При визначенні домашніх завдань не треба залишати цей етап на кінець уроку. Часто можна спостерігати, що в останню хвилину уроку (а то й після дзвінка) вчитель похапцем інформує учнів про домашнє завдання. Частина учнів записала щось у щоденник, інші не встигли цього зробити, в деяких запис не вміщається в щоденнику. Дома учень приступає до виконання домашніх завдань і виявляється: з цього предмета не встиг записати, не записав номер вправи, або ж не розуміє, як виконувати це завдання. Учні починають телефонувати товаришам, але й ті не все зрозуміли. В результаті частина учнів не всі завдання виконала, інші допустили багато помилок, окремі взагалі нічого не зробили. Коли батьки роблять спробу контролювати стан виконання домашніх завдань, то діти кажуть: "Завдання не було" і показують щоденник, в якому записів про завдання немає. Або заявляють: "Не знаю, як його виконувати" та под.
Такі негаразди зумовлені недосконалою організацією роботи учнів над домашніми завданнями. Тут треба дотримуватися елементів педагогічної техніки. По-перше, логічно виділяти цей вид роботи як важливий компонент навчальної праці школярів. По-друге, структурний компонент уроку "Домашнє завдання" не залишати на кінець уроку, а ставити його безпосередньо після опрацювання нового навчального матеріалу. По-третє, забезпечувати процес фіксування домашнього завдання організаційно: за пропозицією вчителя учні дістають щоденники, вчитель на дошці записує зміст домашнього завдання (запис у скороченому вигляді має бути таким, щоб умістився в одному рядку щоденника навпроти назви потрібної дисципліни) і особисто контролює, чи всі учні зробили правильний запис (на наступних етапах можна вдаватися до взаємоконтролю з боку учнів); просить учнів розкрити підручники (збірники) і роздивитися, де і як розміщені завдання, яку частину з них виконувати. Після цього учні закривають щоденники, вчитель ретельно знайомить їх із методикою виконання отриманого завдання. Одночасно учні під керівництвом учителя виконують кілька тотожних вправ, щоб краще опанувати методи виконання завдання. Лише за таких умов можна бути впевненим, що учні належно виконають домашнє завдання.
Особливо ретельною має бути організація учнів на виконання домашніх завдань у початкових і середніх класах. Хоча і в старших класах не слід пускати цю ділянку навчальної роботи на самоплив. Адже одне завдання відрізняється від іншого, вимагає застосування оригінального методу виконання.
Третій вид домашніх завдань — виконання різноманітних письмових і графічних робіт: написати твір чи переказ, зробити рисунок, креслення, заповнити контурну карту, скласти таблицю і т. ін. Такі види роботи також спрямовані на формування в учнів певних умінь і навичок. Організовуючи учнів на виконання таких видів домашньої роботи, також необхідно дотримуватися певних елементів педагогічної техніки, ретельно працювати над оволодінням учнями методами і прийомами самостійної роботи над завданнями.
Четвертий вид домашніх завдань — підготовка учнями інформаційних повідомлень у контексті конкретних навчальних дисциплін на основі використання різноманітних джерел за рамками стандартних навчальних посібників — Інтернету, науково-популярної літератури, газет, журналів, радіо, телебачення, комп'ютерів та ін. Такі завдання вибірково можна доручати окремим учням, зважаючи на їх інтереси. Наприклад, з дисципліни фізична культура — "Історія розвитку гандболу в Україні"; "Види спорту, які входять до програми олімпійських ігор", "Мій улюблений вид спорту" та ін.; з географії — "Фауна нашого краю", "Чи міняється клімат на планеті?" та ін. У цьому випадку потрібні індивідуальні консультації для кожного учня, створення умов для його виступу перед класом і належне оцінювання цієї праці. На основі таких пошуків учні можуть виготовляти альбоми, газети, фотовиставки та под.
Певний інтерес в учнів викликають домашні завдання, які стимулюють до використання набутих знань у практичній діяльності, у сфері певного виробництва. Така робота якнайліпше сприяє формуванню умінь і навичок учнів, усвідомленню потреби в знаннях. Такі завдання можуть бути індивідуальними й груповими. Наприклад: скласти план своєї садиби в певному масштабному вимірі; намалювати свій будинок; зробити щеплення фруктових дерев у своєму саду; зробити письмовий опис знайомої річки; впродовж тижня спостерігати за вітром і фіксувати, як змінюється погода залежно від напрямку вітру; обчислити, скільки коштуватиме фарбування підлоги у власному будинку; простежити й описати особливості поведінки домашньої собаки чи кішки; змайструвати барометр з пляшки з водою і скляної трубочки; визначити схожість насіння домашніх рослин; описати фізичні процеси діяльності мікрохвильової печі; скласти генеалогічну карту свого роду.
