Методологічна основа соціально-педагогічної діяльності як засобу інклюзивного навчання
У сучасних умовах реформування освіти України, упровадження інноваційної освітньої концепції щодо навчання дітей з обмеженими можливостями здоров'я, існуюча теоретична модель педагогічної діяльності потребує суттєвих змін. Адже окрім навчання і виховання дітей, учитель початкових класів в умовах інклюзивного навчання допомагає інклюзованій дитині соціалізуватися, увійти в соціальну структуру суспільства, а також здійснює корекційно-розвивальну роботу. При цьому вчитель повинен уміти не лише визначати проблеми і освітні потреби молодшого школяра, а й сприяти успішному їхньому розв'язанню. Означені проблеми викликали необхідність в обґрунтуванні нових підходів до розуміння соціально-педагогічної діяльності вчителя початкових класів в умовах інклюзивної освіти. Адже модель соціально-педагогічної діяльності загальноосвітньої школи у цілому і діяльності вчителя початкових класів перебуває на етапі становлення.
У сучасній соціально-педагогічній літературі теоретичні положення, що розкривають соціально-педагогічні закономірності діяльності соціального педагога представлено у працях І. Звєрєвої, A. Капської, В. Ляшенка, В. Тесленка, С. Харченка та ін.. Разом з тим, наукові джерела свідчить, що закономірності життєдіяльності навчання і виховання дітей з особливими можливостями здоров'я пов'язані з педагогічною діяльністю у межах спеціальних навчальних закладах (В. Бондар, А. Висоцька, В. Засенко, B. Золотоверх, Н. Кравець та ін.).
Значно менше досліджень присвячено вивченню питань соціально-педагогічної діяльності вчителя у загальноосвітній школі з дітьми з особливими потребами в загальноосвітніх закладах (О. Буднік, О. Василенко, С. Литвиненко та ін.).
Інноваційна освітня концепція щодо навчання дітей з обмеженими можливостями здоров'я започаткована на Всесвітній конференції з освіти осіб з особливими потребами: доступ та якість, проведена за підтримки ЮНЕСКО в Іспанії, в Саламанці 7-10 червня 1994 року. Концептуальні засади щодо здобуття освіти неповносправними викладено в Саламанкській декларації та Рамках дій щодо освіти осіб з особливими потребами
Основоположним принципом прийнятих твердження у рамках Саламанської декларації є те, що "школи повинні приймати всіх дітей, попри їхні фізичні, інтелектуальні, соціальні, емоційні, мовні та інші особливості. До них належать діти з розумовими та фізичними вадами, безпритульні й працюючі діти...". Саме у цьому плані освіта та зміст освіти покликані допомогти задовольнити потреби дитини соціалізуватися в освітньому середовищі, в якому з повагою ставляться до їхніх відмінностей.
Професійна діяльність вчителя, як фахівця уповноваженого суспільством, в умовах інклюзивного навчання принципово відрізняється від педагогічної діяльності з дітьми нормативного розвитку.
Державним стандартом початкової освіти визначено, що головне завдання учителя початкових класів у масовій загальноосвітній школі полягає у забезпеченні загального розвитку дитини, уміння читати, знати основи арифметики; набутті первинних навичок користування книжкою та іншими джерелами інформації; формуванні загальних уявлень про навколишній світ, засвоєнні норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, виробленні трудових навичок.
Оскільки діяльність вчителя є соціальною, а в умовах спільного навчання дітей з різними рівнем психофізичного розвитку навчальний процес є складніший і відповідальніший, тому окрім виконання головного завдання початкової освіти фахівець повинен надавати соціальну допомогу, яка спрямовується на соціалізацію дитини з особливими освітніми потребами до нових умов освітнього соціального середовища. Очевидно, що діяльність вчителя розширює свої функціональні межі і стає багатофункціональною, що й обумовлює її назву – соціально- педагогічна діяльність.
Розвиток соціально-педагогічної діяльності вчителя початкових класів базується на нових підходах до організаційних і змістовних механізмів реалізації освітньої та соціальної політики України. Складність, багатогранність і міждисциплінарної нової наукової парадигми – інклюзивної педагогіки, приводить до необхідності вивчення методологічної основи соціально-педагогічної діяльності.
Методологія соціально-педагогічної визначається системою вихідних положень, концепцій, загальних і спеціальних методів пізнання об'єктивної дійсності і представляється через синтез філософських, психологічних, педагогічних, соціально- педагогічних, медичних теорій.
Соціально-педагогічну діяльність як феномена інклюзивного навчання (Віт. Бондар) будемо розглядати на таких методологічних рівнях: загальнофілософському, загальнонауковому, конкретно- науковому і практичному (див.: рис. 3.1).
Рис. 3.1. Методологічна основа дослідження соціально-педагогічної діяльності
Дослідження соціально-педагогічної діяльності в контексті інклюзивної педагогіки проходить на засадах процесу організації навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами у спеціальних навчальних закладах; проблем соціалізації і реабілітації; теоретичного аналізу зарубіжних учених (Н. Малофеев, Н. Назарова, Л. Шипицина, Т. Фуряєва та ін.). Педагоги (М. Семаго, Т. Дмитрієва та ін.) оцінюють інклюзивну освіту як інноваційну систему.
Інклюзивна педагогіка, у якій досліджуються і розробляються проблеми спільного навчання і виховання нормативних дітей і дітей з особливим освітніми потребами, методи і форми навчання гетерогенного учнівського колективну, є сучасним нововведенням, яке характеризується складністю, стійкістю, динамікою і значною кількістю структурних взаємопов'язаних підструктур, тобто є новою (інноваційною) педагогічною парадигмою. Інновація освіти (італ. innovatione – новина, нововведення) – це нові форми організації діяльності вчителя, цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть до модифікації мети, змісту, методів, форм навчання й виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог.
Основою інклюзивної педагогіки є впровадження досягнень педагогічної науки в практику, однак вона не відкидає наукових доробок в галузі загальної та спеціальної педагогіки, а вимагає інноваційних педагогічних технологій її реалізації. Технології – це застосування методики в конкретних умовах, тому про ефективність застосування будь-яких освітніх технологій можна говорити лише в контексті конкретних суб'єктів навчально- виховного процесу.
Поняття "соціально-педагогічні технології" пов'язано з такими поняттями, як "педагогічні технології" і "соціальні технології". Термін "педагогічні технології" з'явився у працях В. Бехтерева, І. Павлова, А. Ухтомського, С. Шацького та ін., у школі як наслідок використанням технічних засобів навчання у 20-х роках XX століття. З плином часу сутність терміну досліджувалася і змінювалася (В. Беспалько, І. Лернер, В. Паламарчук, Г. Селєвко та ін.). У даний час під педагогічними технологіями у широкому розумінні цього слова розуміють застосування людських і технічних методів навчання з метою досягнення ефективності навчання і виховання. За твердженням М. Галагузової педагогічні технології передбачають системний аналіз, відбір, конструювання і контроль усіх компонентів педагогічного процесу з метою досягнення кінцевого результату. Педагогічні технології у відношенні до методики є більш вузьким поняттям, так як методика вимагає вибір відповідної технології.
Педагогічна технологія – це сукупність психолого- педагогічних настанов, котрі визначають спеціальний підхід і композицію форм, методів, способів, прийомів і засобів у навчально-виховному процесі. Вона спрямована на вивчення взаємодії учасників педагогічного процесу та розробці інструментарію з метою його оптимізації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи інклюзивної педагогіки» автора Шевців З.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3. Соціально-педагогічна діяльність учителя в умовах інклюзивної освіти“ на сторінці 1. Приємного читання.
