуальної власності необхідний для створення стимулів до новаторської та творчої діяльності.

Однак є й інший похід, що скептично ставиться до необхідності захисту інтелектуальної власності. Супротивники правової охорони інтелектуальної власності вважають, що патенти й авторське право не потрібні, тому що в основному інноваційна діяльність відбувається не залежно від фінансової винагороди, і окрім того, є й інші засоби, крім правової системи, які дають можливість творцеві ідеї скористатися вигодами від своїх зусиль, перш ніж інші скопіюють його ідею. Якщо винахідникові вдалося випередити інших, то проміжок часу між використанням автором свого винаходу й імітацією винаходу іншими дасть можливість винахідникові отримати тимчасовий прибуток, якого буде досить для того, щоб винагородити його за внесок у багатство суспільства.

У сучасних умовах для багатьох нововведень основним джерелом конкурентних переваг став час. До коштів, які дозволяють авторам скористатися плодами своїх винаходів, відноситься також продажне й сервісне обслуговування (це вірно для фірм у таких високотехнологічних галузях як виробництво засобів обчислювальної техніки, напівпровідників і авіабудуванні). Широке поширення нової технології може бути пов'язане зі своєю власною вигодою, включаючи можливість швидко зайняти домінуючий стан на ринку, затвердити свою власну технологію як стандарт і підвищити витрати покупців, що виникають при переході на іншу продукцію.