З кожної навчальної дисципліни можна визначити велику кількість домашніх завдань. Робота над ними має бути спрямована на організацію пізнавальної діяльності школярів згідно з основною закономірністю пізнання: від живого споглядання — до абстрактного мислення — і від нього до практики. Чи не будуть учні перевантажені такими завданнями? Зовсім ні. Хоча треба дотримуватися розумної міри, — враховувати інтереси й можливості учнів, доступність необхідних матеріалів. Потрібна також відповідна робота з батьками. Батьків треба час від часу знайомити зі змістом таких завдань і домагатися, щоб вони не виконували завдання за дітей, а лише створювали належні умови для їхньої самостійної роботи. За належної організації учні з великим захопленням працюють над виконанням таких завдань. За результатами цієї роботи вчитель має визначити рівень опанування учнем знань з конкретної дисципліни, позитивно оцінити його діяльність. Виконані роботи можуть стати основою загально шкільних виставок, олімпіад. Така діяльність учнів під керівництвом учителів схвально сприймається не лише самими дітьми, але й їхніми батьками. Це позитивно впливає на підвищення авторитету педагогічного колективу школи. Батьки переконуються, що учні під керівництвом учителів отримують не лише абстрактні знання, а й володіють уміннями застосовувати їх у конкретній практичній роботі.
До визначення видів і обсягів домашніх навчальних завдань треба підходити досить зважено, щоб передчасно не відбирати у школярів радості дитинства. Слушними в цьому контексті є застереження К.Д. Ушинського: "Задавати дітям позакласні уроки в цьому віці (7—9 років. — Авт.) зовсім шкідливо; і тільки на десятому році, та й то після добрих попередніх класних занять у минулі роки, можна допустити невеликі уроки поза класом...
Отже, при початковому навчанні діти повинні виконувати всі свої уроки в класі, під наглядом і керівництвом учителів, які повинні спочатку навчити дитину вчитися, а потім уже доручати цю справу їй самій. Таке виучування уроків у самому класі при вчителі має багато корисних наслідків: по-перше, ...тоді уроки не заважають дитині вільно розвиватися в сім'ї під впливом природи і навколишніх людей, не позбавляють її сну й апетиту, не отруюють її гри; по-друге, вчитель, що задав урок, бачить, як цей урок дитина виконує, і помічає, можливо, свої помилки у викладанні; по-третє, спостерігаючи за дитиною, яка виконує урок, учитель найзручніше вивчає дитину, помічає, що їй дається легко і що важко, та запобігає всякому хибному розумінню, яке часто перетворюється через зазубрювання в розумову ваду, котру потім треба викорінювати; по-четверте, дитина навчається вчитися під керівництвом наставника, а це в початковому навчанні важливіше за саме навчання"1.
У практиці роботи школи виникають питання роботи з учнями, які відстають у навчанні. Причини такого відставання можуть бути різні: пропуски занять у зв'язку з хворобою, слабкі розумові можливості та ін. У цих випадках учитель має завчасно допомогти учневі ліквідувати прогалини у попередніх знаннях, щоб він мав змогу засвоювати подальший навчальний матеріал. З цією метою треба шукати різні шляхи: індивідуальна робота з окремими учнями в позаурочний час, визначення додаткових навчальних завдань з пропущених тем, консультації з організації самостійної роботи вдома та ін. Учні, які відстають у навчанні через слабкі розумові можливості, вимагають особливої уваги вчителя. І передусім необхідно навчати таких учнів оволодівати методами самостійної навчальної роботи вдома.
Учня, який отримав незадовільну оцінку, як покарання залишають працювати після уроків. Більшість школярів сприймає це саме як покарання. До того ж після 5—6 уроків учні стомлені, голодні, тому така робота навряд чи сприятиме ліквідації прогалин у навчанні. Тому варто шукати інший час для цієї роботи з дітьми. А головне — не позиціонувати цю дію як покарання. У всіх випадках треба переконувати і учнів, і батьків, що вчитель прагне допомогти дитині у подоланні труднощів. Необхідно своєчасно помічати перші успіхи в роботі учня над додатковими заняттями, позитивно оцінювати їх, час від часу інформувати колектив учнів про успіхи їхнього товариша. Це важливий стимул для подальшої роботи вихованця і хороший чинник для утвердження особистості в колективі.
