Фактором цілісного формування особистості є національне виховання, яке визначається, "як створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь".
Головною метою національного виховання на сучасному етапі в передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій підставі формувати осо-бистісні риси громадянина України, які охоплюють національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
Формування національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України передбачає усвідомлення молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури); формування відповідальності за відродження національної державності, патріотизму, що сприяють утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю; право на вибір своєї життєвої позиції, зокрема ідеологічної та політичної. Національна ідея має бути атрибутом формування героїко-патріотичних почуттів як основи вдосконалення морально-психологічного духу, розуміння громадянського обов'язку, готовності стати на захист Батьківщини.
Формування духовності особистості передбачає освоєння особистістю своєрідного світогляду, тісно пов'язаного з народним світоглядом, опанування національних і світових надбань культури, серед яких чільне місце посідають родинно-побутова, інтелектуальна та релігійна культура.
Особливого значення набуває розуміння духовності як здібності особистості до гармонійного поєднання себе з навколишнім космопланетарним середовищем з метою укріплення духовних польових структур як основи формування духовного потенціалу особистості.
Формування моралі передбачає утвердження загальнолюдських цінностей — ідеалів добра, правди, краси, справедливості, совісті, людської гідності, патріотизму, працелюбності та інших, що базуються на народній моралі, традиціях, звичаях, обрядах.
Розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації є пріоритетним напрямом виховної роботи.
Основним методологічним принципом педагогіки взагалі й соціальної педагогіки зокрема є вивчення конкретно-історичної сутності виховання, навчання й освіти у просторі багатопланових зв'язків та взаємозалежностей. Педагогічна сутність виховання, навчання й освіти особистості завжди відображає конкретно-історичні умови її суспільного життя.
Оскільки вимоги життя зумовлюють вимоги до підготовки молодшого покоління, то має місце ще один важливий принцип вивчення педагогічних проблем — зв'язку виховання і життя.
Соціально-педагогічна теорія виникла з практичних потреб суспільного життя у справі виховання, навчання й освіти людини, тобто із життєвої виховної практики і досвіду, тому важливе місце серед педагогічних проблем посідає проблема взаємозв'язку і взаємозалежності педагогічної теорії та педагогічної практики. Це ще один принцип вивчення педагогічної сутності виховання, навчання й освіти.
Для вивчення проблем педагогіки застосовується діалектичний підхід як сукупність підходів: індуктивного, дедуктивного, пошуково-узагальнюючого, системно-структурного. Індуктивний підхід передбачає розгляд конкретних ситуацій і явищ з подальшим переходом до їх узагальнення; дедуктивний — перехід від розгляду вихідних тверджень до їх логічних наслідків; пошуково-узагальнюючий — аналіз відомих дефініцій та їх узагальнення; системно-структурний — виділення основних об'єктів та зв'язків між ними.
Соціальна педагогіка як галузь педагогіки має у своєму арсеналі поняття, за допомогою яких розкривається її сутність як науки. Серед них: виховання і самовиховання, навчання й учіння, освіта і самоосвіта.
Виховання визначається як цілеспрямований процес передачі досвіду міжособистісних і суспільних відносин старших поколінь молодшим, процес підготовки людини й колективу до життя та праці, формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Самовиховання визначається як самодіяльність людини, що є засобом самореалізації, самовираження і здійснюється не примусово, а за власним вибором, за усвідомленим рішенням.
Навчання й учіння визначаються як процес, що забезпечує оволодіння вихованцями культурою пізнавальної діяльності та засвоєння соціально-історичного досвіду діяльності людини відповідно до сучасного рівня її інтелектуальної культури.
Освіта визначається як процес оволодіння людською культурою, що представлена системою знань, умінь і навичок, поглядів та переконань, досвідом творчої діяльності та гуманних міжособистісних і суспільних відносин.
Самоосвіта визначаються як цілеспрямований процес самостійного оволодіння системою знань, умінь і навичок, поглядів та переконань, прогресивним досвідом у певній сфері діяльності під впливом власних і суспільних інтересів.
Література
• 1. Актуальні проблеми сопДально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; Заг. ред. А.Й. Папської . — К., 2002. — 164 с.
• 2. Бурая Г.С. Соціальна робота. — X., 1994.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна педагогіка» автора Богданова І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальна ситуація.“ на сторінці 5. Приємного читання.
