Який же дар дістали ті,
Що так дітей учити вміють?
Мені здається, в скарбі тім
Любві найбільш дісталось їм1.
Ця думка не покидала й В.О. Сухомлинського. "Що було найголовніше в моєму житті? — запитує він і відповідає. Без вагань відповідаю: любов до дітей"2.
Російський письменник Л.М. Толстой, який пройшов школу вчительства в Яснополянській школі, також указував на важливість у діяльності вчителя такої якості, як любов до дітей: "Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учня, він — досконалий учитель".
Приклад
В одній сільській школі працювала вчителька початкових класів М. Вона з відзнакою закінчила педагогічне училище, мала добру методичну підготовку, вже вісім років навчала дітей початкових класів. Але впродовж усіх років праці вчителька перебувала в стані безкінечних конфліктів з учнями та їхніми батьками. Директорові школи доводилося багато працювати над розв'язанням та упередженням конфліктних ситуацій. Вникнення керівника школи в цю проблему дало змогу з'ясувати основну причину таких ненормальних взаємин учительки з учнями. Це — патологічна нелюбов М. до дітей. Поради директора школи й колег не справляли позитивного впливу на поведінку вчительки. Спільними зусиллями вдалося перевести М. на посаду бібліотекарки в будинку культури. Лише таким чином здобули спокій діти, їхні батьки і сама вчителька.
2. Почуття людської гідності.
Гідність — це сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості людини; усвідомлення нею своєї громадської ваги, громадського обов'язку. Як форма вияву соціальної й моральної свободи поняття "гідність" є правом людини на повагу, визнання її прав і одночасно передбачає усвідомлення нею свого обов'язку й відповідальності перед суспільством. Щоб виховувати учнів, педагог сам має бути вихованим. Щоб формувати у вихованців високі морально-духовні якості, педагог передусім сам повинен бути носієм цих якостей, незаперечним взірцем, ідеалом для наслідування. "У вихованні, — писав К.Д. Ушинський, — все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути й програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця, що проникає в характер, навчання не можливе. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини такого морального магнетизування приховані глибоко в природі людини".
3. Чесність, совісність, справедливість, об'єктивність.
Це ті якості, що їх найбільше поціновують вихованці в учителеві. Розглядаючи ці якості, необхідно виходити з розуміння сутності понять "совість" і "честь". Совість — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. В.О. Сухомлинський називав совість власним суддею, недремним охоронцем учинків, розуму. "Совість немислима без постійного нагромадження в підсвідомості інформації про благородну людську поведінку: любов до людини, прагнення до взаємодопомоги, відраза і непримиренність до насильства над людиною, обов'язок перед колективом і суспільством, нетерпимість до неробства, лінощів, дармоїдства, глибока повага до старих, співчуття до кволих. Совість підкоряється свідомості, розумові — "цареві в голові", як говорить народна мудрість".
Лише совість є внутрішнім контролером власної діяльності, мірилом відповідальності за свої вчинки. Совість стоїть в одному ряду зі словом сумління, яке означає почуття усвідомлення моральної відповідальності за свою поведінку і вчинки перед собою й суспільством. "Сумління, — зауважував В.О. Сухомлинський, — це, образно кажучи, емоційний вартовий переконань".
Честь — це категорія етики, що характеризує особистість з позиції готовності відстоювати, підтримувати достоїнство, репутацію свою особисту чи спільноти, до якої вона належить. У народі поняття честі виступає важливим критерієм моральної досконалості особистості. Тому молодим людям нагадують: "Бережи одяг з нову, а честь змолоду".
Учитель-вихователь за своєю професією впродовж усього життя перебуває на сцені "педагогічного театру". Він назавжди "викликаний до дошки". На нього дивляться сотні очей вихованців, їхніх батьків, співвітчизників. І всі вони чекають від учителя виявів чеснот, совісності, справедливості й високої моральності.
4. Витримка, стриманість, терпеливість.
Без цих рис учителеві аж ніяк не можна. Адже йому щоденно доводиться спілкуватися з дітьми, які ще не мають достатнього соціального досвіду, не завжди діють відповідно до встановлених правил і норм, схильні до пустощів. Вихованці з раннього віку прагнуть спілкуватися зі своїми ровесниками, старшими людьми. Але в них не сформовані належним чином уміння й навички поведінки, недостатньо розвинений рівень самооцінки. Тому природно, що в них час від часу трапляються порушення, помилки у стосунках з іншими людьми. Це нормальний стан перебігу подій. Учитель завжди має стримувати себе, не квапитись приймати необдумані рішення, особливо в стані афекту. Потрібно терпеливо, наполегливо працювати над формуванням в учнів відповідних умінь і навичок у поведінці.
Виховання — досить тривалий процес, і результат зусиль проявляється нешвидко. Тому без терпеливості, без сподівань на результативність своїх дій у перспективі педагогові не обійтись.
5. Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом.
Учитель повинен уміти організовувати як себе, так і вихованців на різні види діяльності. У навчально-виховному процесі встановлюються не лише парні взаємини (учитель — учень), а й стосунки між учителем і дитячим колективом. Уміння організувати колектив, працювати з ним — це, з одного боку, запорука успіху навчально-виховної роботи, а з іншого — підготовка вихованців до активної діяльності в умовах співіснування та спів діяльності в соціальних колективах дорослих. A.C. Макаренко не уявляв процесу виховання особистості поза колективом. Виховання особистості в колективі і через колектив — один з важливих принципів процесу виховання. Він випливає із сутності людини як соціальної істоти. Люди з давніх-давен жили групами, об'єднаннями, племенами, кланами та ін. Це давало змогу створювати оптимальні умови для виживання, збереження й продовження роду, добування їжі, будівництва житла, здійснювання обрядів, ритуалів, захисту від стихій, оборони від ворогів. З упевненістю можна стверджувати, що величезні досягнення людства в освоєнні природних багатств, у розвитку науки й техніки — результат колективної діяльності. Колектив — це геніальний "формовитвір" соціальної діяльності людства, важлива передумова розвитку як окремої особистості, так і соціуму.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технологія і техніка шкільного уроку» автора Кузьмінський А.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Якості вчителя-вихователя“ на сторінці 2. Приємного читання.