В.О. Сухомлинський у роздумах про особливості роботи з дітьми, які відрізняються низьким рівнем інтелектуального розвитку, писав: "Мозок людський — величезне чудо природи. Але становлення цього чуда відбувається насамперед під впливом виховання. Це тривалий, одноманітний, пекельно складний і болісно важкий посів, насіння якого дає паростки тільки через кілька років. Ця праця вимагає також виняткової поваги до людської особистості. Нещасна, знедолена природою або поганим середовищем маленька людина не повинна знати про те, що вона — малоздібна, що в неї — слабкий розум. Виховання такої людини повинно бути в сто разів ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим". Тому роботу з такими дітьми вчитель має здійснювати в основному в позаурочний час.
Досі ми говорили про домашню роботу учнів лише стосовно певних тем тієї чи тієї дисципліни. Але успіх справи розв'язується не лише цим, а всією системою підготовки учнями домашніх завдань. До цієї системи, певна річ, передусім належить організація правильного режиму домашньої навчальної праці. Прямий обов'язок учителя — культивувати цей режим, недостатньо при цьому мати на увазі лише свою навчальну дисципліну. У контексті колективної виховної роботи вчителі мають постійно нагадувати учням, коли вихованці мають виконувати домашні завдання, скільки часу виділяти на ту чи іншу роботу, якою має бути послідовність дій, коли робити перерву і як її використовувати, яких гігієнічних умов варто дотримуватися.
В.О. Сухомлинський з цього приводу писав: "Дитина — жива істота, її мозок — найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо й обережно. Повноцінність розумової праці визначається не тільки й не просто її темпом і напруженістю, а насамперед правильною, продуманою, розумною її організацією.
Особливо пильної уваги заслуговує здоров'я вихованців у підлітковому й ранньому юнацькому віці. Бурхливий фізичний розвиток у ці періоди вимагає від вихователя великого піклування про гармонію фізичної і розумової праці його вихованців. У підлітковому віці велику небезпеку становить загроза підірвати здоров'я виснажливою працею — зубрінням. Не можна допускати, щоб 12—15-річний підліток сидів щодня 4—5 годин, заучуючи одну за другою сторінки підручника — це на все життя згубно позначається на здоров'ї, затримує розвиток розумових сил, притупляє розумові інтереси й допитливість".
Педагог-учений в результаті багаторічної дослідної роботи вибудував оптимальну структуру режиму робочого дня вихованців. Діти мають займатися розумовою працею 6—7 годин у першій половині дня, в наступні години — різноманітною діяльністю, не пов'язаною з великим розумовим напруженням; протягом останніх 5—6 годин перед сном напружена розумова праця абсолютно не припустима; діти й підлітки повинні рано лягати спати й рано пробуджуватися. У другу половину дня (після повернення зі школи) вихованці мають проводити час на свіжому повітрі, займатися посильною фізичною працею, читанням художньої літератури, розвагами, які не вимагають значного розумового напруження.
Це ідеальний підхід до моделювання режиму дня школярів. Він спрямований передусім на збереження здоров'я дітей.
Слушною є думка Василя Олександровича щодо моделювання режиму дня учнів з урахуванням пір року. "Рік складається з періодів, — пише педагог, — у кожному з них життєдіяльність людського організму різна. Добре відомо, наприклад, що навесні захисні сили організму послаблюються, на осінь — зміцнюються.
Враховувати ці циклічні коливання особливо важливо в школі — адже ми маємо справу з організмом, який росте, розвивається, з мозком, який формується і на який великий вплив справляє зовнішнє середовище. Навчання, розумова праця весною, особливо в початкових класах, мають бути зовсім не такими, як восени".
Учителі, виходячи з цих закономірностей, мають допомогти учням скласти науково обґрунтований режим дня, ознайомити з ним батьків і допомагати вихованцям у дотриманні його у повсякденному житті. В режимі дня залежно від віку учнів треба визначити час для виконання домашніх навчальних завдань, а також вільний час. Знову ж таки з цього приводу В.О. Сухомлинський у праці "Сто порад учителеві" писав: "Це здається з першого погляду парадоксом: учень може успішно навчатися лише за умови, коли не весь час його йде на навчання, а залишається багато вільного часу. Але це не парадокс, а логіка педагогічного процесу. Чим насиченіший робочий день учня шкільними заняттями, чим менше залишається в нього часу на те, щоб подумати про щось, безпосередньо не пов'язане з навчанням, тим імовірніше перевантаження, відставання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технологія і техніка шкільного уроку» автора Кузьмінський А.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Домашня навчальна робота“ на сторінці 2. Приємного читання.
