— Що ж, це можна й потім. Я так захопився розповіддю про дерева, що навіть забув запитати, чи маєте ви час. Якщо поспішаєте, не буду затримувати...
Я мовчав. Що сказати? Як вчинити? У голові був якийсь туман.
• Так, забув зовсім... Одну хвилиночку, — промовив Євген Володимирович і швидко сховався за деревами. Не встиг я подумати, чим пояснити таку поспішність, як він знову стояв біля ґанку.
• Якщо немає часу зайти, то візьміть, будь ласка, — сказав учитель, протягуючи великий кульок. — Тут яблука моїх сортів. Не ображайте старого, візьміть. Це від усієї душі...
Не пам'ятаю, як я взяв подарунок, як подякував Євгену Володимировичу. Але і тепер пам'ятаю як пашіло моє обличчя, як давили сльози...
• Ну, нічого, нічого... Все добре, — говорив учитель, ледве торкаючись мого плеча. Відчувалося, що він і сам був схвильований тим, що трапилося. — Давайте, я вас проводжу трошки. Ось і хвіртка. Коли прийдете наступного разу, краще скористайтесь цією штукою. — І Євген Володимирович показав на кільце механічного дзвінка.
• Дорогу знаєте, не заблукаєте?.. Що ж, до зустрічі. Щасливої дороги! — сказав Євген Володимирович і простягнув мені руку... Ніч пройшла без сну.
Зібравши речі, я вирішив негайно піти з селища. Треба було подумати, що сказати дома, як поясняти, чому прибіг уночі. Можливо, краще все ж таки дочекатися ранку?
Я став пригадувати, як пройшов увесь день, і безжально засуджував кожен свій крок...
Євген Володимирович здався мені дуже дивною людиною. Я просто не міг зрозуміти, чому мене, підлітка, який заліз до його саду, він називав на "ви", чому проводжав і навіть запрошував у гості. Він що, і насправді не вважає мене злодієм? Але ж кожному зрозуміло, для чого я заліз на яблуню! А він кілька разів сказав, що в цьому винен лише собака, і навіть вибачався за Барса...
Я плутався в здогадках і почав подумувати, а чи це не хитрість. Та все ж я не залишив школи. Євген Володимирович заміняв у нашому класі вчительку математики. Я весь час боявся, що він розкаже про мій негідний вчинок. Переживав, чекав гіршого. Одного вечора вчитель запросив мене до свого будинку.
Я йшов, як і в той пам'ятний вечір, ледве переставляючи ноги.
До горла підступив клубок. Хотілось повернутись і втекти.
— А ви даремно так переживаєте, — ніби вгадавши мої думки, заговорив учитель. — Я все знаю і на вас анітрохи не ображаюся. Я й тоді подумав, що ви не винні, що хлопці вас підбили.
І, подивившись мені в очі, усміхнувся:
— Давайте про це забудемо. Будемо друзями...
З того часу пройшло багато років. Зустріч з Євгеном Володимировичем, роки навчання в нього визначили напрям мого життя, сформували особливу прихильність до обраного шляху, внутрішню готовність до діяльності педагога"1.
Приклад 2
В.О. Сухомлинський, турбуючись про формування професіоналізму молодих учителів, наводить цікавий приклад прояву вчителями тактовності й нетактовності й показує результат такого впливу.
"Сьогодні в четвертому класі все не так, як минулого року. Тоді, бувало, на всі уроки приходила Катерина Степанівна. Сьогодні на перший урок прийшов Іван Петрович, а на другий Сергій Павлович. Іван Петрович викладає математику, а Сергій Павлович — географію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технологія і техніка шкільного уроку» автора Кузьмінський А.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Якості вчителя-вихователя“ на сторінці 6. Приємного читання.
